Ольга Трофімцева, в. о. міністра аграрної політики та продовольства України:
— Минулий рік приніс Україні два абсолютних рекорди АПК: урожай зернових — понад 70 млн тонн, агропродовольчий експорт — 18,8 млрд доларів США (39% усіх валютних надходжень країни). Україна — у ТОП-5 ключових експортерів аграрних і харчових продуктів у ЄС, а також постачає свої продукти майже в 190 країн світу.
Окрему увагу торік було приділено й державній підтримці АПК. На це з держбюджету спрямували 4,2 млрд гривень, а програми було сфокусовано на найпріоритетніших напрямах.
Безперечними досягненнями стали ухвалення парламентом Законів України «Про основні принципи та вимоги до органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції» та «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів».
Пріоритетними напрямами діяльності команди Мінагро у 2019-му є розвиток і підтримка малого й середнього фермерства та кооперації, збільшення українського аграрного експорту, в тому числі й частки переробленої продукції в ньому, а також адаптація вітчизняного законодавства до стандартів ЄС, зокрема у сферах санітарних й фітосанітарних заходів і ветеринарії.
Катерина Проскура, д-р екон. наук, сертифікований аудитор, судовий експерт:
— Цьогоріч українські агрокомпанії вперше подають свою фінансову звітність, застосовуючи міжнародні стандарти (МСФЗ). Законодавчо великі підприємства тепер належать до категорії тих, що становлять суспільний інтерес, тож мають публікувати на своєму веб-сайті фінансову звітність у повному обсязі разом з аудиторським звітом. За таких умов неабиякої ваги набувають експертний та аудиторський супроводи обліку й оподаткування агропідприємств — передусім для врегулювання господарських спорів, що виникають за результатами податкових перевірок, оцінки платоспроможності й інвестиційної привабливості підприємств.
Тетяна Паєнтко, д-р екон. наук, керуючий партнер Аудиторської компанії «Міжнародна правова безпека»:
— Сільське господарство — одна з «точок росту» економіки України. Втім, його майбутнє залежить від успішного подолання дуже багатьох викликів. Частина з них пов’язана з дотриманням стандартів, зокрема, й з охорони праці. Це потребує неабияких інвестицій, зокрема й закордонних. Разом із залученням іноземних інвесторів постає проблема юридичної й аудиторської підтримки українських аграріїв. А для багатьох із них це додаткові витрати ще на етапі залучення інвестицій. Крім того, не можна ігнорувати політичні ризики й спекуляції, які не одне десятиліття точаться навколо ринку землі.
Тетяна Гетьман, експерт плодоовочевого ринку:
— У найближчий рік може відчутно збільшитися виробництво овочів, адже багато гравців зацікавилися високими цінами нинішнього сезону за низького виробництва. Тому до овочівництва повертаються сільгоспвиробники, які останніх три роки відмовлялися від нього, за це беруться підприємці, які раніше ніколи не вирощували овочі. Тому ми спостерігатимемо так званий «природний відбір», наслідками якого стане більш професійний склад овочівників. Необхідність розвитку експорту змусить більше інвестувати в поліпшення якості продукції та створення продуктів із доданою вартістю. В тепличному секторі скорочуватимуться площі під «старими» зимовими теплицями, ставка буде на вищу продуктивність і ширший асортимент овочевих культур. Також розвиватиметься експорт фруктів і ягід, адже зростання їх виробництва випереджає попит.
Роман Корінець, заступник голови Комітету підприємців АПК при Торгово-промисловій палаті України, кандидат економічних наук:
— Новообраний Президент задекларував: Україна має стати світовим екологічним продовольчим супермаркетом. За нинішньої структури сільгоспвиробництва така мета є доволі примарною. Супермаркет — це широкий вибір. У нашій пропозиції світу переважають зернові, технічні культури, олія та курочки. Асортимент невеликий. Його могли б забезпечити невеликі виробники сільгосппродукції, які є мобільнішими в реагуванні на потреби ринку, але вони впираються в доступ до них. Потрібна ринкова інфраструктура, зорієнтована на них. А ще доступ до ресурсів — матеріальних і нематеріальних. Без цього супермаркет — просто розмови… Три роки розмов про сімейні фермерські господарства, а належного правового поля немає. Щоб стати світовим супермаркетом, треба активніше переорієнтовувати державну аграрну політику на підтримку тих, хто може забезпечити його асортимент, із заходами, цифрами у бюджеті й реальними механізмами.
