Агромаркет
Головне:
Агромаркет

За «індексом ГМО»

АгроМаркет
Джерело:
АгроМаркет
Поділитись:
За «індексом ГМО»

Попри найжорсткішу політику щодо генетично модифікованих культур, ЄС є найбільшим у світі регіональним споживачем такої продукції, Китай схиляється до американського варіанта, а Японія — до жорсткого регулювання.

 

Питання щодо вирощування та використання генно-модифікованих (ГМ) продуктів для українського суспільства є вельми контраверсійним. Утім, будучи одним із провідних виробників продовольства у світі, Україні варто бути в курсі про підходи інших країн, аби підготуватися до можливих сценаріїв розвитку на ринках, із якими має працювати.

  

Нині на планеті панує два протилежних підходи до згаданого питання: американський і європейський. Фактично вони є найбільшою суперечкою в трансатлантичній торгівлі. Позиція решти країн, як мовиться, «лежить десь посередині». Зауважимо: переважаючи країни ЄС за загальною площею орних земель лише в 1,4 раза, США мають майже у 600 разів більшу площу під ГМ культурами.

 

Два світи — два підходи

 

Загалом Америка та Європа демонструють цілковито різні підходи до господарювання на землі. Витоки такого стану речей лежать як у геополітичних і соціальних аспектах, так і в кліматичних й екологічних. Двадцяте століття прокотилося країнами Європи двома жорстокими світовими війнами, голодом і нищенням традиційного життєвого устрою. Відродження та суспільне примирення стало можливим завдяки відновленню сільських громад й інституту фермерства як такого — задля збереження традицій, культури та життя в цілому. Врешті підтримка цих цінностей набула тотального значення, а в деяких країнах навіть переросла в політичний фетиш. До того ж питання ринкових важелів ставало другорядним, а сама підтримка — першочерговою.

 

Розповсюдження ГМО у світі
Джерело: prevent disease.com

 

Водночас США після Великої депресії та Другої світової війни змогли суттєво поліпшити своє становище саме завдяки науково-технічному прогресу та впровадженню новітніх технологій, зокрема й у сільському господарстві. Ментально американський фермер теж завжди суттєво відрізнявся від європейського. Ще б пак! Рільництво в умовах прерій було постійним процесом виживання й боротьби з природою. Врешті американське сільське господарство набагато швидше стало прагматичним, механізованим і технологічним (тоді як для багатьох європейців і досі є доволі традиційним).

 

Разом із тим американські фермери виявилися більш залежними від гербіцидів (як порівняти з європейцями), оскільки через сухий клімат змушені були відійти від традиційних способів обробітку ґрунтів (щоб захистити їх від ерозії). Нові технології рільництва вперше застосували в США в 1950 році, але широкого розповсюдження вони набули лише в 70-х роках ХХ ст., коли з’явилися нові сорти насіння та гербіциди. Врешті запровадження технологій із генної модифікації організмів (ГМО) не лише підвищило продуктивність американського сільського господарства, а й стимулювало розвиток нової економічної моделі.

 

Відмінність аграрних традицій і різні погляди на науково-технічний прогрес стали основною причиною розбіжності в поглядах на ГМО серед американських і європейських споживачів. Американський прагматизм і європейський консерватизм є тими фундаментами, на яких будуються відповідні політики по обидва боки Атлантики. На відміну від США (найбільшого експортера ГМО й лідера в галузі біотехнологій) Європа упереджено ставиться до такої перспективи, і її ринок максимально захищений від ГМ продукції.

 

Закони: буква й дух

 

За даними Асоціації виробників бакалії США, у 2014 році від 70 до 80% продуктів переробної галузі, які споживають американці, містять ГМ рослини. До минулого року маркування продуктів, що містять ГМО, в Америці було добровільним, і більшість населення підтримувала цю політику. Президент Обама 2016 року підписав законопроект, який вимагає обов’язкове маркування ГМ продуктів. Водночас методи маркування в ньому прописані не чітко, тому у виробників є безліч шляхів його уникнення. Оскільки продукти та їх інгредієнти без ГМО є дорожчими, ніж генетично модифіковані аналоги, то продовольчі компанії не зацікавлені у чіткому дотриманні нового законодавства. Крім того, якщо населення свідомо надаватиме перевагу не ГМ продуктам, це призведе до зростання цін і витрат на продовольство для споживачів.

 

У Європейському Союзі питання ГМО регулюється двома інституціями: Європейською Комісією та Європейським органом із безпеки харчових продуктів (EFSA). Саме EFSA несе відповідальність за надання дозволу на використання кожного окремого ГМ продукту.

 

Як зазначається на сайті Європейської Комісії, обраний у ЄС підхід щодо ГМО є «обережним підходом до надання дозволу в період до того, як ГМО буде дозволено потрапити на ринок, і моніторингом довкілля після виходу продукту на ринок». Європейське законодавство встановлює конкретні процедури оцінювання й авторизації ГМО (вони прозорі й обмежені в часі). Ризики оцінюють на основі узгоджених критеріїв, що визнані чи не найсуворішими у світі.

 

EFSA у співпраці з науковими органами держав-членів несе відповідальність за оцінювання ризиків, а отже, вирішує, чи є конкретний ГМ продукт безпечним для здоров’я людини й тварин, а також для довкілля. Саме на висновок EFSA спирається Європейська Комісія, коли пропонує державам-членам ухвалити чи відхилити дозвіл на розміщення на європейському ринку ГМО. Європейське законодавство передбачає й моніторинг так званого пост-ринкового середовища для кожного авторизованого ГМО (аби вжити відповідних заходів, якщо буде виявлено неочікуваний несприятливий ефект). Окремим пунктом зазначено вимогу про те, щоб усі продукти, до складу яких входить 0,9% ГМО, мали відповідну позначку на етикетці про такі інгредієнти.

 

Цікаві тенденції

 

Усі держави об’єднаної Європи мають індивідуальні правила та відповідні органи, що їх регулюють, у межах своєї території. А директива, ухвалена позаторік Європейським парламентом, дала набагато більше свобод і повноважень в ухваленні рішень про вирощування генетично модифікованих культур на своїй території. Згідно з правилами, що набули чинності у квітні 2015-го, кожна країна ЄС сама вирішує, чи дозволяти вирощувати на своїй території кожну конкретну ГМ рослину, звісно ж, за наявності попереднього висновку щодо її безпечності (загалом у 19 країнах Євросоюзу вирощування ГМ культур є забороненим). Щоправда, частку використання й торгівлі ГМО країни — члени ЄС самостійно не вирішують — запровадження такого права може спричинити відновлення прикордонного контролю між країнами Євросоюзу та призвести до великих втрат в аграрному секторі об’єднаної Європи. Втім, окремі прецеденти свідчать про цікаві тенденції в лавах ЄС. Скажімо, консервативна партія, що прийшла на останніх виборах до влади в Польщі, прагне запровадити повну заборону будь-яких ГМ продуктів на своїй території. Цей намір — питання не нове для Польщі й водночас доволі популярне серед населення. Проте все ж таки цього року було подовжено мораторій на заборону використання ГМО кормів на території цієї країни до 1 січня 2019 року. Це вже третє відтермінування заборони (перший раз — 1 січня 2013-го, другий — 1 січня 2017-го).

 

Євросоюз, як відомо, імпортує дуже великі обсяги ГМ кормів. За потреби від 35 до 40 млн тонн умовної сої на рік власне виробництво ЄС забезпечує лише 1,5 млн тонн. Тож європейський сектор тваринництва залежний від імпорту з третіх країн. Соєві боби й соєве борошно імпортують переважно з країн, де відсоток ГМ сої сягає 90%. Найбільший виробник м’яса птиці у ЄС — Польща — імпортує близько 2 млн тонн соєвого шроту переважно з країн Південної Америки. Близько 98% цього продукту — з генетично модифікованої сої. Вартість кормів становить приблизно 60–70% усієї вартості продукції птахівництва, тому заборона на використання ГМО у цій країні може спричинити катастрофічні наслідки. Отже, хоч як це дивно, попри найжорсткішу політику щодо ГМ культур, Євросоюз нині є найбільшим у світі регіональним споживачем такої продукції.

  

***

 

Останніми роками українські товаровиробники дедалі більше звертають свої погляди на ринки Далекого Сходу. Найпотужнішими китами далекосхідного регіону традиційно є Китай і Японія. Їх позиції щодо ГМО певною мірою нагадують підходи США та Європи. Зокрема, Китай більше схиляється до американського варіанта, хоча позаторік у країні ухвалено закон про обов’язкове маркування наявності ГМО (за відсутність такої позначки передбачено штрафні санкції або припинення ліцензії). Натомість Японія жорстко регулює (згідно з вимогами Картахенського протоколу) наявність ГМО у продуктах. Зокрема, маркування залежить від того, чи є ГМ культура в кінцевому продукті. Якщо так, то в разі перевищення 5% загальної ваги на етикетці обов’язково мають бути слова «генетично модифікований» або «генетично модифіковані організми не відокремлені». Для всіх інших маркування є добровільним.

 

Ось так країни світу встановлюють жорсткі правила для виробництва або споживання ГМО — виключно виходячи з власних політичних, соціальних й економічних обставин. Наразі створено так званий індекс ГМО для визначення того чи іншого ставлення конкретної країни до цього вельми складного питання. Нині генетично модифіковані культури вирощують у 28 країнах світу, і в майже 30 країнах існує заборона на їх використання або вирощування. На сьогодні майже 450 млн га земельних угідь під виробництвом ГМ культур, це майже 18 млн фермерів із 20 країн, що розвиваються, та 8 промислово розвинених країн.

 

Український агросектор глибоко інтегрований у світові ринки, і якщо ми не враховуватимемо реалії вирощування та споживання ГМ рослин і не замислимося над чіткою регламентацією їх виробництва й використання, то можемо суттєво програти в майбутньому.

   

Географія ГМО

 

Алжир: культивування заборонено — імпорт заборонено.

Австрія: культивування заборонено — імпорт допускається.

Азербайджан: культивування заборонено — імпорт допускається.

Беліз: вирощування заборонено — імпорт допускається.

Бутан: вирощування заборонено — імпорт заборонено.

Боснія і Герцеговина: культивування заборонено — імпорт допускається.

Болгарія: культивування заборонено — імпорт допускається.

Хорватія: культивування заборонено — імпорт допускається.

Кіпр: культивування заборонено — імпорт допускається.

Данія: культивування заборонено — імпорт допускається.

Еквадор: культивування заборонено — імпорт допускається.

Франція: культивування заборонено — імпорт допускається.

Німеччина: вирощування заборонено — імпорт допускається.

Греція: культивування заборонено — імпорт допускається.

Угорщина: культивування заборонено — імпорт допускається.

Італія: культивування заборонено — імпорт допускається.

Киргизстан: вирощування заборонено — імпорт заборонено.

Латвія: культивування заборонено — імпорт допускається.

Литва: культивування заборонено — імпорт допускається.

Люксембург: культивування заборонено — імпорт допускається.

Мадагаскар: культивування заборонено — імпорт заборонено.

Мальта: культивування заборонено — імпорт допускається.

Молдова: культивування заборонено — імпорт допускається.

Нідерланди: культивування заборонено — імпорт допускається.

Північна Ірландія, Шотландія, Уельс (Велика Британія): культивування заборонено — імпорт допускається.

Норвегія: культивування заборонено — імпорт допускається.

Перу: вирощування заборонено — імпорт заборонено.

Польща: культивування заборонено — імпорт допускається.

Росія: вирощування заборонено — імпорт заборонено.

Саудівська Аравія: культивування заборонено — імпорт допускається.

Сербія: культивування заборонено — імпорт допускається.

Словенія: культивування заборонено — імпорт допускається.

Швейцарія: культивування заборонено — імпорт допускається.

Туреччина: культивування заборонено — імпорт допускається.

Венесуела: культивування заборонено — імпорт заборонено.

Валлонія (Бельгія): культивування заборонено — імпорт допускається.

 

 

Марія Колесник,
експерт аграрного ринку

газета “АгроМаркет”, червень 2017 року

Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
 

Інші статті в цьому журналі
Джерело:
АгроМаркет
Поділитись: