Цього року аграрії можуть зібрати понад 1 млн тонн зернобобової. Та куди продадуть?
Кліматичні аномалії цьогорічної весни пригальмували посівну більшості ярових, утім, не змогли спинити рекордних темпів посівної гороху. Жодна інша культура, принаймні на поточний час, не отримала такого високого приросту посівних площ, порівнюючи з минулим сезоном. Так, за даними Міністерства аграрної політики і продовольства України, вже на 12 травня горохом було засіяно 380 тис. гектарів, що на 15% більше за попередній прогноз (330 тис. га) і майже на 60% більше, ніж було засіяно минулої весни (240 тис. га). Не виключено, що загалом площа під зернобобовою цього року може зрости до 400 тис. гектарів, а це близько 17,5% загальної прогнозованої площі сівби ранніх зернових (2,3 млн га). Отже, можемо говорити про новий рекорд, утім, для України він не є абсолютним.
| Експорт гороху з України в липні-березні 2016/17 МР |
|
За свідченнями ветеранів аграрної галузі, колись в Україні засівали горохом до 1 млн гектарів і навіть більше, але зі швидким поширенням на наших полях у другій половині минулого століття кукурудзи площі під зернобобовою поступово почали скорочуватися. Ця тенденція спостерігалася аж до останнього часу: наприклад, ще 2010 року горохом було засіяно 305 тис. гектарів, а уже у 2014-му площа під ним скоротилася майже вдвічі — до 155 тис. Якщо раніше кількість посівів не лише гороху, а й низки традиційних в українському рослинництві культур — льону, жита, конопель тощо, регулювалися партійними планами сільгоспвиробництва, то за часів незалежності структуру зернового клину почали визначати інші, вже ринкові чинники — обсяги споживання, закупівельні ціни, потреби експорту. Нові економічні умови сприяли збільшенню виробництва кукурудзи й соняшнику, чільне місце в сівозміні посіли соя та ріпак, а горох поступово випхнули на позиції другорядної, майже нішевої культури.
Та вже позаторік кон’юнктура ринку почала складатися на користь зернобобової. З початком стрімкого падіння світових цін на зернові горох більш-менш втримав свої попередні позиції. Наприклад, якщо у 2014–1016 рр. експортні ціни на продовольчу пшеницю на українському FOB впали з 280–300 дол./т до 170–180 дол./т, тобто більше ніж на третину, то горох за цей час втратив менше чверті своєї вартості, до того ж його здешевлення — з 420–430 дол./т до 340–360 дол./т — відбувалося повільніше.
Однак приписувати всі заслуги з повернення гороху на українські поля лише цінам — було б несправедливо. Хоча прибуток є головним ринковим чинником, який майже за будь-яких умов переважає інші, щодо гороху їх зійшлося докупи відразу кілька.
Передусім критично знизилася рентабельність виробництва основних зернових культур. Скажімо, торік фермери в США посіяли озимої пшениці менше, ніж за всі останні 100 років, оскільки через здешевлення вона практично припинила генерувати прибуток. Рентабельність виробництва пшениці й кукурудзи в Україні останнім часом ще трималася завдяки девальвації гривні, але зі стабілізацією національної валюти і в нас вона має всі шанси зійти нанівець. Та якщо великі агрокомпанії ще можуть сподіватися щось заробити на основних зернових (завдяки великим обсягам виробництва й можливості стримувати продажі до моменту найвигідніших цін), то малим господарствам і фермерам не залишається нічого іншого, як шукати альтернативи. І горох — одна з таких альтернатив.
Ще один чинник: горох на відміну від інших нішевих зернових — взяти хоча б ті самі просо чи овес — і минулого, і поточного сезону мали досить активний і стабільний попит насамперед із боку експортерів. У 2015/16 МР покупці розшукували горох по господарствах, де його було обмаль через обмежене виробництво — менше як 380 тис. тонн, а цього сезону, коли зібрали вдвічі більше, майже 750 тис. тонн, значно збільшився попит на зернобобову з боку країн-імпортерів.
Так, у липні-березні 2016/17 МР Україна експортувала на зовнішні ринки близько 335 тис. тонн гороху, що суттєво більше, ніж за аналогічний період у попередні сезони (180 тис. тонн у 2014/15 МР і 145 тис. тонн у 2015/16). Зокрема, в Індію за означений час було відвантажено 125 тис. тонн зернобобової, у Пакистан — 62 тис., у Туреччину — 33 тис. тонн. Сукупно на ці країни прийшлося 65% загального обсягу експорту. На відміну від азійських країн закупівлі українського гороху країнами Євросоюзу поточного сезону, як і зазвичай, були значно меншими — лише 12 тис. тонн, або 4% загального обсягу, але й вони, як порівняти з минулим маркетинговим роком, зросли майже вдвічі (в липні-березні 2015/16 МР — 6,1 тис. тонн).