Ольга Сидорчук, генеральний директор ТОВ «АгроБіогаз»:
— Кожне аграрне підприємство поруч із виробництвом основної продукції виробляє й багато органічних відходів. Серед низки наявних рішень для утилізації органічних відходів підприємств найбільшого поширення у світі набули біогазові технології. Питання поводження з органічними відходами перебуває у фазі активного врегулювання внаслідок гармонізації чинного законодавства України з вимогами ЄС. На сьогодні впровадження рішень з утилізації органічних відходів підприємств має державну підтримку, період якої дозволяє і окупити впроваджені біогазові станції, і заробляти на продуктах біогазового виробництва.
Володимир Лапа, голова Держпродспоживслужби:
— З моменту створення Держпродспоживслужби саме 2018-й став найбагатшим на здобутки роком. Ми на практиці запровадили ефективний держконтроль за дотриманням законодавства про харчові продукти. Нам вдалося втримати стабільну епізоотичну ситуацію й вийти на позитивну динаміку щодо обмеження поширення АЧС. Розраховуємо отримати перші позитивні результати масштабної кампанії з подолання сказу, яку започаткували торік.
Розширюючи географію експортних поставок української продукції, відкрито 85 нових ринків, уже 306 підприємств (зокрема й 126 виробників харчових продуктів) мають право експорту до країн ЄС. Ми відчуваємо велику відповідальність за свою роботу й докладаємо зусиль, аби забезпечити Україні ефективний держконтроль у всіх сферах, що належать до нашої компетенції.
Лариса Старікова, координатор Аналітичного центру Аграрного союзу України:
— У часи перезавантаження влади виникають особливі надії. Передусім на те, що в наступному її циклі тенденцію до відкриття ринку землі без належної підготовки буде змінено на прагнення до вдосконалення орендних відносин із посиленням конституційного статусу землі як національної власності. Також, що податок на виведений капітал підсилить інвестиційний потенціал АПК і його не спрямують на створення недолугих кустарних виробництв. І зрештою нормалізується ситуація на вітчизняних фінансових ринках і з’являться такі самі фінансові продукти й інструменти, як у провідних країнах світу та ЄС.
Микола Горбачов, президент Української зернової асоціації:
— Упровадження передових технологій і найкращих практик в аграрному та суміжних секторах економіки забезпечують нашій країні стабільне зростання сільгоспвиробництва. Розвиток логістичних ланцюгів — залізничні, автомобільні, морські та річкові перевезення — є завданням номер один на сьогодні. Розширення державно-приватного партнерства у цій сфері безумовно принесе свої плоди в найближчі кілька років. Уже сьогодні більша частина вагонів-зерновозів належить приватним операторам, більша частина транспортування зерна річкою здійснюється приватним бізнесом. Ухвалення Закону України «Про залізничний транспорт» дозволить створити конкуренцію на залізниці, і це безсумнівно поліпшить якість сервісу. Вірю в те, що професійні об’єднання та громадські організації, надаючи експертизу потреб усього ринку, посилюватимуть свій вплив, від якого виграють абсолютно всі учасники — як виробники, так і споживачі. А ми пишатимемося нашою країною.
Інна Мєтєлєва, директор Charter HCP в Україні, член робочої групи Офісу реформ при Мінагрополітики:
— Український агросектор має неабиякі шанси на підтримку інвестиційних фондів і фінансових інституцій із досвідом роботи на ризикових ринках. Величезний фінансовий потенціал має й внутрішній непрофільний інвестор. Та чи готові українські компанії до такої взаємодії? Навряд чи для когось із гравців ринку буде одкровенням ремарка про необхідність зрозумілої бізнес-моделі, менеджменту, юридичної структури, репутації й ринкової історії, що їх доведеться репрезентувати, претендуючи на інвестиції. У світі «білих» грошей інші цінності й правила. І саме їх дотримання є запорукою успіху.
Анна Бурка, національний консультант FAO:
— Український АПК — один із найперспективніших для інвестицій секторів національної економіки. Минулий рік запам’ятався низкою аграрних рекордів і підняв актуальні питання недосконалості інфраструктури, логістики тощо. В сільському господарстві дедалі активніше виникають нові успішні кейси, поступово розвивається органічний напрям, триває робота зі збільшення виробництва продукції з доданою вартістю й запровадження digital-технологій. Орієнтуючись на світові тренди, АПК прагне до подальшого зростання експортного потенціалу й залучення капітальних інвестицій.
