Агромаркет
Головне:
Агромаркет

I фермеру, й державі…

АгроМаркет
Джерело:
АгроМаркет
Поділитись:
I фермеру, й державі…
біогаз, агробізнес, біогазова установка

Чи потрібно будувати в Україні малі біогазові установки.

 

Найочевиднішим результатом виробництва біогазу з відходів АПК є отримання відновлюваної енергії: електрики, тепла, промислової пари, а в разі подальшого очищення — пального для двигунів чи замінника природного газу. І, власне, додаткова енергія й диверсифікація її постачання — це далеко не всі аргументи на користь будівництва біогазових установок (БГУ). Серед численних екологічних переваг — контроль неприємних запахів і патогенів, зменшення викидів парникових газів (метан, вуглекислий газ, окис азоту), можливе зниження потреби в міндобривах. Окрім того, це нові перспективи для агробізнесу, альтернативне використання земель, глибока утилізація відходів і побічних продуктів, нові робочі місця і, нарешті, джерело додаткового прибутку від продажу енергії.

 
 

 Біогазовий ринок

 

Незважаючи на очевидні переваги, біогазовий ринок у вітчизняному АПК розвивається повільно. Нині діє близько 10 таких установок, протягом року виникають 1–2 нових проекти. Скажімо, наприкінці 2016-го завершено будівництво БГУ компанії «Екопрод» у Волновасі, за рік до цього запущено установку на базі Рокитнянського цукрового заводу, ще на рік раніше — найбільший на сьогодні проект на Глобинському цукровому заводі холдингу «Астарта». У 2013-му було введено в експлуатацію біогазовий комплекс холдингу «Миронівський хлібопродукт» (МХП) на птахофермі «Орель-лідер» у Дніпропетровській області. Все це — потужні проекти. Зауважимо, що за встановленою електричною потужністю всі біогазові проекти поділяються на три категорії. Великі — з потужністю понад 1 МВт, дрібні — менше за 300 кВт. Відповідно, потужність середніх — у діапазоні від 300 до 1000 кВт. Щоб забезпечити 100 кВт електричної потужності, потрібно 50 кубометрів біогазу на годину і, відповідно, реактор обсягом 500–800 м3. Є ще й категорія мікро-БГУ. Ці установки можна будувати навіть у дрібних фермерських господарствах. Звісно, виробляти електрику на таких установках недоцільно, але біогаз можна буде використати для опалення чи в побутових потребах.

 

Середня електрична потужність європейської біогазової установки — близько 500 кВт. А в біогазового комплексу МХП — у 10 разів більша (5 МВт). Потужність когенераційної установки компанії «Сільгосппродукт» на Рокитнянському цукровому заводі — 2,4 МВт. На біогазовому комплексі «Астарти» спочатку не планували виробляти електроенергію. Проте масштаби комплексу могли б забезпечити біогазом когенераційну установку потужністю до 12 МВт.

 

Перший досвід потужних гравців українського біогазового ринку можна вважати успішним. Нещодавно оголошено, що план розвитку МХП передбачає будівництво біогазового комплексу потужністю 20 МВт. «Сільгосппродукт» розглядає свій реалізований проект як першу пускову чергу й планує доростити біогазовий комплекс до потужності 19 МВт. У грудні 2016-го й «Астарта» оприлюднила плани щодо виробництва електроенергії з біогазу. Для повноти картини згадаємо компанію «Даноша», що з 2013-го експлуатує БГУ (потужністю 1 МВт) в селі Копанки Івано-Франківської області, й має намір збудувати такі установки на всіх інших своїх свинофермах.

 

Усі великі гравці біогазового ринку планують і надалі розвивати згаданий сегмент бізнесу, аби продавати отримувану електроенергію за «зеленим» тарифом. Це означає, що ухвалена у 2015-му редакція відповідного закону є достатнім стимулом для розвитку великих біогазових проектів.

