Агромаркет
Головне:
Агромаркет

Хто подбає про мости і порти?

АгроМаркет
Джерело:
АгроМаркет
Поділитись:
Хто подбає про мости і порти?

17% вітчизняних проектів із розбудови інфраструктури реалізовано в рамках державно-приватного партнерства. Бізнес готовий розвиватися, держава — пасе задніх…

 

Серед найгостріших проблем агробізнесу (окрім фінансування) експерти та й самі учасники ринку найчастіше називають відсутність належної інфраструктури, а відповідно, й рентабельної логістики. Щорічні реалії «гарячого сезону» — із довжелезними чергами до елеваторів, затримками у дорозі та високими цінами на портові послуги та авіаперевезення — з’їдають, певне, добрячий відсоток можливого прибутку учасників цього зернового чи фруктового логістичного ланцюжка. Суттєво поліпшити ситуацію могла б реалізація таких необхідних аграріям інфраструктурних проектів у рамках державно-приватного партнерства. Як у країнах із сильними економіками, де таким чином запроваджується мало не кожен третій ринковий проект.

 

На початку 2016-го, за даними Міністерства економічного розвитку й торгівлі України, в рамках державно-приватного партнерства було реалізовано 17% проектів щодо будівництва та/або експлуатація автострад, доріг, залізниць, злітно-посадкових смуг на аеродромах, мостів, шляхових естакад, тунелів і метрополітенів, морських і річкових портів тощо. Залишається сподіватися, що висока активність саме в розбудові портової інфраструктури — це лише початок великих трансформацій.

 

Аби таких проектів було більше, бізнес має бути поінформований про свої можливості. Це, до речі, обов’язок державного сектора, однак широкої інформаційної кампанії загальноукраїнського рівня поки що не спостерігається. Як і чітких планів щодо реалізації такого партнерства. Держава навіть не визначилася з його моделями. Ще одна проблема — відсутність належного досвіду на рівні невеликих населених пунктів. То як залучати бізнес до співпраці?

 

Для охочих визначили межі

 

Незважаючи на згадані проблеми, державно-приватне партнерство повинно отримати шанс на розвиток. Тим паче, що необхідні передумови для цього вже сформувалися.

 

Стаття 1 Закону України «Про державно-приватне партнерство» від 01.07.2010 року, №2404-VI (далі — Закон) визначає державно-приватне партнерство — як співробітництво між державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами в особі відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами — підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на основі договору в порядку, встановленому Законом.

 

Серед сфер застосування державно-приватного партнерства Закон називає такі: (1) пошук, розвідка родовищ корисних копалин та їх видобування, крім таких, що здійснюються на умовах угод про розподіл продукції; (2) виробництво, транспортування і постачання тепла та розподіл і постачання природного газу; (3) будівництво та/або експлуатація автострад, доріг, залізниць, злітнопосадкових смуг на аеродромах, мостів, шляхових естакад, тунелів і метрополітенів, морських і річкових портів та їх інфраструктури; (4) машинобудування; (5) збір, очищення та розподілення води; (6) охорона здоров’я; (7) туризм, відпочинок, рекреація, культура та спорт; (8) забезпечення функціонування зрошувальних і осушувальних систем; (9) оброблення відходів; (9) виробництво, розподіл та постачання електроенергії; та (10) управління нерухомістю. Окрім того, Закон дозволяє використовувати механізм державно-приватного партнерства і в інших сферах діяльності за винятком тих, які можуть провадити лише державні підприємства.

 

Плюси і мінуси партнерства

 

Згідно з нормами Закону, рішення щодо реалізації того чи іншого проекту з державно-приватного партнерства приймає Кабінет Міністрів України або місцева рада.

 

Визначення приватного партнера здійснюється на конкурсних засадах за процедурою, прописаною у постанові Кабінету Міністрів України «Деякі питання організації здійснення державно — приватного партнерства» від 11.04.2011 за №384.

 

Показниками ефективності реалізації проекту є такі: 1) чиста приведена вартість (NPR); 2) внутрішня норма рентабельності (IRR); та 3) період окупності проекту (PBP).

 

Для держави плюси такого партнерства очевидні — інвестор модернізує чи будує об’єкт, який державі (певній громаді) необхідний, але коштів на який немає.

 

А які плюси для приватного учасника передбачає таке партнерство? По-перше, отримання прибутку (за умови вірного попереднього розрахунку щодо інвестиційної привабливості проекту). По-друге, спрощені процедури для реалізації проекту, зокрема, безперешкодне отримання права на земельну ділянку для цілей реалізації проекту. Стаття 8 Закону чітко передбачає, що замовником та особою, яка проводить погодження документів із землеустрою, є державний партнер. При цьому відшкодування/відсутність відшкодування витрат на погодження документів із землеустрою визначається у договорі державно приватного партнерства. Окрім того, державою встановлюються в гарантії щодо того, що протягом усього терміну дії договору застосовується законодавство України, чинне на день його укладення. Зазначені гарантії поширюються на зміни цивільного і господарського законодавства, що регулює майнові права та обов’язки сторін, і не стосуються змін законодавства з питань оборони, національної безпеки, забезпечення громадського порядку, охорони довкілля, стандартів якості товарів (робіт, послуг), податкового, валютного, митного законодавства, законодавства з питань ліцензування та іншого законодавства, що регулює правовідносини, в яких не діють принципи рівності сторін.

 

Вам у концесію чи покерувати?

 

У світовій практиці поширеними є такі сфери взаємодії: 1) пов’язані з виробництвом енергії з відходів сільського господарства; 2) транспортування та зберігання сільськогосподарської продукції; 3) розвиток та експлуатація систем зрошення.

 

В Україні наразі також реалізуються всі зазначені напрями. Крім того, застосовуються, зокрема, такі типи договорів:

 

1. Договір керування. Приватному партнеру на певних умовах в довгострокове користування передається існуючий об’єкт (окремий чи мережа). Приватний партнер керує наявним (державним, комунальним) активом чи мережею за певну плату і водночас поліпшує його стан. Перед приватним партнером ставиться мета досягнути певних результатів функціонування активу (рентабельність роботи), натомість він отримує плату за грамотний «менеджмент» об’єкту та його покращення.

 

2. Модель «будівництво — експлуатація — передача». Передбачає надання приватному партнеру нового довгострокового фінансування для будівництва нових об’єктів, а також їх експлуатацію протягом тривалого часу, достатнього для повернення своїх активів. Найважливішим у цій моделі є наявність споживача у державному секторі. Такий споживач зобов’язується купувати достатню кількість послуг проекту ДПП для забезпечення покриття всіх фіксованих витрат приватного партнера.

 

3. Концесія. Модель передбачає право на надання певних державних послуг кінцевим споживачам приватному партнеру, а той натомість має інвестувати в розширення та модернізацію чи будівництво нових об’єктів. Важливим є той факт, що при концесії приватні партнери забезпечують довгострокове фінансування та оновлення/покращення об’єкта, а оплату послуг здійснюють споживачі, а не державний партнер.

 

Анжеліка Лівіцька, старший юрист Dentons

газета “АгроМаркет”, травень 2016 року

     

Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
  

Інші статті в цьому журналі
Джерело:
АгроМаркет