Ярослав Левицький, експерт зернових ринків:
— Елеваторна галузь в Україні й далі розбудовується — у 2018 році потужності зі зберігання зерна зросли більше ніж на 1 млн тонн. І хоча місткостей для розміщення врожаїв у країні все ще бракує, однак не їх дефіцит є головною проблемою елеваторників.
Зберігальні підприємства, як і раніше, потерпають від того, що не можуть своєчасно відвантажувати зерно покупцям, головним чином, через низьку пропускну здатність «Укрзалізниці», брак вагонів і локомотивної тяги, закриття малодіяльних станцій. Проблеми логістики вимушують елеваторників просувати зміни загальної моделі транспортування зерна всередині країни та на експортні базиси.
Також елеваторники активніше, ніж будь-коли, розглядають і можливі варіанти підвищення власної ефективності із залученням сучасних технологій. Починаючи ще від стадії проектування й будівництва: оцінюють можливості 3D-візуалізації проектів майбутніх зерносховищ, шукають способи підвищення швидкості будівництва, аналізують можливості автоматизації як різноманітних ділянок, так і всієї системи зернозберігання, звертають особливу увагу на енергоефективність елеваторного обладнання. Загалом галузь стає відкритішою, а самі елеваторники радо діляться інформацією з колегами по цеху, обмінюються досвідом збільшення оборотів на своїх підприємствах.
Інна Бірюкова, редактор рубрики «Тваринництво» журналу The Ukrainian Farmer:
— Про успіхи в українському тваринництві говорять мало: галузь майже самотужки долає наслідки втрати основних ринків збуту й інфекційних хвороб тварин. Кількість корів в Україні зменшується — за останні дванадцять років наша країна втратила 47% поголів’я великої рогатої худоби. Фермерам невигідно їх вирощувати, особливо м’ясні породи. Держава ж замість того, щоб допомагати, ускладнює життя тваринникам: дотації не здатні компенсувати втрати, які отримає галузь у результаті скасування спецрежиму оподаткування. Крім того, вітчизняним виробникам м’яса важко конкурувати з недорогою польською та данською телятиною.
Зі свининою ситуація взагалі катастрофічна: багато поголів’я знищують через спалахи африканської чуми. До знищення поголів’я додається й негативна тенденція заборони експорту вітчизняної свинини до кількох країн, які в минулому були великими імпортерами нашої продукції. Це стосується Білорусі, Молдови, Румунії, Росії та Вірменії. З трьох головних галузей тваринництва в Україні розвивається тільки одна — виробництво курятини. Вважаю, для подолання негативної динаміки тваринники мають об’єднуватись у кооперативи й спілки задля ефективного захисту своїх інтересів.
Людмила Морозова, редактор рубрики «Рослинництво» журналу The Ukrainian Farmer:
— Науковці наголошують: подальший розвиток рослинницької галузі повинен базуватися на удосконаленні структури виробництва зернової продукції. Зокрема, виробництво пшениці має бути зосереджено в степовій і лісостеповій зонах із відповідними природними умовами. На Поліссі треба збільшувати виробництво озимого жита, тритикале, ячменю, вівса, гречки. Серед зернофуражних культур, крім ячменю, слід збільшити площі кукурудзи в усіх регіонах її вирощування, щоб уникнути використання продовольчого зерна на фуражні цілі.
Для розв’язання проблеми виробництва білка потрібно збільшувати виробництво зернобобових культур насамперед гороху та сої, що також має важливе значення для поліпшення родючості земель. Натомість площі посівів олійних культур науковці радять зменшити до науково обґрунтованих.
Леся Каделя, головний редактор журналу «Садівництво по-українськи»:
— У 2018 році Україна імпортувала близько 250 тис. тонн бананів і 350 т цитрусових — мандаринів, апельсинів, цитрин. Сезон попиту на ці плоди — із жовтня по квітень збігається з періодом споживання яблука і груші в Україні. Нині модно говорити про експорт яблука на заможні ринки. Та вітчизняним виробникам варто пробиватися й до українських покупців. Нарікання на бідність і малу здатність населення купувати яблука — хибне, адже 600 тис. тонн дорогих експортних фруктів у 2018 році було з’їдено. Тому почнімо рекламувати яблуко. І бажано не старезними фразами про «уміст вітаміну С».
