Електропастух не потребує зарплатні, не вимагає відпустки, не має шкідливих звичок і не відволікається.
Електрозагорожі почали використовувати в Україні років 7—8 тому, коли сільгосппідприємства зіткнулися з кадровою проблемою та з подорожчанням матеріалів для загородження пасовищ. Першими купувати електропастухів почали дрібні фермери, які не мали змоги найняти додаткових працівників для випасання худоби. Ідею підхопили рослинники, які прагнули захистити посіви і насадження від диких тварин.
Вибираючи варіант з електропастухом чи звичайним пастухом, слід згадати також, що професія пастуха вважається непрестижною, тож працювати йдуть, як правило, люди, які не мають можливості влаштуватися на більш кваліфіковану роботу через фізичні вади або згубні звички. І, на жаль, в більшості випадків це люди, які мають проблеми з алкоголем, дуже молоді або, навпаки, пенсійного віку. Тому є небезпека, що вони, не маючи належної фізичної швидкості реакцій, уважності та відповідальності, не зможуть вберегти доручене їм стадо.
Ефективність використання
Головне завдання організації вигулу ВРХ — це моціон. З погляду фізіології, прогулянки тваринам необхідні, бо відсутність руху негативно впливає на їхню репродуктивну здатність, погіршує якість отелення, і в результаті скорочує продуктивність корів. Моціон особливо важливий для здоров’я ремонтних телиць і сухостійних корів, і навіть за цілорічного стійлового їх утримання цим групам тварин треба забезпечувати вигул на пасовищі. А дійним коровам обов’язково слід організувати невеликі загони для щоденної «розминки». Власне, саме так і діють в більшості господарств з високорозвиненим рівнем менеджменту.
Електропастухи не тільки стережуть стадо, а й дозволяють раціонально використовувати пасовище в період повільного приросту зеленої маси, що забезпечує постійне виробництво високоякісного пасовищного корму. Також електрична загорожа дозволяє розділити пасовища на окремі ділянки: з’їли тварини корм в одному місці — їх перевели в інший загін; це також дозволяє поліпшити контроль кількості тварин у будь-якій частині пасовища. В іншому разі тварини, розподіляючись по периметру великої ділянки, більше витоптують траву, ніж з’їдають.Щоб розділити територію пасовища на невеликі загони, потрібно багато стаціонарних загорож, а це дорого й вимагає великих затрат праці. Натомість електропастухи мають перевагу завдяки мобільності: легкі, швидко переносні електричні загорожі без ускладнень можна встановити в будь-якому місці.За підрахунками спеціалістів, монтаж огорожі на території 2—3 кв. км займає не більше 2—3 годин.
Популярність зростає
У Європі до послуг пастухів практично не вдаються, їх повністю витіснили електроконкуренти. Електропастух є легким дротовим загородженням, яке спирається на ізолятори, що прикріплюються до металевих або дерев’яних стійок. На дріт подаються імпульси високої напруги від спеціального генератора. А біля житлового приміщення ставиться спеціальний пристрій, який контролює обрив лінії. Принцип роботи цього пристрою полягає в короткочасному ураженні електричним струмом високої напруги при безпосередньому контакті тварини з неізольованим проводом огорожі. При цьому удар електрострумом для тварини не небезпечний, але відчуття після нього таке неприємне, що після двох спроб тварина уникатиме контакту з огорожею і буде її «поважати». Джерело живлення електрозагорожі виробляє імпульси високої напруги з частотою приблизно раз на секунду. Напруга імпульсу висока, але тривалість її впливу становить буквально тисячні частки секунди, і, на відміну від дії електрошокової зброї або зіткнення з високовольтним дротом, де дія електроструму безперервна, ця загорожа не становить небезпеки ні для тварин, ні для людей. При цьому на продуктивність тварин такий короткочасний розряд ніяк не впливає. Проте техніка безпеки експлуатації електрозагорож дозволяє доступ до робіт з ними тільки особам не молодшим за 18 років, і, головне, — працівник не повинен мати кардіостимулятора. І ще одна обов’язкова вимога: там, де встановлені електрозагорожі, необхідно розвісити попереджувальні таблички для населення.
Спосіб живлення
Генератор, що подає імпульси високої напруги, може отримувати живлення з різних джерел: від мережі 220 В, від вбудованого акумулятора (6 В), від автомобільного акумулятора 12 В, від сонячної батареї і навіть від чотирьох батарейок по 1,5 В. Найпопулярнішими є електропастухи, що працюють від переносних акумуляторів, в тому числі й від автомобільних.
