Попелиці займають серед шкідників сільгоспкультур особливе місце як по кількості видів. так і за ступенем шкоди для рослин. Усього в Україні відомо близько 700 видів попелиць.
Попелиці — надзвичайно широко розповсюджені в Україні сисні комахи ряду рівнокрилих хоботних — Homoptera. Підряд попелиці Aphidinea включає дві надродини: хермесові Adelgoidea та справжні попелиці Aphidoidea. Характерною особливістю попелиць є те, що шкоду рослинам завдають личинки різного віку та дорослі особини. У слині попелиць є вільні амінокислоти, саме вони й є основною причиною патологічних змін у тканинах рослин.
Захист агроценозів від попелиць входить у системи інтегрованої боротьби. Необхідність багаторазових обробок проти шкідника, який швидко розвивається, призводить до знищення корисної фауни, виникнення в попелиць стійкості до інсектицидів і новому наростанню чисельності, забруднення довкілля залишками хімічних препаратів.
Особливості біології капустяної попелиці Brevicoryne Brassicae L.
В Україні капустяна попелиця поширена скрізь. Експедиційні обстеження, проведені у Київській, Вінницькій, Хмельницькій, Полтавській, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях, показали, що частина рослин капусти, заселених попелицею протягом вегетаційного періоду, становила в середньому 39,4–62,9%. Особливо інтенсивно заселялася капуста в господарствах, де застосовували піретроїдні інсектициди й не було нектароносних рослин. Тут рівень заселення становив понад 75%. Проте чисельність, а відтак і шкідливість, капустяної попелиці була різною, що залежало від гідротермічних умов, зокрема опадів. За сприятливих умов (температура понад 20 °С, вологість понад 75%) рівень заселення рослин попелицею досягав 85–100%, із середнім балом заселення 2,3–3,0 за стандартною 4-бальною шкалою.
Особливо потерпали від попелиці насінники капусти. Критичний період пошкодження припадав на травень-червень, продовольчої капусти пізньостиглих сортів — на серпень-вересень. Залежно від ступеня заселення рослин попелицею врожай капусти зменшувався в межах 38,6–80,5%. Загальні витрати врожаю в роки підвищеної чутливості сягали 58,9–171 ц/га.
За чисельності попелиць на рівні 2,0–2,5 бали урожай насіння знижувався на 52,4% (урожай на хімічному еталоні 14,3 ц/га). Наведені цифрові показники свідчать, що прийоми захисту капусти (товарних і насіннєвих посадок) економічно вигідні. Актуальною є проблема вибору стратегії захисту насаджень і прийомів оперативного стримування чисельності попелиці.
За трофічною спеціалізацією капустяна попелиця є олігофагом і може розвиватися лише на рослинах із родини капустяних. Як постійні кормові рослини відмічено 21 вид. У Поліссі та Лісостепу попелиця відмічена на середньостиглих і пізньостиглих сортах капусти, редьки, редиски. Із бур’янів — на суріпці звичайній і грициках. Попелиця віддає перевагу капусті першого року та її насінникам. У рослин першого року листки втрачають колір, стають пожовклими, скручуються. Розвиток рослин уповільнюється, знижується маса качана, погіршуються товарні властивості продукції. У капустяних насінників гілки та бутони з квітами стають синьо-рожевими, насіння не утворюється, опадають листки.
Особливістю харчування сисних комах (попелиці, клопи, цикадки) є так зване позакишкове живлення. Зовнішні симптоми — жовті плями в місцях проколів хоботком, засихання та відмирання окремих ділянок листка.
У більшості регіонів України капустяна попелиця є повноцикловим видом і розвивається за сезон у 12–15 поколіннях. Зимує попелиця у фазі яйця на маточниках і післязбиральних рештках рослин. Найсприятливішим місцем зимівлі яєць попелиці є неприорані качани. Погано перезимовують яйця на листі капусти, яке засохло або згнило. За температури взимку –15…18 °С гине понад 50% яєць попелиці.