Павло Коротич, головний редактор журналу The Ukrainian Farmer:
— Проглядаючи новини останніх років зі сфери аграрного виробництва, можна окреслити кілька основних трендів, які, можливо, в найближчому майбутньому визначатимуть зміст сільськогосподарської діяльності. Найперше, про що варто сказати, — це стрімка автоматизація й комп’ютеризація технологічних процесів як в рослинництві, так і у тваринництві. Безпілотний трактор, робот-дояр, безлюдний елеватор — саме до цього тренду, і ми про це вже активно пишемо, до цього готуємося. Друге — біотехнології. Раніше з цим словом пов’язували здебільшого створення ГМО, проте останнім часом цей напрям дав несподівані відгалуження. Через втому від хімізації всіх сфер людського життя значно зріс інтерес споживачів до екологічних (органічних) продуктів, що потягло за собою розробку широкої гами біопрепаратів: у них тепер інвестують навіть великі хімічні концерни, а застосовують їх не лише фермери-ентузіасти, а й агрохолдинги. Ще одне біотехнологічне відгалуження, яке незабаром може наробити шуму, — це штучне вирощування м’яса. Нарешті, третій значний тренд, який вартий уваги, — це виробництво крафтових харчових продуктів. Цей неологізм застосовують уже не лише до пива, а й до сирів, м’ясних продуктів, хліба.
Володимир Огійчук, редактор рубрики «Техніка» журналу The Ukrainian Farmer:
— Досягнення успіху в агробізнесі складається з багатьох чинників. Техніка є однією зі складових, але мало придбати дорогий агрегат — потрібно забезпечити його ефективну роботу.
Агрохолдинги здебільшого йдуть шляхом випробувань: купують один агрегат і тестують його в ме жах кількох тисяч гектарів. За позитивних результатів є вірогідність, що такий агрегат експлуатуватимуть щонайменше в межах кластера або й усього холдингу. Фермер із малим земельним банком може тільки копіювати рішення великих компаній, бо інвестувати значні кошти в техніку йому досі важко.
Проте останнім часом спостерігається позитивна динаміка: невеликі господарства почали купувати сучасні імпортні машини (трактори, сівалки, обприскувачі, ґрунтообробні агрегати тощо). Тракторам класу МТЗ залишаються допоміжні роботи: транспортні завдання, розкидання добрив тощо. Це свідчить про кілька важливих моментів: малий фермер уже заробив достатньо грошей для інвестицій у якісні засоби виробництва й, крім того, вже має розуміння, що дешева техніка не здатна забезпечувати ефективне виконання технологічних операцій за будь-яких умов. Звісно, це не означає, що треба купувати тільки дорогі машини. Можливо, що в конкретних умовах господарства добре працюватимуть агрегати середнього й навіть низького цінового сегмента. Однак досвід свідчить, що дешеве рідко буває ефективним, і необхідно бути готовим до відповідних інвестицій у якісні засоби виробництва.
Геннадій Гнип, головний редактор журналу «Плантатор»:
— Минулий рік був нагородою для тих овочівників, які твердо вірили в обраний шлях, удосконалювали технології, застосовували «правильні» техніку, насіння, засоби захисту рослин. Саме вони досягали добрих результатів. І це була закономірність, а не випадковість. І я дуже радий, що закономірності починають перемагати фарт. Отже, є сенс розвиватися не лише вшир, а й углиб, складати плани, прогнози, вкладати інвестиції в обладнання, упаковку, маркетинг. Адже вже не тільки на Заході, а й в Україні споживач хоче бачити різноманіття, асортимент і подачу продукту.
Торік Україна стала відкриттям на ягідному ринку Європи. Несподівано для багатьох їхніх виробників (ніби нізвідки) виник потужний конкурент. Проте поки що небагато вітчизняних компаній імпортують продукцію безпосередньо у країни Старого Світу. Більшість із них продають у Польщу й Нідерланди, а ті, у свою чергу, перепродають у Велику Британію, Німеччину, Швецію й інші заможні країни. Мистецтву торгівлі нам варто повчитися в поляків і голландців.
