«Господарювати у щасливому місці»
Як і чимало своїх ровесників, 23-річний Микола й 20-річний Віктор мріють про яскраві враження та фахові перемоги. Їхня мама Ольга Вікторівна мріє про щасливу долю для синів, а батько Анатолій Миколайович — про те, щоб у майбутньому вони господарювали на своїй землі. Вони — Тиховоди — хліборобська династія, що з діда-прадіда обробляє солону землю Приазов’я. Тож і нова сторінка родинного життєпису — в селі Чкалове, яку молода сім’я розпочала майже два десятиліття тому, передусім, стосувалася саме сільського господарства…
«За шану люди праці віддячать сторицею»
Голова тутешньої об’єднаної територіальної громади, якого ми з Анатолієм Миколайовичем зустріли дорогою до Чкалового, ще здалеку привітно помахав нам рукою, а під’їхавши ближче, відразу перейшов до конкретики: керівник агрогосподарства мав терміново зустрітися з активістами, щоб обговорити деталі якоїсь важливої справи…
– Взаємодіємо з громадою по всіх важливих для неї питаннях, — пояснює господар. Його розповідь про сьогодення такого партнерства пронизана оптимізмом. Анатолій Тиховод не втрачає віри в те, що українці здатні збудувати громадянське суспільство і, схоже, готовий захищати кожного, хто живе з праці своїх рук, обробляючи ниву. А тому переконаний, що на початковому етапі відкриття ринку сільськогосподарської землі, доки не буде ретельно відшліфоване законодавство, тільки територіальні громади повинні мати право її викуповувати.
Власне, й агрофірма, яку назвали «Ольвією» (що в перекладі з давньогрецької — щасливе місце), народилася у вирі реформ, саме на довірі й сподіваннях. Люди довірили свою землю йому, дипломованому агроному, котрий до того ж зарекомендував себе вмілим і компетентним керівником. Очоливши правління КСП ім. Чапаєва, Анатолій навряд чи уявляв, як радикально змінить долю цього господарства в майбутньому. Так, на початках довелося буквально на ентузіазмі обробляти колишню колгоспну, а тепер орендовану, землю. Довелося зіткнутися з усією палітрою нюансів буремних «двохтисячних». Проте ж якою слушною була ота батьківська настанова: «Шануй, сину, людей праці, і вони віддячать тобі сторицею»! У скрутну хвилину молодому господареві прийшли на допомогу сусіди-аграрії: хто позичив комбайна, хто пальним поділився, хто пособив із грошима на насіння й добрива. Крок за кроком, «Ольвія» виборсалася з колгоспних боргів і зіп’ялася на ноги.
Нині, тісно співпрацюючи з провідними світовими виробниками, агропідприємство щороку вирощує 10–12 культур. Займаються насінництвом. Заклали інтенсивний сад — вирощують персики, груші, яблука й черешні. Мають амбіції, щодо нішових напрямів рослинництва й садівництва, відроджують птахівництво і тваринництво, експериментують з інноваційними підходами, щодо ґрунтообробітку.
За два десятиліття навколо прогресивного керівника згуртувалася надійна команда фахівців. Компанія опікується діяльністю групи господарств, що загалом мають в обробітку понад шість тисяч гектарів орендованої землі у Приазовському і Якимівському районах Запорізької області. На часі — нові горизонти й нові здобутки.
«Чесноти, на яких має триматися держава»
– У суспільстві сьогодні виник шалений дефіцит порядності й честі, — зауважує Анатолій Миколайович, коли розмова заходить про відповідальність бізнесу. — Здебільшого тільки в сільській глибинці нині ще можна зустріти ці чесноти, але ж на них має триматися держава!..
Власне, ці людські якості у хліборобській родині Тиховодів плекають, як найбільшу цінність, передаючи з покоління в покоління — ще від прапрадіда Дениса, котрому за мужність і героїзм під час російсько-японської війни Микола ІІ подарував 30 гектарів землі в Приазов’ї. Його син Ілля Денисович одним із перших осідлав «Фордзона», щоби краще орати ниву в колгоспі ім. Фрунзе. Механізаторську естафету підхопили і його сини Микола та Віктор. Батько Анатолія, Микола Ілліч Тиховод, змалечку брав із собою в тракторну бригаду сина Толіка (у 13 років підліток уже жнивував за кермом комбайна), навчаючи хлопця працювати відповідально й добросовісно, «щоб не соромно потім було людям в очі дивитися».
Ту татову науку Анатолій Миколайович добре пам’ятає і прагне передати своїм синам — Миколі й Віктору. Вони, власне, зростали разом із «Ольвією». В ті буремні роки вільного часу в керівника агрофірми практично не було, тому «вигулював» малечу в полях:
— Заберу їх на УАЗі покататися (одному тоді шість було, а другому — три), — дивлюся, а вони на задньому сидінні позасинали. То я акуратно їду, щоб вони не попадали, — пригадує він свої батьківські університети…
Так само акуратно, з повагою до внутрішнього світу дітей, батьки приглядалися до їхніх уподобань.
