Про суб’єктивне бачення інвестиційної привабливості України для іноземних бізнесменів розповів Євген Лавров, директор представництва литовської компанії ARVI в Україні.
Два роки тому один із литовських виробників м’яса індички — компанія ARVI — заявляв про намір збудувати утилізаційне підприємство та розпочати виробництво індичатини в Україні. Тоді, у 2013 році, Євген Лавров, директор представництва в Україні,в одному з ексклюзивних інтерв’ю журналу «Наше птахівництво» розповідав про плани щодо інвестування 37,5 млн євро в реалізацію проектів: заводу з утилізації відходів тваринництва та підприємства з вирощування індиків у Цюрупинському районі Херсонської області. На той час уже було отримано дозвіл на їх будівництво, взято в оренду потрібний майданчик тощо. Проте на сьогодні будівництво так і не було розпочато через усім відомі причини.
З журналом «Наше Птахівництво» пан Євген зустрівся у своєму київському офісі, що на вулиці Павлівській. І ось якими міркуваннями поділився з нашими читачами.
Уперше після зміни влади в країні дедалі помітнішим стало погіршення інвестиційної привабливості України. За нашими підрахунками, десь 28% керівників компаній стурбовані ситуацією з курсом гривні, а ще 27% — відсутністю реальних реформ. Крім того, усе ще сильно заважає корупція. Отож, нам, на жаль, довелося заморозити проект із вирощування індички та проект заводу з утилізації відходів тваринництва в Україні. Інвестувати у такий серйозний та ємкий проект на сьогодні — це не перспективно та не вигідно.
У принципі інвестиційна привабливість України завжди була суперечливою. У теперішніх умовах воєнних дій і економічної кризи кількість інвесторів значно зменшилася. Проте, на мою думку, бізнес поступово звикає і до війни на Донбасі, і до девальвації, і до економічної нестабільності. Війна вже не лякає ані українських бізнесменів, ані європейських інвесторів. Чому ж тоді вони не йдуть в Україну? Відповідь проста: якби змінилися підходи, вони прийшли б сюди навіть попри складну ситуацію та певні ризики.
От, приміром, розповім про приклад із нашим близьким сусідом — Білорусією, де також налагоджено виробництво м’яса індички. Так от, на той час, коли ми збиралися запустити аналогічний проект там, до потрібного нам виробничого майданчика відразу ж було проведено дорогу, газ, електропостачання — усе за державний рахунок. Точніше, за рахунок бюджету області. І потім цей майданчик у 5 га держава продала нашій компанії всього за 1 долар. Ось це — підхід. В Україні все по-іншому: кожен хоче бачити героєм себе, не для країни зробити щось корисне й потрібне, а виключно для себе, своєї репутації, авторитету, майбутньої передвиборної компанії тощо. У будь-яку пропоновану справу кожен намагається забити цвях, який потім же сам (але так, щоб привернути увагу загалу) і витягне героїчно. Або ж за гроші того, кому цей цвях заважає нормально працювати.
Компанія ARVI вклала в розвиток сільського господарства Білорусії 15 млн євро. Крім того, інвестиції продовжують вкладатися в розвиток уже наявного підприємства. У той час, як Україна позбавлена такої можливості. І багато втрачає до того ж: створення робочих місць, відрахування в державний бюджет, зрештою, власне виробництво м’ясо-кісткового борошна для потреб тваринницької галузі та багато іншого.
Українські можновладці чомусь переконані, що процес залучення інвестицій сам по собі досить простий і не вимагає особливих зусиль з їхнього боку, нібито інвестор сидить і тільки й думає, чи вкладати кошти в українську економіку. Однак на практиці — це трудомісткий процес, що вимагає значних вкладень із боку країни, у яку заходитиме іноземний капітал. Тим більше, коли йдеться про аграрну галузь, яка є досить ризикованою. Проблема в Україні в тому, що ніхто не хоче страхувати аграрний бізнес. От, наприклад, я думаю, що коли в Україну прийдуть гроші з Європейського Союзу, то варто було б страхові важелі дати іноземним страховим компаніям, які застрахували б ризики іноземних інвесторів в Україні. Проте головне — не дати розкрадати державні кошти. Крім того, усе залежить ще й від ступеня адекватності людей, які ухвалюють рішення. Наприклад, раніше в Грузії, щоб розпочати будівництво, треба було отримати близько 40 дозвільних документів, сьогодні це десь чотири папірці. А що таке насправді 40 дозвільних документів — це зайві побори, зайві експертизи, зайві гроші. В Україні поки що така сама ситуація, як у Грузії десь ще у 2003 році. От приміром, існує державна експертиза проекту (будь-якого), але якщо ти будуєш невеликий за розміром об’єкт, тоді на обласному рівні проводиться ця експертиза, якщо він понад 10 млн гривень, у такому разі експертизу треба робити в Києві. Одразу постають питання: а вам швидко треба? Якщо так, то заплатіть, бо люди ж працюватимуть і у вихідні дні. І тоді починаються корупційні побори. Це не є нормальним для бізнесу. Бізнес за таких умов працювати не може.
Далі. Щоб український інвестор у сфері сільського господарства почав інвестувати в створення нових проектів, йому часто треба кредитні ресурси. А хто дає кредити — банк. Та перед тим, як надати кредит, банк поцікавиться у фермера заставою. І що може український фермер дати банку — корівник, своїх тварин, найчастіше трактори, що були в експлуатації. А чи потрібен банку корівник? Звичайно, ні. Тут якраз і виникає потреба в гарантіях страхової компанії, котра застрахувала б ризики банку. А вже страхова компанія знайде спосіб, як забрати у фермера своє. Тому завдання нового міністра та всієї компанії — створити такий механізм й умови для ведення бізнесу, щоб попри ведення військових дій, попри загальноекономічну нестабільну ситуацію в Україні, сюди прийшли б іноземні інвестори. Якщо нормальним буде законодавство, Україну чекає сплеск і підйом попри всі прогнози стагнації економіки, подальшого обвалу гривні, падіння ВВП тощо.
Ба більше, на сьогодні в Україні існує значна кількість інвестиційно привабливих активів і проектів із високим потенціалом зростання та рівнем рентабельності інвестицій. І сьогодні важливо не спізнитися для капіталовкладень в економіку країни. Слід зазначити такі позитивні сигнали: співпраця з міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, Світовий банк, ЄБРР та ін.), активізація інтеграційних процесів України з ЄС, а також падіння вартості активів в Україні.
Українські компанії через відсутність інвесторів, охочих входити в капітал, і згортання кредитної активності банків, відчувають значну потребу на інвестиції в поповнення оборотних коштів, модернізацію виробничих потужностей, розширення діяльності та запуск нових перспективних проектів.
У той же час більшість ініціаторів інвестиційних проектів і продавців бізнесу й далі утримують неадекватно високу ціну на активи в умовах поточної ринкової кон’юнктури, що знижує їх інвестиційну привабливість.
Записала Наталія Колос
журнал “Наше Птахівництво”, січень 2015 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Наше птахівництво” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
Наше Птахівництво