В акумуляторних електропастухах приваблює перш за все їх автономність: такі системи можна встановлювати на будь-якому віддаленому пасовищі. Крім того, контролери мають невелику вагу — до 1,5 кг, їх легко можна переносити в будь-яке місце. Акумулятори, як правило, потребують підзарядки раз на два-три тижні залежно від типу, моделі та виробників; при дотриманні правил зберігання й експлуатації можуть використовуватися до 5—10 років.
Моделі, що живляться від мережі, менш популярні, тому що крім «прив’язки до однієї точки» потребують стабільного електропостачання, а в сільській місцевості, на жаль, перебої в електроенергії досі трапляються доволі часто. У такі періоди тварини залишаються без охорони.
Найбільш ходовими можна назвати моделі, де використовуються комбіновані джерела живлення: через адаптер від мережі і від акумулятора. Є і ще одне альтернативне джерело живлення — сонячна батарея: електропастухи з таким живленням досить поширені у Європі, Америці та Новій Зеландії. Зарядка акумулятора від сонячного елемента відбувається протягом 4—6 годин світлового дня, і цього достатньо, щоб контролер працював всю ніч.
Для кожного виду тварин існують свої електропастухи з розрахованою на цей вид силою імпульсу, максимальне значення якої досягає 10 Дж. За правилами і регламентацією безпеки, прийнятими в Європі, сила удару не повинна перевищувати це значення. Крім довжини периметру огорожі, на силу імпульсу впливають і такі чинники, як вологість і присутність на пасовищі високої рослинності, яка торкається огороджувального дроту. Якщо за пасовищем не доглядати, не підкошувати траву, не вирізати кущі в зоні зіткнення з дротом, то при контакті з рослинністю відбуватиметься витік струму (у місці пробою зазвичай чути характерне клацання), що послабить силу удару.
Вологість же, навпаки, поліпшує електропровідність, і після дощу дріт «б’є» сильніше.
Корпуси контролерів, як правило, герметичні, і дощ їм не шкодить, але про всяк випадок багато скотарів роблять для них спеціальні запобіжні ящики. Однак виробники електропастухів вважають такі перестороги зайвими. Якщо стовпчики електропастуха проходять по відкритій піднесеній місцевості (степ, відкриті пагорби, гори), тобто там, де вище від стовпчика немає нічого, то бажано поставити громовідводи для забезпечення безпеки під час грози.
Знайомство з електропастухом
Знайомство з електропастухом можна проводити по-різному. Виробники твердять, що спеціально підводити тварин для зіткнення з дротом не обов’язково: вони й самі зрозуміють, що зіткнення з цим об’єктом загрожує неприємними відчуттями. Проте бувалі фермери все ж радять «познайомити» худобу із загородженням. Адже тварини можуть вирішити подолати перешкоду з розбігу і повалити стовпи або навіть порвати загородження. А знаючи її властивості, вони не підійдуть до неї ближче ніж на 20—30 см. У корів добрий зір, і якщо вони бачать дріт, який один або два рази їх «укусив», вони більше ніколи до нього не підійдуть, можна навіть не пускати по ньому струм.
Для першого «уроку» варто поставити годівницю із зовнішнього боку загородження, і через кілька годин стадо буде привчене до нового стилю випасання.
Технічні нюанси
Конструкції електропастухів однакові для всіх видів тварин, нюанси полягають у висоті і товщині дротів-провідників. Для ВРХ, як правило, використовують два паралельні дроти діаметром від 3 мм. Висота верхньої лінії становить 100—120 см над землею, нижньої — 50—60 см. Стовпи ставлять на відстані від 3 до 10 м. Якщо на пасовищі використовують цілорічний випас, то для будь-якого виду тварин слід використовувати спеціальну «зимову» стрічку з двома контактами. Це робиться для того, щоб високі кучугури не заважали роботі електропастуха і не послаблювали його потужність.
Провідники (дріт або стрічки) служать у середньому близько п’яти років. Але на всяк випадок варто мати запас, адже можливий обрив проводу або крадіжка. До речі, випадки крадіжки останнім часом порідшали, оскільки сучасні провідники містять надто мало металу (лише кілька сталевих жилок), на відміну від старих радянських електропастухів з товстими дротами.
Світлана Щербина, зоотехнік
газета “АгроМаркет”, червень 2012 року
AgroTimes