— Старший змалечку ходив із молотком і розбирав усе, що вдома ламалося, а молодший — із сапкою, — усміхається пані Ольга, розповідаючи, як привчали дітей до праці. Щось демонстрували власним прикладом, щось запозичили у своїх батьків…
Звісно ж, у дитинстві все це більше нагадувало захопливу гру — зі списком завдань і часом на кожне, які мама (педагог за освітою) видавала кожному з братів. Старший якось навіть дописав собі у той список ще одне індивідуальне завдання: «ТО велосипеда — півтори години». Розібрані будильник, магнітофон і радіо стали початком пізнання нового й цікавого світу механіки й технологій.
— Коли Коля пішов працювати помічником комбайнера, самотужки відкалібрував на комбайні прилад, що вимірює вологу й урожайність, — додає Анатолій Миколайович. — Власноруч облицював свого РАФа шумопоглинальними матеріалами, і тепер його машина їде тихіше, ніж «Ауді»…
Нині дипломований інженер-механік Микола Тиховод щоранку долає 50 кілометрів, дістаючись на роботу із Чкалового в Давидівку, де базується ще одне господарство групи. Передусім молодий фахівець оновив облікові процеси й ініціював установлення датчиків мотогодин, а ще запустив роботу вулканізатора, що суттєво заощадило витрати пального. Сам юнак про свої здобутки розповідає неохоче. Навіть про президентську стипендію сина-відмінника батьки дізналися випадково. Втім, усі в селі добре знають, що хлопець ніколи нікому не відмовить, коли, скажімо, щось зламалося й треба допомогти…
«Батьки б нас не зрозуміли…»
Що ж до принципових питань — у сім’ї Тиховодів не заведено хитрувати й обдурювати один одного, нехай якою була б ця правда… Вже навіть навчаючись у Таврійському державному агротехнологічному університеті імені Моторного (Микола цьогоріч отримав диплом магістра за фахом інженер-механік, а Віктор перейшов на четвертий курс факультету агротехнологій), хлопці вважали за доцільне обговорювати й узгоджувати з батьками всі принципові питання. Скажімо, щодо серйозних покупок, поїздок (усі в сім’ї обожнюють мандрувати й на зимові свята залюбки їдуть на гірськолижний відпочинок) чи навіть розваг. Власне, чому б і ні?
– У комп’ютерні ігри ми в дитинстві грали небагато — 45 хвилин на день, — розповідає Віктор. — Мали не лише вивчити уроки, а й виконати певні домашні справи, наприклад, прибрати в палісаднику чи прополоти грядку, позбирати яйця в пташнику чи погодувати тварин (у нас дев’ять собак). А кишенькові гроші можна було заробити на збиранні черешні або ж на ділянках гібридизації, куди ми вже в 13–14 років ходили разом з іншими працівниками визбирувати нетипові рослини…
– У нас, звісно, був вибір — працювати чи не працювати, — зауважують хлопці. — Але якби ми не допомагали, батьки б нас не зрозуміли…
Власне, мабуть, почуття обов’язку й довіра до світогляду батьків — це той місточок між поколіннями, якого часто так бракує у взаєминах. Як його збудувати? Тиховоди кажуть, що все вийшло саме собою (чи, можливо, вкотре спрацювали оті людські чесноти, які важко виміряти за вагою й розміром?).
До слова, інтерес Віктора до насінництва і його прагнення розвиватися в агрономії підтримали професіонали. Йому, студентові-третьокурснику, запропонували роботу контролера на ділянках гібридизації насіння легендарного бренду Pioneer (компанія Corteva Agriscience), що є давнім партнером «Агрофірми „Ольвія”». Хлопець із гордістю показує запис у трудовій книжці й зізнається, що дуже хоче досягнути таких високих фахових результатів, аби родина ним пишалася — як старшим братом, котрого кафедра вишу рекомендувала до вступу в аспірантуру. До слова, один винахід Миколи вже суттєво поліпшив ефективність роботи на ділянках гібридизації Pioneer,а це 120 гектарів під кукурудзою і 60 гектарів під соняшником. Щоб швидше й краще прибрати батьківську лінію гібрида, молодий інженер разом зі зварювальником і токарем розробив спеціальне прилаштування на передню частину трактора Т25 — результат приємно вразив і надихнув. Як зізнаються молоді аграрії, в них ще багато цікавих ідей на перспективу, тим паче, що партнерство з такими прогресивними компаніями, як Corteva Agriscience додає впевненості й професійного оптимізму.
***
Тих, хто каже, що в села немає майбутнього, ця родина здатна переконати в протилежному. Як мовиться, не має значення, де ти живеш — важливо, що ти відчуваєш і у які цінності інвестуєш.
СПРАВЖНЄ створюють справжні особистості. І їхні конкретні справи — це проекція власних цінностей. Скажімо, ідеальному газону на стадіоні у Чкаловому можуть позаздрити навіть спортивні об’єкти в обласних центрах. Потужний соломоспалювальний генератор збудований у селі , суттєво здешевив громаді отримання тепла. Вишуканий інтер’єр сільської кав’ярні «Кавовий Kiss», де нині господарює Ольга Вікторівна, — чудове місце для відпочинку й спілкування молоді.
З часом родина планує започаткувати нові цікаві ініціативи й проекти, залучаючи до них гостей з усієї України. Тиховоди-молодші мріють про те, що й Чкалове колись вражатиме гостей своєю естетикою й достатком, як села Бельгії та Франції, де мали нагоду побувати юнаки. То, як мовиться, далі буде?..
Олена Синюта
газета “АгроМаркет”, жовтень 2019 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».