 

А що з потенціалом

 

Ще однією тенденцією на біогазовому ринку України можна вважати появу низки невеликих проектів, які реалізують переважно на тваринницьких фермах. Ось, скажімо, у 2003-му на свинофермі холдингу «Агро-Овен» (потужність установки 160 кВт) в Дніпропетровській області, згодом — у компанії «Еліта» (250 кВт) на Київщині — тут для зброджування використовували суміш гною свиней і ВРХ. Біогазова установка компанії «Деміс-Агро» (потужність 125 кВт), споруджена у 2013-му на свинофермі в Дніпропетровській області, переробляє 60–80 т стоків. Ще один приклад — збудована силами українських підрядників установка компанії «Сигма» (потужністю 310 кВт), де для когенераційної установки застосовують вітчизняний двигун компанії «Первомайськдизельмаш».

 

Аналіз статистичних даних для тваринницьких і птахівничих підприємств України свідчить, що в діапазоні потужності 30–190 кВт на свинофермах можна збудувати щонайменше 370 біогазових установок (сумарною потужністю 27 МВт), на фермах ВРХ — 965 таких установок у діапазоні потужності до 300 кВт (загалом 75 МВт) та ще 90 (сумарною потужністю 5 МВт) у птахівничих господарствах — у діапазоні потужності 15–110 кВт. Відтак загальний біогазовий потенціал цього сегмента — 1500 підприємств чи понад 100 МВт у перерахунку на електричну потужність. Зауважу: під час підрахунків ураховано тільки біогаз зі стоків без застосування додаткових видів сировини.

 

Оскільки питома вартість проекту для малих біогазових установок суттєво вища (в перерахунку на одиницю отриманої енергії), ніж для великих, то і їх економічна привабливість не може конкурувати з великими. Якщо основним джерелом прибутку вважати продаж електроенергії, то наявної величини «зеленого» тарифу буде мало. Альтернативою може бути хіба що продаж органічних добрив, але цей ринок ще не сформовано.

 

Як розв’язати проблему

 

Варіантів може бути кілька. Перший — мінімізація вартості установки за допомогою використання місцевих технічних рішень. Як, наприклад, у випадку з проектом «Сигми», що дешевший за іноземні аналоги мало не вдвоє. Звісно, щоб зберегти якість, можна лише до певного рівня знижувати питому вагу витрат. Крім того, під час оформлення права на «зелений» тариф за використання понад 50% обладнання українського виробництва можна отримати 10-відсоткову премію до тарифу. 

 

Ще одна можливість підвищення економічних показників біогазового проекту полягає у використанні додаткових видів сировини, приміром, відходів чи побічних продуктів тваринного або рослинного походження. Проте цей підхід пов’язаний із диверсифікацією й ускладненням бізнесу, що не завжди є прийнятним у тваринництві. На практиці доцільно обмежитися переробкою стоків і, можливо, залишків кормів. Такі установки не лише легше експлуатувати — для них простіше отримати всі дозволи на будівництво, а й узгоджувати процедури вивезення збродженої маси на поля.

 

На відміну від великих проектів середня й особливо мала біогазова установка — це, швидше, очисна споруда ніж енергетичний об’єкт. Її наявність є необхідною передусім для виконання підприємством екологічних вимог. Тому, гадаю, є два основні шляхи для того, щоб глибока, зокрема анаеробна, переробка відходів на тваринницьких фермах стала стандартною практикою. Перший шлях (назвемо його «нагайкою») полягає в запровадженні жорсткішого екологічного законодавства. В його контексті фермер має забезпечити переробку відходів, незважаючи на її вартість. Другий шлях («пряник») — це стимулювання будівництва БГУ або ж часткова компенсація витрат, пов’язаних із таким будівництвом. Одним із варіантів такої компенсації може бути модифікація процедури визначення «зеленого» тарифу, наприклад, диференціація його величини за електричною потужністю (для маленьких потужностей величина тарифу суттєво більша). Шлях, що стимулює розвиток, має цілу низку безумовних переваг.

 

А як у них?

