Попри ґрунтовні знання українських фермерів про парвовірусну інфекцію, в окремих господарствах це захворювання забирає до 50% приплоду.
Стільки вже сказано і написано про парвовірус! Здавалося б, усі тваринники про нього все знають, як знають і про те, як з ним боротися. Проте, на жаль, і досі в окремих господарствах трапляються необов’язкові втрати поросят, причиною яких є банальний парвовірус.
Відоме це захворювання ще з 1967 року, коли вперше встановили зв’язок між вірусом і захворюванням, що проявлялося народженням муміфікованих поросят. Парвовірусна хвороба свиней (англ. — Porcine parvovirus infection, PPV) є головною причиною народження муміфікованих поросят у свиноматок. Клінічно хвороба проявляється тільки у поросних свиноматок. Її ознаками є опороси з малою кількістю поросят, народження муміфікованих поросят, збільшення частки мертвонароджених поросят (що пов’язано із затримкою механізму опоросу за наявності муміфікованих поросят), перегули у свиноматок, а також затримка приходу в охоту свиноматок після перенесення цього захворювання з клінічними проявами.
Передача вірусу відбувається повітряно-крапельним шляхом. Потрапляючи в кишковик, вірус починає там активно розмножуватися (реплікуватися); через 7—14 днів після ураження тварини починається виділення збудника зі слиною, виділеннями з носової порожнини, калом, сечею, вагінальними секретами та спермою. Таке активне виділення збудника може тривати до двох тижнів. Не слід виключати і статевий шлях зараження, оскільки виділення вірусу зі спермою може тривати до трьох тижнів. Проте якщо свиноматка не поросна, то жодного клінічного прояву цієї хвороби побачити не можна.
Симптоми і перебіг хвороби
Якщо свиноматка поросна і була заражена цим вірусом вперше, то можна побачити клінічну картину, як кажуть, в усій красі. Цей вірус дуже полюбляє тканини тіла, які швидко ростуть і діляться. Отже, материнська плацента не досить його цікавить, що пояснює відсутність абортів у поросних свиноматок при цій хворобі. Вірус цікавлять ембріональні клітини плодів. Добереться він до перших з них через 10—14 діб. Із 70-денного віку імунна система плода починає функціонувати і захищає молодий організм. Отже, якщо інфікування відбулося після 55—60-го дня поросності, то ознаки захворювання будуть непомітними, у свиноматок спостерігається безсимптомна віремія. Проте якщо вірус потрапить в організм свиноматки в перші 55 днів поросності, він проникає крізь плаценту і вибірково уражує окремі зародки, що призводить до їх загибелі. Якщо плід інфікується до 35-денного віку, коли ще не почався розвиток кісткової тканини, то зародок просто розсмоктується (лізується). Клінічно це проявляється малочисельними опоросами або перегулами й поверненням свиноматки в охоту (якщо кількості ембріонів, які залишилися, недостатньо для нормального перебігу поросності). У 5% свиноматок вірус може викликати загибель ембріонів до їх імплантації. Якщо ж зараження плоду відбувається у віці 35—55 днів, то після його загибелі настає зневоднення плода, і він муміфікується.
Сам збудник є дуже малим і простим за своєю будовою ДНК-вмісним вірусом. Але завдяки цій простоті він дуже стійкий у навколишньому середовищі, може зберігатися до 6 місяців, не втрачаючи вірулентності. Витримує температуру 60 °С протягом години; за 80 °С інактивується за 5 хвилин. Зберігає свою вірулентність в широкому діапазоні рН — від 3 до 9. Вірус резистентний до більшості дезінфікуючих розчинів, проте ефективними проти нього є формалін та глутаровий альдегід.
Через повільний рух вірусу в матці типовими клінічними проявами захворювання є муміфіковані поросята різних розмірів — від 3 до 16 см. Муміфіковані поросята розміром понад 16 см жодного відношення до парвовірусу не мають. Причиною появи таких плодів може бути хвороба Ауєскі, РРСС, недостатнє живлення плодів в багаточисельних опоросах.
Отже, одна з ознак захворювання на парвовірус — малий розмір гнізда при опоросі. Іноді саме гнізда до 6 поросят є першою ознакою наявності парвовірусної інфекції в стаді. А крім того — анеструс у свиноматок на фоні перших двох ознак, пізні перегули (однак причиною цього також можуть бути порушення техніки осіменіння, режиму освітлення, годівлі в перші 70 днів та інфекція РРСС).
