Німецькі фермери позбавилися сепараторів і спілкуються зі своїм елеватором за допомогою смартфона.
Вивчаючи вітчизняні елеватори й системи зберігання зерна, завжди цікавлюся, як ці системи працюють в інших країнах і що являють собою тамтешні складські потужності. Можливості задовольнити цю цікавість, особисто побувавши на якомусь зберігальному підприємстві за кордоном, випадають не так часто, але інколи така нагода трапляється.
|
| Марко Хорш |
Нещодавно автор цих рядків побував у Німеччині, де познайомився з компанією Bintec. Щоправда, сама вона не зберігає зерно, втім проектує й будує міні-елеватори для місцевих фермерів, тому проблему зернозберігання по-німецьки знає не лише з практичного боку, а ще й в узагальненому вигляді. Керівником Bintec є людина з добре відомим серед аграріїв більшої частини світу прізвищем — Марко Хорш. Він із тієї самої родини Хоршів, що володіє одним із провідних виробників сільгоспобладнання — компанією Horsch Maschinen GmbH. І хоча Bintec до неї безпосереднього відношення не має, сам Марко пояснює, що елеваторами зайнявся зокрема й завдяки великому сімейному бізнесу.
«Німецькі фермери використовують найсучаснішу техніку, що дозволяє працювати за передовими технологіями рослинництва й отримувати високу врожайність культур. Однак одна справа — виростити зерно та його зібрати, а інша — зберегти врожай. У нашій технологічно розвиненій країні щороку на шляху від поля до переробного підприємства втрачається близько 1 млн тонн зерна через неякісне його зберігання; частину уражують хвороби або шкідники, стає непридатним до будь-якого використання», — каже він.
Тут треба зауважити, що в Німеччині, як і в більшості країн ЄС, немає комерційних елеваторів, куди виробник міг би відвезти зібране збіжжя. Доробка, зберігання — тут це завжди відповідальність самих фермерів, хоча багато хто з них об’єднується в кооперативи, які будують спільні зерносховища. Та все ж чимало виробників працюють самостійно й самі вирішують питання, де і як зберігати зібране зерно до моменту продажу. Тому значна частина фермерського попиту в країні припадає на невеликі, проте оснащені всім необхідним зерносховища. Саме такі, які пропонує на німецькому ринку компанія Bintec.
Свої елеватори місткістю від 65 до 2,5 тис. тонн фірма будує за канадською технологією і значну частину матеріалів для будівництва, як, наприклад, металеві конструкції силосів, привозить звідти ж, з Канади. В компанії вважають, що не треба братися за роботу, яку вже хтось добре виконує. Втім, використовуючи розробки канадців як основу, доповнюють їх своїми ноу-хау й створюють уже власний продукт з унікальними особливостями.
 |
|
Мобільний елеватор не потребує будівництва фундаменту і може бути переміщений в інше місце |
Один такий елеватор зведено на демонстраційному полігоні компанії. Спочатку подумалося, що на ньому просто змонтували поодинокий силос, щоб показувати його тим, хто їх жодного разу не бачив. Та виявилося, що це повнотехнологічний (ну, майже) комплекс, готовий у будь-який момент прийняти зерно. Порівнюючи зі звичними нам елеваторними спорудами, ми не побачили ані робочої башти зі змонтованими на ній норіями й очисним обладнанням, ані основного елемента — сушарки. А як же без них?
Проте пан Хорш звернув увагу й на те, що немає й фундаменту: єдине, що потрібно для будівництва — добре вирівняний, бажано забетонований майданчик, і жодних землевпорядних робіт. Завдяки тому, що під силос не потрібна масивна основа, Bintec називає свій елеватор мобільним. У тому сенсі, що за потреби його можна здійняти й перевезти в інше місце. З одного боку, такий «переїзд» видається доволі сумнівним, та з другого, зважаючи на те, що європейці часто перевозять і власні будинки, таке цілком можливе. Мабуть.
До речі, ноу-хау від Bintec починаються вже з конструкції самої бетонної основи. В компанії зважили на те, що як герметично б не була зароблена щілина між основою й стінками силоса, під нього все одно через деякий час починає потрапляти волога. Довго думали, як цього уникнути, і придумали: виготовити конусоподібну основу, по якій би вода стікала, а не затікала під силос. Розробили технологію виготовлення такого підніжжя й тепер про понують клієнтам спеціальну опалубку для залиття бетоном.