Олена Синюта, головний редактор газети «АгроМаркет»:
— Інновації стрімко заходять в АПК, тож агробізнес уже усвідомлює, що без цих оновлень компанія ризикує суттєво поступитися ринковими позиціями. Прогресивні агропідприємства нині дедалі активніше інвестують у цифрові технології, сподіваючись таким чином оптимізувати виробничі процеси й підвищити їх ефективність. Утім, практичні результати все ще далекі від очікуваних. Близько 80% усіх агроінновацій в Україні спрямовано на протидію крадіжкам і контроль бізнес-процесів. А ось запобігати деградації ґрунтів і хворобам сільгоспкультур, застосовуючи big data й послуговуючись додатками та системами, багатьом ще тільки доведеться навчитися…
Вікторія Дичаковська, головний редактор журналу «Наше Птахівництво»:
— Протягом останніх років в Україні збільшувались обсяги виробництва м’яса птиці, а також значно розширювалася географія збуту птахівничої продукції. За обсягами виробництва курятини ми належимо до двадцяти найбільших виробників і маємо всі передумови до того, щоб посісти провідне місце в рейтингу найбільших експортерів м’яса птиці. За минулий рік вітчизняні виробники курятини збільшили експорт виробленої продукції, а також закріпили імідж надійного постачальника якісної продукції. Нині Україна посідає 7-ме місце серед світових країн — експортерів м’яса птиці й 3-є — серед країн, що експортують цю продукцію у Євросоюз: 2018 року експорт курятини у країни ЄС зріс на 9% і на сьогодні в загальній частці становить близько 33%. Тож можна дійти висновку, що європейський ринок стає одним із пріоритетних по експорту м’яса птиці. Також торік українські виробники отримали дозволи на експорт курятини від таких країн, як Сінгапур, Туніс, Марокко, Албанія, Гана. Перспективними ринками, де Україна може збільшити свою присутність, є країни Африки та Східної Азії (Корея, Японія, КНР). Триває робота й з налагодження експорту на ринки США, Канади, Японії, КНР, Кореї, ПАР, Мексики й інших країн.
Лариса Степанушко, редактор рубрики «Рослинництво» журналу The Ukrainian Farmer:
— Виробництво сільськогосподарських культур — під загрозою глобальних кліматичних змін. Аномальні явища, зміни температурних режимів і кількості опадів, сильні вітри додають роботи аграріям. Пізніше, згідно з прогнозами, погодний екстрим відбуватиметься частіше й ставатиме інтенсивнішим.
Хороша новина полягає в тому, що глобальне потепління може сприяти збільшенню можливостей аграрної галузі для розвитку, але реалізувати їх можна в разі адаптації сільськогосподарського виробництва до нових кліматичних умов, синхронізації з темпами їх зміни. Аграрії вже почали змінювати практики ведення своїх господарств. Вони навчаються застосовувати технології, спрямовані на відновлення родючості ґрунту й збереження вологи; коригують час виконання агротехнічних заходів; вибирають продуктивніші й стійкіші до посухи, хвороб і шкідників сорти та гібриди культур; упроваджують системи моніторингу за хворобами й шкідниками, цифрові технології та системи даних — для ефективного керування землею тощо.
Відтак, чи зможе агропромисловий сектор і надалі бути основним експортером і джерелом валютних надходжень — залежить від кожного з вас. Відмовитися від боротьби — не варіант.
Людмила Капустіна, редактор журналу «Плантатор»:
— Сьогодні вирощують овочі підприємства, що мають різні види діяльності. Проте найбільшу кількість товарної овочевої продукції виробляють у спеціалізованих господарствах. У них є матеріально-технічне оснащення, землі на зрошенні, трудові та фінансові ресурси. Проте висока собівартість виробництва, значні витрати на реалізацію й порівняно низькі ціни на овочеву продукцію призвели до збитковості виробництва в багатьох господарствах.
Значно менше овочів надходить із захищеного ґрунту. Овочі, які виростили у відкритому й захищеному ґрунті, дуже відрізняються за технологіями вирощування й потребують різного рівня капітальних вкладень і поточних затрат. На сьогодні найпоширеніша та менш витратна система вирощування овочів у теплицях — гідропоніка. Вона автоматизує процес вирощування й скорочує період виробництва продукції. Проте інтенсивному виробництву овочів із захищеного ґрунту перешкоджає постійне зростання цін на енергоносії.
Подальший ефективний розвиток овочівництва нерозривно пов’язаний з інвестиціями, без яких неможлива інноваційна діяльність, тобто упровадження прогресивних технологій із механізованим збиранням урожаю. Для забезпечення потреб експорту потрібні великі партії продукції, сучасний транспорт і промислові овочесховища.
Аграрна Еліта України