Контроль інфекції
Для встановлення діагнозу і контролю парвовірусної інфекції в стаді головною зброєю є технологічні записи. Оскільки наявність титрів вказує лише на те, був чи не був контакт з вірусом (антигеном), то це ще не говорить про наявність захворювання. А антитіла можуть зберігатися роками. Отже, проста перевірка рівня титрів у реакції ІФА до парвовірусної інфекції — марнування грошей. Інтерпретація результату цих тирів буде сумнівною, оскільки напевно вони не покажуть, чи це наслідок дії польового вірусу, чи вакцинації, чи це колостральні титри. При зараженні польовим вірусом титри, як правило, вищі, але не завжди. Може бути ситуація, коли титри нещодавно провакцинованих тварин і тих, які перехворіли на парвовірус, будуть однаково високими. Колостральний імунітет може зберігатися 22—24 тижні. Навіть у поросят, які не отримали молозива, а разом з ним і колострального імунітету, будуть виявлені титри антитіл до парвовірусної інфекції внаслідок зараження свиноматки в період з 70-го по 114-й день поросності.
До основних технологічних показників, на яких ґрунтуються висновки про рівень парвовірусної інфекції в стаді і які постійно потрібно контролювати, належать такі:
– кількість народжених живими поросят (у нормі) — 11,5 та більше;
– кількість опоросів, де народилося менше 9 поросят — не більше 10% по стаду (для ремонтних маток — на рівні 15—18%);
– кількість мертвонароджених поросят (у нормі) — 4—5%;
– кількість муміфікованих поросят (у нормі) — менше 0,6%. Проте варто не полінуватися й уважно передивитися та перемацати руками весь послід, щоб не пропустити муміфікати завдовжки 3 см;
– холостих маток при постановці на опорос — не більше 1% (поросні матки без поросят можуть бути наслідком інфікування з 4-го по 35-й день та лізису плодів);
– затримка виникнення повторної охоти після лізису ембріонів спостерігається у 4% й більше свиноматок.
Як правило, в інфікованих парвовірусом стадах клінічні прояви спостерігаються у свиноматок-першоопоросок. За умови вакцинації якісними вакцинами у відповідні терміни рівень антитіл у свиноматок достатньо високий, що забезпечує захист від парвовірусу. Про це говорять і виробничі показники. Але в стадах, де є помилки в програмі вакцинації парвовірусної інфекції, одразу помітні погіршення технологічних показників та є клінічні прояви хвороби в свиноматок різного віку. У стадах, де не вакцинують парвовірус (є і такі на сьогоднішній день), з певною періодичністю виникають гострі спалахи цієї інфекції, коли протягом 6—8 тижнів на всіх вікових групах свиноматок спостерігаються типові клінічні прояви. Втрати при цьому можуть бути катастрофічні: недоотримано буде аж 50% запланованих поросят.
Найефективнішим методом боротьби з цією інфекцією є вакцинація. По-перше, слід обов’язково двічі прищеплювати ремонтних свинок, робити це потрібно якомога пізніше для того, щоб титри антитіл у крові були найвищими під час осіменіння. Якщо перше осіменіння ремонтних маток було зроблено у віці 220—240 днів, то остання вакцинація в ідеальному випадку мала б бути у 200—220 днів відповідно; інтервал між першою та другою вакцинаціями становить 2—4 тижні. Свиноматок потрібно щеплювати щоразу під час лактації, щоб між вакцинацією і плановою датою осіменіння було 10—20 днів. При відлученні у 28 днів це буде 15-й день лактації. Таким чином, свиноматок як мінімум двічі на рік вакцинують проти парвовірусної інфекції. Не варто забувати також двічі на рік щепити всіх кнурів у господарстві.
З технологічних заходів, які зовсім не будуть зайвими, — забезпечення контакту ремонтних свинок з дорослими свиноматками або їх гноєм. Також можна групові станки, де утримують ремонтних свинок перед злучкою, не чистити перед постановкою наступної групи, щоб відбувалося нагромадження вірусу і, відповідно, збільшувався контакт з ним ремонтних свинок.
Сьогодні на ринку існує п’ять вакцин проти парвовірусної інфекції. Окрім парвовірусу вони містять також антигени до збудника бешихи свиней. З технологічного погляду, досить зручно одночасно проводити дві обробки, а титрів антитіл проти бешихи достатньо, щоб захистити тварин до наступної вакцинації. Є також продукти, куди введено антигени декількох сероваріантів лептоспіри. Але їх використання залишається під сумнівом, оскільки титри антитіл до лептоспіри після вакцинації починають різко падати через два місяці. Виходячи зі схеми застосування вакцини проти парвовірусу до осіменіння, титри захисних антитіл проти лептоспіри у свиноматок будуть мінімальними в останній стадії поросності, саме тоді, коли вони дуже потрібні. Отже, якщо на фермі існує проблема лептоспірозу, слід застосовувати окрему вакцину проти цієї хвороби.
Ігор Святний, лікар ветеринарної медицини, консультант зі свинарства
журнал “The Ukrainian Farmer”, лютий 2011 року
The Ukrainian Farmer