Відродження личинок капустяної попелиці із яєць, що перезимували, починається в кінці першої – на початку другої декади травня за середньодобової температури повітря понад 15 °С. Личинки, що відродилися, відразу починають живитися. Перші 2–3 генерації капустяної попелиці розвиваються виключно на зелених пагонах торішньої капусти та переважно на капустяних бур’янах. Після третього линяння вони перетворюються у крилатих партеногенетичних самиць-засновниць. Їх поява пов’язана з різким ростом щільності колоній і затвердінням кормової рослини.
Спостереження в садках показали, що на тривалість постембріонального розвитку попелиці вирішальний вплив мають температура та вологість повітря. Розвиток личинок за максимальної температури 32,1…32,4 °С, мінімальний — 6,5…11,5 °С та кількості опадів 8,5–34 мм — 4 дні. За максимальної температури до 28 °С, мінімальної 3…5 °С за кількості опадів 40–210 мм тривалість розвитку 27–30 днів.
Неоднакова також тривалість життя імаго різних форм попелиці. Середня тривалість життя статевозрілих самиць 27±1,5 днів. Безкрилі партеногенетичні самиці живуть 5–40 діб, крилаті — 8–40 діб. Зменшення тривалості життя партеногенетичних самиць відбувається у другій половині літа.
Починаючи з другого покоління молоді особини попелиці потенційно підготовлені до появи нової стадії — крилатих розселювачок. У Лісостепу та Поліссі самиці-розселювачки починають перелітати з насінників на поля капусти першого року приблизно в другій декаді липня. Причина цього явища — перенаселення колоній, чому сприяє підвищена температура й низька вологість повітря. Максимуми льоту крилатих особин попелиць, як правило, спостерігаються у першій декаді липня, другій декаді серпня та першій декаді вересня. Обліки колоній попелиць у цей період показали, що на 2 см2 клейових пасток припадало 26–32 самиці та 134–142 личинки. Цьому сприяла температура понад 19 °С й помірна кількість опадів.
Тривалі дощі в серпні створювали несприятливі умови для розвитку попелиць, що також стало причиною масової появи крилатих особин. У першій декаді вересня щільність попелиць становила 20–24 самиці на 1 см2 та 40–45 личинок, рівень пошкодження капусти першого року становив 1,5–2,5 бали.
Репродуктивний потенціал капустяної попелиці залежить від дії факторів зовнішнього середовища та спадкових властивостей, що пов’язані з особливостями розмноження та будови статевої системи. Зазвичай плодючість попелиці досить значна. Цей показник для безкрилих партеногенетичних самиць становить 40–60 личинок. Фактична плодючість безкрилих самиць у колоніях коливається від 4 до 80 особин. Максимальна плодючість крилатих партеногенетичних самиць у різних поколіннях — 18–30 личинок. У статевозрілих самиць потенційна плодючість перевищує фактичну на 25–30%. Відродження личинок відбувається з інтервалом 20–11 днів.
Формуванням двостатевого покоління в попелиці та пов’язане з ним формування зимуючого запасу яєць регулюється комплексом зовнішніх умов, переважно температурою та фотоперіодом. Партеногенетичне покоління капустяної попелиці починає змінюватися на статеве у третій декаді вересня. Це збігається зі зниженням температури до 10 °С й нижче та скороченням світлового дня до 11,5–12,5 годин. На фізіологічно старих рослинах і за умов перенаселення колоній статевозрілі особини та відкладені ними яйця з’являються набагато раніше, ніж на молодих. У другій декаді жовтня полоноски закінчують відроджуватись. На початку третьої декади жовтня статеві особини відкладають яйця й гинуть.
Зимовий запас яєць попелиці не є показником рівня чисельності фітофага наступного року.
Регуляторна роль ентомофагів
Важливу роль у регулюванні чисельності капустяної попелиці відіграють паразити й хижаки — афідофаги. Визначальну роль у знищенні попелиці відігравали мухи сирфіди. До паразитів попелиці належить їздець Diaeretiella rapae M’lnt. Його самиці відзначаються тривалим терміном життя — 15–20 днів, циклічним овогенезом, вираженою руховою та пошуковою здатністю личинок попелиць. Ба більше, окремі лабораторії освоїли технології масового вирощування цих самиць для захисту тепличних культур.
Діяльність діеретіели максимально проявляється тільки за умов повного виключення з арсеналу засобів захисту овочевих культур хімічних інсектицидів. Наші дослідження показали можливість практичного сполучення мікробіологічних препаратів, живильних атрактантів, а також позакореневого підживлення рослин органічним добривом Ріверм або Паросток. Крім того, переважна більшість афідіїд концентрується на суріпці. Приваблює паразита специфічний склад нектару цієї рослини, живлення яким дозволяє максимально реалізувати потенційну їх плодючість, а це означає, що в складі конвеєра нектароносів має бути не менше 7–10% суріпки від усього фонду нектароносного конвеєра. Діеретіела, як високоспеціалізований паразит капустяної попелиці, фактично один з усього чисельного арсеналу ентомофагів попелиць здатний відігравати важливу регуляторну, а отже, і практичну роль у зниженні чисельності попелиці та підтриманні її розповсюдження на допороговому рівні.
Дослідженнями встановлено доцільність приваблювання ентомофагів на нектароносні рослини. Із 17 видів культурних рослин, де проводили обліки чисельності сирфід й інших ентомофагів, найбільш приваблювали імаго паразитів фацелія, коріандр, насінники моркви.
Хижі жуки, жужелиці (Coleoptera, Carabidae) — одна з найчисельніших груп комах поверхневого шару ґрунту. Більшість із них — багатоїдні хижаки, що регулюють чисельність значної кількості видів шкідників у біоценозах.
На овочевих культурах в Україні відмічено понад 80 видів жужелиць. Серед них домінують роди Bembidion (39–51%), Ophonus (11–15%), Clivina (8–14%), Pterostichus (7–14%), Harpalus (3–7%). У їх живильному раціоні яйця, гусені та личинки багатьох фітофагів, зокрема й попелиць. Підрахунки, проведені на насадженнях капусти в Поліссі та Лісостепу, показали наявність 16 видів жужелиць із домінуванням таких видів, як Calatus halansis, Harpalus distinguendus, Pterostichus cupreus. Найпривабливішими для жужелиць є лісосмуги.
Серед важливих регуляторів природного походження суттєву роль в обмеженні розповсюдження попелиць відіграють ентомопатогенні гриби. У серпні-вересні на ділянках, де проводилося дощування, спостерігалася майже 100%-ва загибель попелиці від ентомофторозу. Такі виробничі досліди проводили на базі радгоспу Березанський Баришівського району Київської області на овочевих полях у заплавах річки Трубіж. Специфічні екологічні умови створювали передумови для виникнення епізоотій у популяціях попелиць на пізньостиглій капусті. Установлено, що попередній спалах характеризується осередковими проявами масової загибелі личинок попелиці. У подальшому інтенсивний штучний полив сприяв росту рослин і довготривалому процесу ураження збудником гриба всіх стадій капустяної попелиці.
Наслідки цього процесу повністю спустошливі по відношенню до попелиць — через 15–20 днів рослини повністю очищаються від шкідника. У подальшому інокулюм зберігається на загиблих комахах, рослинних рештках, поверхні ґрунту, і за створення відповідних екологічних умов епізоотії спонтанно повторюються з характерною періодичністю. Епізоотичний процес можна регулювати шляхом приваблювання ентомофагів, які поширюють збудник, або під час поливу рослин.