Та все ж — де сепаратори? де сушарка? як взагалі зерно за відсутності норій потрапляє в силос? Про це — за порядком. Щодо зерноочисного обладнання, пан Хорш пояснив, що воно на місцевих елеваторах є вже зайвим. Уважається, що німецькі фермери працюють на найсучаснішій сільгосптехніці, а новітні комбайни під час обмолоту доволі якісно очищають зерно, тому додатково перед завантаженням у силос його чистити не потрібно. Як не дивно, в Україні деякі господарства також працюють на провідних моделях західного комбайнопрому, але ж первинне, грубе очищення зерна, роблять майже всі та майже завжди. Та не будемо сперечатись зі спеціалістом.
Про завантаження зерна в силос: воно відбувається через верхній люк у даху за допомогою окремого конвеєрного обладнання. Останнє являє собою пересувні «равлики», серед яких є і стрічкові, і шнекові, з електроприводом чи двигуном на дизельному паливі. Таку технологію завантаження було обрано тому, що це дозволяє використовувати один «равлик» для завантаження кількох силосів, а не будувати для кожного норії або ще й верхню галерею: з огляду на невеликі обсяги зберігання це є занадто витратним.
Залежно від потужності конвеєрів і власної місткості силос завантажується протягом від однієї до кількох годин. Зсередини на його даху змонтовано підвісний зернорозподільник, із якого по кількох жолобах збіжжя рівномірно й повільно, що дозволяє запобігти розділенню зерен і полови, зсипається по всій горизонтальній площині. Тож завдяки такому способу заповнення всередині силоса не утворюється зернова гірка та не виникає збільшення тиску на окремі стінки через нерівномірне розподілення зернового насипу.
На відміну від очищення сушіння зерно потребує навіть у Німеччині. Втім, відбувається воно не в окремій сушарці, а безпосередньо всередині силоса шляхом активної вентиляції. Головною ознакою канадської (в нас її ще називають данською) технології є підлога з перфорацією — через неї вентилятори нагнітають всередину силоса повітря, яке виносить зайву вологу із зерна. На даху додатково встановлено ще й витяжні вентилятори. В теплу погоду зерно сушиться звичайним зовнішнім повітрям, в холодну — його підігрівають зазвичай за допомогою електротенів. Температура підігріву досить помірна — до 40 градусів, завдяки чому таке сушіння є дуже ощадним до зерна. Натомість воно доволі тривале, адже, щоб усе зерно в силосі позбавилося зайвої вологи, його інколи потрібно вентилювати кілька днів — німці вважають таку технологію сушіння дуже енергоощадною, хоча через неутеплені стінки металевої місткості разом із зерном гріється й навколишнє середовище, та й ні про яку рекуперацію тепла тут не йдеться.
Вивантаження силосу відбувається через центральний отвір у підлозі, у який установлено шнек: він подає зерно в зовнішній накопичувач, з якого за допомогою тих самих конвеєрів-равликів його можна пересипати на автівки. Остаточне очищення виконує зачисний шнек, після роботи якого по підлозі, внутрішніх стінках й обладнанню силоса залишається пройтися пилососом.
Окрім механіки своїх міні-елеваторів, що відмінно працюють і які Bintec активно будує у фермерських господарствах Німеччини, в компанії пишаються рівнем їх автоматизації й інтелектуального «самокерування». В силосах встановлено датчики, які цілодобово вимірюють температуру й вологість зерна. Система керування надсилає на смартфон власнику повідомлення про параметри зберігання, інформує в разі виникнення нестандартної ситуації, за потреби може самостійно ввімкнути вентиляцію. Сам власник через той самий смартфон може скасувати чи запустити на елеваторі ту чи іншу операцію. В компанії це називають смарт-керуванням, яке відрізняє їх елеватори від інших.
«Нашими замовниками є фермери й кооперативи, які обробляють від 500 до 20 тис. гектарів землі. Кожний обирає потрібну йому кількість силосів із потрібною місткістю. Коли клієнти задоволені, ми задоволені разом із ними», — зазначає наостанок Марко Хорш.
Ярослав Левицький
журнал “The Ukrainian Farmer”, листопад 2017 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
