Фактори сучасної промислової технології істотно знижують стійкість тварин до інфекційних захворювань, особливо до тих, збудниками яких є віруси й умовно-патогенні бактерії. Тому останніми роками рівень захворюваності тварин з ураженням органів дихання не знижується, а, навпаки, має тенденцію до зростання. Масові респіраторні хвороби реєструють в основному в 1–6-місячного молодняку ВРХ. Різнобічний аналіз показав, що пусковим механізмом пневмоентеритів телят є віруси, а бактерії та мікоплазми відіграють вторинну роль. З усім тим виникає потреба нейтралізації не лише вірусів, а й умовнопатогенних бактерій, оскільки умовно-патогенна бактерійна мікрофлора верхніх дихальних шляхів клінічно здорової ВРХ активізується й сприяє розвитку вторинних інфекцій після реплікації вірусів.
Під час обстеження господарств, де реєструють захворювання органів дихання, найчастіше виділяють збудники пастерельозу, мікоплазмозу та гемофільозу.
Пастерельоз
Дуже поширена інфекційна хвороба багатьох видів домашніх і диких тварин, що в разі гострого перебігу супроводжується ознаками септицемії, крупозним запаленням і набряком легень, плевритом, набряками в різних частинах тіла, а за підгострого та хронічного перебігу — гнійно-некротичною пневмонією, запаленням суглобів, маститами, кератокон’юнктивітами, ендометритами й іноді ураженням кишковика.
Збудник пастерельозу після потрапляння в лімфу та кров спричиняє септицемію й загибель тварин у більшості випадків через 12–36 год. Пастерели сприяють пригніченню фагоцитозу, утворюють токсичні речовини, що призводить до масового пошкодження капілярів. У результаті розвиваються великі набряки підшкірної та міжм’язової клітковини й геморагічний діатез. Розвиток септицемії залежить від вірулентності збудника. Захворюваність серед телят сягає 50%, а загибель — 25–30%, що залежить від патогенності збудника, імунологічного статусу стада, умов утримання, годівлі, наявності супутніх інфекцій і своєчасності проведення оздоровчих заходів.
Пастерельоз може мати перебіг як у грудній (із симптомами крупозної пневмонії), так і в кишковій формі (із тяжким ураженням травного тракту), коли ознаки пневмонії виражені слабше. На розтині хворих тварин видно набряклі легені зі змінами, що властиві початковим стадіям крупозної пневмонії. У разі кишкової форми яскраво виражене фібринозногеморагічне запалення шлунку й усього кишківника.
Мікоплазмоз
Уражує як дорослих корів, так і телят, зокрема новонароджений молодняк. Проявляється у вигляді кон’юнктивіту (запалення слизової оболонки очей), хвороби суглобів (артритів), різних захворювань дихальних шляхів, мимовільного переривання вагітності та народження мертвих телят, а також у вигляді маститів і ендометритів. У биків реєструють ураження статевих органів.
Особливо важко хворіють телята, їх зараження відбувається в перші дні життя. Здорові телята переносять мікоплазму у верхніх дихальних шляхах. Рівень бактеріоносіїв серед телят є набагато вищим у стаді, де зараження відбувається під час вигодування молоком. Це не означає, що в усіх телят може розвинутися клінічна форма мікоплазмозу. Проте за наявності факторів, які сприятимуть поширенню мікробів і зниженню імунітету тварин, мікроорганізми почнуть активно розмножуватися. Нашарування на мікоплазмоз вторинної бактеріальної інфекції значно посилює тяжкість ураження повітроносних шляхів, легень і спричиняє розвиток низки ускладнень придаткових порожнин носа, середнього вуха, головного мозку й очей.
Загибель може сягати 25% із клінічним проявом захворювання в 40% тварин. Респіраторна форма мікоплазмозу та пастерельозу в корів сприяє потраплянню бактерій по кровотоку у вим’я. Як наслідок, у корів розвивається мастит.
Патологоанатомічні зміни за мікоплазмозу: деструкція кісткової основи носових раковин і лабіринту решітчастої кістки. Уражені раковини зменшені в об’ємі, з ділянками розм’якшення або зморщування. На верхівкових і середніх частках легень спостерігається спадання легеневої тканини, такі легені під час розтину мають нерівну поверхню з горбами.
Гемофільоз
Є причиною розвитку ензоотичної пневмонії телят 1–2-місячного віку. Також може виникати у тварин у віці 6–10 місяців й іноді в дорослих тварин віком до 10 років. Haemophilus somnus найчастіше перебігає в асоціації із Mycoplasma bovis. Загибель телят за такої асоціації частіше супроводжується нервовими явищами (закиданням голови, витягуванням кінцівок). В інших телят розвивається синдром «засипання»: телята лежать, ніби заснули, і, не прокидаючись, гинуть. Характерними патоморфологічними змінами є наявність спайок між усіма частками легень і реберною та діафрагмальною плеврою під епікардом: смугасті й точкові крововиливи. Захворюваність у разі асоційованого захворювання перевищує 10–20%, загибель — 25% і більше.
Лікування
Основним методом лікування бактерійних респіраторних інфекцій є антибіотикотерапія. Проте тривале застосування антибіотиків за респіраторних патологій веде до гальмування активності низки тканинних ферментів і факторів гуморального та клітинного імунітету.
Позитивні результати дає застосування спільно з антибіотиками сироватки реконвалесцентів й імуностимуляторів. Телят після народження в неблагополучних господарствах обробляють сироваткою реконвалесцентів у перший день життя, вдруге — через 7 діб.
Після обробки тварин імуностимулювальною терапією треба проводити щеплення всього поголів’я. Альтернативою готовим вакцинам є аутовакцина — інактивована вакцина, що виготовлена із місцевих штамів збудників (більшості складових мікробних асоціацій) окремого господарства, які забезпечують зменшення в 1,5– 2 рази захворюваності телят проти невакцинованих тварин.
Олена Кольчик
Співавторка: Олена Прохорятова
The Ukrainian Farmer