Захист капусти
У складі пропонованої оригінальної технології прийоми комплексної позитивної дії на рослини, що інтенсифікують її імунітет, позакореневе підживлення мінеральними добривами. Застосовували два прийоми обприскування рослин біологічним препаратом Фітоверм к.е. для знищення личинок та імаго попелиці. Для приваблювання, збереження та розселення на рослини комплексу зоофагів (сирфіди, галлиці, кокцинеліди та перетинчастокрилих паразитичних видів) пропонується атрактивна композиція в складі автолізату дріжджів і цукрового сиропу, яка наноситься стрічками на кожний 5–6-й рядок насаджень капусти. Цей прийом сприяє інтенсивному накопиченню зоофагів цих груп і зараженню та різкому зниженню попелиць. Токсикація розсади забезпечує ефективний захист капусти після її висаджування у відкритий ґрунт не тільки від попелиць, а й супутніх фітофагів, зокрема капустянки, барид і листогризучих лускокрилих фітофагів упродовж усього критичного періоду приживання та росту розсади, тобто 15–20 днів. Цей прийом не супроводжується негативною дією щодо ентомофагів.
Складова частина технології — конвеєр нектароносів, який передбачає культивування по периметру поля й у кожному сьомому міжрядді нектароносів із інтенсивним і тривалим терміном цвітіння на зразок фацелії, коріандру, кропу й інших, які висівають у три прийоми, що забезпечує цвітіння рослин протягом усієї вегетації.
У підсумку запропонована технологія сприяє тривалому функціонуванню агроценозу в режимі саморегуляції. Це означає, що допорогова чисельність попелиці, супутніх лускокрилих фітофагів — капустяної, озимої, с-чорної совки, капустяної молі, баридів тощо, підтримується впродовж вегетаційного періоду.
Таблиця. Ефективність технологій захисту насаджень білоголової капусти від капустяної попелиці (Київська обл., 2009–2011 рр.)
|
Технології, що порівнюються |
Норми витрати препаратів, л(кг)/га |
Чисельність попелиць, ступінь зараження, бал |
Пошкоджено рослин,% |
Ефективність технологій,% |
Урожай, ц/га |
|
Позакореневе підживлення: (суперфосфат + хлористий калій) Обприскування рослин: Фітоферм-2 пр. Конвеєр нектароносів. Токсикація розсади: Актара — 1 пр. Живильний атрактант для приваблювання ентомофагів: автолізат дріжджів + цукровий сироп оригінальна технологія |
25 г + 10 г на 10 л води 0,2 + 0,2 1,5 г/л 1,0 + 1,0 |
3 |
2,8 |
86,8 |
638,4 |
|
Обприскування рослин: Актара — 2 пр., Золон — 1 пр., Ф’юрі — 1 пр. хімічний еталон |
0,08 + 0,08 2,0 0,15 |
3 |
2,1 |
88,5 |
642,5 |
|
Контроль |
– |
2 |
38,2 |
– |
349,7 |
|
НІР05 |
– |
– |
0,9 |
3,9 |
16,2 |
Застосування оригінальної технології забезпечило сприйнятливий захист насаджень від пошкоджень капустяною попелицею. Підсумкова ефективність цієї технології становила 86,8%. Завдяки збереженню природних популяцій паразитів і хижаків упродовж вегетаційного періоду спостерігався процес саморегуляції ентомокомплексу агроценозу білоголової капусти. На хімічному еталоні захист рослин від попелиці здійснювали шляхом регулярного застосування хімічних інсектицидів, згубна дія яких спостерігалася не лише щодо капустяної попелиці, а й до природних популяцій ентомофагів. Реалізація оригінальної технології забезпечувала отримання якісного врожаю, придатного до харчових потреб, зокрема для дитячого та геродієтичного харчування.
Наводимо низку операційних прийомів вирощування білоголової капусти та її різновидів із мінімальним використанням хімічних інсектицидів та з елементами безпечного їх застосування.
Валентин Дрозда, д-р с.-г.наук, професор, завідувач відділу ентомофагів і діагностики хвороб рослин
Марина Кочерга, канд. с.-г. наук, завідувач сектора ентомофагів відділу ентомофагів і діагностики хвороб рослин
Національний університет біоресурсів і природокористування України
Плантатор