 

Рік тому, за статистикою Європейської біогазової асоціації, у ЄС налічувалося 17 376 БГУ, із них 459 — для виробництва біо-метану, решта — для отримання електроенергії й тепла. Малі БГУ у Європі донедавна теж не були у високому пріоритеті. Скажімо, в Німеччині інтерес до спорудження великих біогазових установок (їх налічується понад 10 тис.) стимулювали використанням силосу кукурудзи. Проте потенціал малих установок (понад 40 тис. дрібних ферм ВРХ і 9 тис. дрібних свиноферм) практично не був задіяний. За оцінками тамтешніх експертів, можна збудувати 9,5 тис. БГУ з електричною потужністю 75 кВт, а також 14 тис. потужністю 50 кВт і 24 тис. потужністю 30 кВт. Це загалом ще понад чверть отримуваної нині енергії.

 

Нині розвиток малих БГУ стимулюють у багатьох європейських країнах. У Німеччині для БГУ з потужністю до 75 кВт тариф становить 0,2373 євро/кВт*год, а для потужності до 500 кВт — 0,1526 євро/кВт*год. Мережі готові платити вищий тариф 0,40 євро/кВт*год для установок понад 100 кВт, якщо електроенергія подається за гнучким графіком в періоди пікового навантаження. В Італії «зелений» тариф для 500 кВт становить 0,23 євро/кВт*год, а для 50 кВт — 0,30 євро/кВт*год. Така сама різниця у Франції, де тариф для БГУ до 150 кВт становить 0,1997 євро/кВт*год проти 0,1119 євро/кВт*год для великих БГУ. У європейських країнах є різниця в класифікації установок. Наприклад, в Бельгії малими вважають установки потужністю від 10 до 30 кВт, у Німеччині — до 75 кВт, в Австрії — до 250 кВт, в Італії — до 300 кВт. Також у ЄС стимулюють будівництво малих БГУ, частково покриваючи інвестиції (Бельгія — до 30%, Франція — 25–50%, Нідерланди — 40–50%), надаючи податкові пільги (Бельгія, Данія, Франція), установлюючи фіксований тариф на отримання тепла (Нідерланди).

 

Замість висновку

 

Поява великої кількості середніх і малих БГУ може активізувати регіональний розвиток, стимулювати екологічне сільгоспвиробництво, тому його слід підтримати й для цього розробити механізми компенсування. Найпростішою схемою підтримки може бути застосування диференційованих тарифів на виробництво електроенергії на рівні К=3,0–3,5 (0,16–0,19 євро/кВт*год) для потужностей до 300 кВт. Така схема працює в малій гідроенергетиці. Українські мікроГЕС (до 200 кВт) мають тариф 0,1744 євро/кВт*год, мініГЕС (200–1000 кВт) — 0,1394 євро/кВт*год, тоді як малі ГЕС (до 10 МВт) — 0,1044 євро/кВт*год. Чому потрібні диференційовані тарифи для біогазових установок? Вони суттєво поліпшать економічні параметри цих проектів і розбудять ринок малих БГУ (їх може бути збудовано кілька сотень). З другого боку, сумарний потенціал реалізації таких проектів не перевищує 0,5% ємності вітчизняного ринку електроенергії.

 

Можна змонтувати практично необмежену площу сонячних фотоелектричних панелей, але неможливо спорудити необмежену кількість малих гідроелектростанцій і біогазових установок. Їх кількість лімітована кількістю малих річок і тваринницьких господарств. Тому застосування цього механізму для БГУ практично не вплине на тарифи для споживача. Натомість використання диференційованих тарифів на електроенергію, отриману з біогазу, може бути прикладом солідарної відповідальності за розв’язання проблем екології, розвитку місцевих територій, зменшення частки викопних видів палива та зниження викидів парникових газів.

 

 

Юрій Матвєєв,
кандидат фізико-математичних наук, заступник директора НТЦ «Біомаса»

газета “АгроМаркет”, березень 2017 року

Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
 

 

 

Інші статті в цьому журналі
Джерело:
АгроМаркет