Горох для аграріїв досить привабливий і в агрономічному вимірі. Технології його вирощування добре знайомі й випробувані десятиліттями. Зернобобова має один із найкоротших періодів вегетації, отже, здатна приносити прибуток в найстигліший термін. Посіви цієї культури майже не потребують обробок гербіцидами, оскільки витка рослина сама по собі пригнічує ріст бур’янів, тому дозволяє заощадити як на ЗЗР, так і на додатковій обробці. Зокрема, торік витрати на 1 га гороху по Україні становили близько 7–10 тис. грн (до того ж прибуток із гектара за середньої врожайності 32 ц/га міг становити 22,5–35 тис. грн).
Окрім зазначеного, горох дозріває раніше за основні зернові культури, отже, не відволікає від їх збирання, також він не виснажує землю і є добрим попередником, наприклад, для тієї самої пшениці, сприяючи підвищенню її врожайності на 15–20%.
Отже, аргументи за нарощування виробництва гороху наразі досить слушні, а тому цьогорічне збільшення посівних площ під культурою є цілком логічним. Утім, перспективи — як довготермінові, так і найближчі — додають кілька темних штрихів у загалом позитивну картину.
Незважаючи на повернення популярності, горох найближчим часом усе ж лишатиметься для вітчизняного великотоварного зерновиробництва такою собі допоміжною, страховою й антистресовою культурою. Причина в тому, що великі господарства навіть попри економічний зиск не налаштовані вирощувати горох в обсягах, зіставних з обсягами вирощування тієї самої пшениці чи кукурудзи, оскільки попит на нього як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках в кільканадцять разів менший.
Купують горох лише окремі трейдери й імпортери. Обсяги, що вони беруть, — до кількох тисяч тонн максимум — нецікаві виробникам, які вирощують зерно десятками тисяч тонн і звичні торгувати корабельними партіями. Штучно ж працювати з кожним контрагентом, окремо перейматися кожним контрактом великі виробники й холдинги не готові — це відволікає занадто багато ресурсів і зусиль. Тому вирощування гороху — передусім справа для фермерів і невеликих господарств, які зайняті дрібнотоварним зерновиробництвом. Однак і для них збут готової продукції зазвичай вельми марудне заняття, оскільки зручніше продавати з господарства, а шукати покупців гороху на цьому базисі — досить великий клопіт. Внутрішні переробники, трейдери, а тим більше імпортери зазвичай купують збіжжя на умовах доставки на свій приймальний пункт, лінійний елеватор, порт, тож виробникам доводиться часто-густо мати справу з посередниками й перекупниками, втрачаючи на продажах вагому частину прибутку.
Інша проблема, з якою можуть зіткнутися виробники наступного сезону, — зниження попиту. Основний покупець українського гороху — Індія, яка щороку споживає 21–22 млн тонн зернобобових культур, при цьому сама вирощує приблизно 1920 млн. Торішній урожай цих культур у країні через посуху ледве досягнув 17 млн тонн, тож імпортери шукали постачальників по всьому світу — окремі контракти укладали навіть із Мозамбіком і М’янмою.
У новому зерновому сезоні, який розпочався в Індії у квітні, перспективи врожаю в країні набагато оптимістичніші за торішні. З огляду на це індійці вже в березні суттєво скоротили імпорт зернобобових, зокрема й гороху з України. Щоб захистити власних виробників, уряд Індії з квітня 2017-го заборонив проведення в своїх портах обов’язкової фумігації імпортованого зерна бромистим метилом. До речі, застосування цього реагенту, що руйнує озон, заборонене й у багатьох інших країнах, зокрема в Канаді, яка є найбільшим постачальником гороху й нуту в Індію. Отже, подальший експорт не лише зернобобових, а й багатьох інших культур в Індію у 2016/17 МР — під великим питанням. Інтригою сезону є майбутні ціни на горох (наразі на FOB в Україні вони не перевищують 260 дол./т) та напрям його збуту (цьогорічний урожай може досягнути 1–1,2 млн тонн).
Незалежно від того, наскільки маржинальною культурою в новому сезоні буде горох, курс на диверсифікацію зерновиробництва — це однозначно позитивний тренд. Зрозуміло, обсяг і номенклатуру вирощуваних культур слід розширювати не лише нішевими зерновими, серед яких варто згадати спельту, сорго, нут, сочевицю. Неабияку прибутковість сьогодні демонструють малі олійні культури, зокрема, гірчиця, коріандр, льон, рижій.
Окремий перспективний напрям зерновиробництва — вирощування органічних культур. Щоправда, перехід на органічне господарювання потребує не лише оволодіння новими знаннями й технологіями, а й часу (залишки хімічних препаратів, як відомо, остаточно розкладаються в землі лише через 4–7 років). Водночас попит на органічну продукцію у світі зростає високими темпами, тому не виключено, що вже за кілька років її виробництво в Україні може стати магістральним напрямом розвитку агробізнесу. Втім, аби заробляти нині й мати змогу надалі розвиватися, сільгоспвиробники повинні виходити із зони власного комфорту, шукати нелінійні шляхи й рішення, експериментувати й ризикувати. Збільшення виробництва гороху цього року — це такий самий ризик. Сподіватимемося, що він буде виправданий.
Ярослав Левицький
газета “АгроМаркет”, червень 2017 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
