Головне:

Вступне слово редакції проекту «Аграрна Еліта України - 2019»

Аграрна Еліта України
Джерело:
Аграрна Еліта України
Поділитись:
Вступне слово редакції проекту «Аграрна Еліта України - 2019»

Що б там не казала просунута молодь про стрімкий розвиток ІТ-технологій та інших інноваційних галузей, але наша галузь — сільське господарство — була, є і буде базовою, тобто основою всього. Насамперед тому, що головним засобом виробництва цієї галузі є земельні угіддя, площа яких становить 70% площі всієї нашої держави. По суті, поняття «територія держави Україна» й «аграрні земельні ресурси України» є майже тотожними. Цим ми відрізняємося від інших країн Європи. Це створює для українців особливі можливості для розвитку, але й накладає особливу відповідальність на людей, що працюють в аграрному секторі.

Люди старшого покоління, мабуть, пам’ятають, що одним з аспектів побудови комунізму проголошувалося стирання межі між містом і селом. І хоч із комунізмом врешті не склалося, але ця межа таки поступово зникає. Річ не тільки в тому, що багато селян нині працюють у містах (і не тільки в українських), або що містяни, тікаючи від благ урбанізації, оселяються серед мальовничих краєвидів найближчих сіл. Межа зникає і в рівні вимог, що висувають до «людського чинника» в аграрних підприємствах: ці вимоги тепер аж ніяк не нижчі, ніж у міських офісах. Тому для агробізнесу чи не найактуальнішою є проблема кваліфікованих кадрів. Не просто робочих рук, а навчених робочих рук, що добре дружать із головою. Погляньмо на інструментарій сучасного механізатора: це не лише трактор і причіпні знаряддя, а й бортовий комп’ютер, і супутникова навігація, і смартфон. А що вже казати про агрономів, зоотехніків, інженерів, менеджерів підприємств — вони сьогодні можуть (де там можуть — повинні!) послуговуватися цілими автоматизованими системами керування технологічними процесами, які до того ж постійно оновлюються й удосконалюються. Діджиталізація, одним словом.

Тому сьогодні просунутий аграрний бізнес, щоб не відстати від конкурентів і не програти в боротьбі за ринки збуту, змушений відмовлятися від орієнтації на суто місцеві кадри. Межу стерто: якщо власник бачить економічну доцільність, то спеціаліста на село залучає і з міста, і навіть з іншого регіону.

Утім, разом із межею стираються й самі села. Невблаганна статистика свідчить: щороку з карти України зникають по 20 сіл. Погано це чи добре? Чи є українське село тією самодостатньою цінністю, яку варто зберегти? Можливо, нині має значення сама тільки земля як засіб виробництва в рослинництві та як майданчик для розміщення тваринницьких ферм й елеваторів? Подивімося, що сьогодні являють собою більшість українських сіл. Ті, що поблизу великих міст, поступово перетворюються на частини міських агломерацій. А в глибинці… Бездоріжжя, завалені паркани, хати через одну порожні. А в тих, де ще є мешканці, рівень побутового комфорту зовсім не такий, як треба. Молодь звідти тікає без надії на повернення, а разом із нею село втрачає надію на економічну діяльність. Тому й не дивно, що сьогоднішні аграрні бізнесмени, які поїздили і Україною, і європами-америками, не бачать сенсу зберігати ці залишки радянської колгоспної цивілізації.

І тоді постає питання: а чи є в нас взагалі минуле, наша власна історія, наш державотворчий базис? На чому ми будуємо своє сьогодення? Чи знову все робитимемо з чистого аркуша, з нуля? Знову питатимемо в іноземців-інвесторів, як маємо жити та чого прагнути? Врешті, не варто самих себе обдурювати: історія держави Україна саме так завжди й писалася. Держави, яка на сьогодні є найбіднішою у Європі й лідеркою за рівнем корупції.

Держави, зневаженої власними громадянами. Що це — замкнене коло? Бідні, бо дурні, й дурні, бо бідні…

Стирати межу між селом і містом треба якомога обережніше. Це робота не для бульдозера, а для художника-реставратора, який, знімаючи верхні зітлілі шари фарби, дбає про збереження прихованих під ними шедеврів. Чи є там ці шедеври? Звісно, є, і вони де-не-де проступають на поверхню — важливо тільки їх побачити, ідентифікувати, зрозуміти й прийняти.

Адже відродження сільського господарства — це не про «більше їжі», і навіть не про «більше грошей». Це про відчуття виконаного обов’язку, який людина бере на себе через те, що ходить по цій землі, дихає цим повітрям і дивиться в очі своїм співгромадянам. А їжа та гроші — тільки в додаток.

Проект «Аграрна Еліта України» присвячений тим, хто взяв на себе відповідальність за цю землю і за реалізацію особливих можливостей, які вона дає для розвитку. І ми віримо, що український аграрний бізнес й надалі розвиватиметься шляхом нарощування потужностей, впровадження інновацій, виходу на нові ринки, але водночас і додержання високих соціальних стандартів.

Інші статті в цьому журналі
Поділитись: