Реформування в Україні відбувається за принципом «сліпого тику»: спочатку зробимо, а потім подивимося.
За всі роки незалежності Україна є полігоном до соціально-економічних експериментів. Учені світу визнали, що експерименти можна проводити в будь-яких, наприклад, механічних або біологічних системах, окрім економічних. Адже після експерименту, якщо він невдалий, соціально-економічні наслідки в масштабі країни можуть бути катастрофічними. В сільському господарстві ми пожинаємо плоди таких експериментів, основним результативним показником яких є суцільне безробіття, зникнення сіл із території України, втрата земель.
Подвійні стандарти дорадників
В останні роки за консультування наших державних ватажків активно взялися іноземні спеціалісти. Результат плачевний: показник такого соціального індикатора, як рівень доходів населення України, став різко знижуватися. Не видно також плану, за реалізації якого можна зупинити цю негативну тенденцію.
Іноземні дорадники стоять на своєму: терміново потрібно приватизувати державні підприємства, запровадити ринок землі (шведський економіст Андерс Аслунд конкретизує: «як джерело розрахунку з кредиторами») тощо. Вітчизняні чиновники, особливо молоді з іноземними дипломами, ведуть роз’яснювальну роботу з населенням — рухаємося тільки згідно з накресленим іноземцями шляхом, і не інакше.
А тепер спробуємо у цьому дещо розібратися. Спочатку — щодо негайної приватизації державних підприємств. У різних країнах відсоток державних підприємств різний, і залежить він від політичної ситуації та економічного стану як всередині країни, так і за її межами. Наприклад, у Франції 1988 року, за даними американського вченого українського походження І. Коропецького, частка державних підприємств становила (по галузях): пошта — 100%, телекомунікації — 100, електроенергетика — 75, газ — 100, вугілля — 100, залізниці — 100, повітряний транспорт — 75, автомобільна промисловість — 50, сталеливарна промисловість — 75%. З розвитком економіки частка державних підприємств скорочується, але залишаються провідні, від розвитку яких залежить як стабільність самої економіки, так і зайнятість населення й обороноздатність країни. На сьогодні навіть у США частка державних підприємств в окремих галузях досягає 20–25%. Отже, згідно з досвідом якої країни нам пропонують усі підприємства приватизувати, й негайно?
Інвестиції: гасло чи план дій?
Щодо закордонних інвестицій. Найбільший ефект від цього можна отримати в економічній системі, структура якої буде найбільше пристосована до потреб світової економіки з відповідною організацією продуктивних сил. Таку допомогу отримала Польща (понад 20 млрд дол. США) та Словаччина під розроблені програми структурної перебудови. За даними колишнього віце-прем’єра Словаччини Івана Міклоша, реформи у країні у 2003–2004 рр. «визнані Світовим банком, експертами й інвесторами одними із найкращих у світі». Ніхто цьому не може заперечити. Проте нагадаємо, що попередньо — до реформування в них все було науково обґрунтовано з допомогою моделі В. Леонтьєва «витрати-випуск» (або міжгалузевого балансу в термінології країн СНД).
Ще 1990 року зі Словаччини в Україну в Інститут аграрної економіки приїхала група науковців, які розпочали розробку міжгалузевого балансу своєї країни. Як нам пояснювали, їхній інститут після виходу Словаччини зі складу Чехословаччини був створений на основі багатьох реформованих: із кожного було запрошено різних профільних спеціалістів — економістів, агрономів, технологів, промисловців, економістів-математиків тощо. Основне завдання цього новоствореного інституту — розробляти модель «витрати-випуск» за багатьма продуктами й результати розрахунків своєчасно подавати на стіл уряду. За наявності таких міжгалузевих даних у просторі та динаміці про матеріальний, фінансовий, трудовий і податковий взаємозв’язок між різними галузями, виробництвами тощо важко помилитися зі стратегією розвитку країни, реалізація якої не призвела б до успіху в реформуванні економіки. Україні ж міжнародні фінансові організації виділяють мізерні інвестиції, які до потреб реформування не доходять, але кумулятивно нарощують державні борги. Нині цей борг перевищує 800 млрд грн.
Окрім інвестицій в структуровану під вимоги ЄС економіку Польща й Словаччина миттєво пристосувалися до функціональної у ЄС ринкової інституціональної інфраструктури (законів, банків, страхових компаній, мережі кредитних, юридичних і багатьох інших комерційних закладів, бірж тощо з їхніми механізмами регулювання економіки). В Україні така інфраструктура хоча й існує, але механізми її функціонування в окремих галузях недосконалі або ж мають негативну спрямованість. Так, наприклад, за наявності в Україні понад 500 бірж (понад 40 — аграрних) практично відсутні ознаки щодо впливу бірж на цінову ситуацію на ринку зерна. Ба більше, як зазначає заступник голови Комітету підтримки аграрних реформ України І. Самагальский, майже всі біржі створені на обслуговування «кишенькових» інтересів окремих експортерів зерна з подальшим фіктивним відшкодуванням ПДВ.
Береги для стихії
Країни світу пройшли (і проходять) складний шлях в регулюванні цін, особливо після економічної кризи 1933 року та після закінчення Другої світової війни у 1945 році. Було ухвалено безліч законів, якими регулювалися ціни або механізми їх утворення. Почали застосовуватися різні методи підтримки цін і доходів фермерів — прийняття програм розвитку й програм економічної підтримки виробників (субсидування виробництва окремих видів продукції), встановлення мінімальних рівнів гарантованих цін, запровадження різних доплат, дотацій, зокрема експортних, стримування імпорту, сприяння експорту тощо. Наприклад, ще у 60-х роках Франція регулювала ціни на 540 товарних груп і продуктів (нині у країнах Європи — 9–26 груп). У ринкових умовах перехідного періоду або за часів економічної скрути країни встановлювали квоти виробництва відповідно до попиту на сільськогосподарську продукцію як захід стабілізації цін. Далі з розвитком ринкової інфраструктури функції регулятора попиту й пропозицій (своєрідне квотування) виконували продовольчі біржі, оптові ринки, торговельно-збутові кооперативи, товарно-кредитні установи тощо, організовуючи масову біржову торгівлю ф’ючерсними контрактами (планами-намірами з упередженням до року) або ж опціонами (планами зі страхуванням рівня цін) з контролюванням цих процесів галузевими та міжвідомчими узгоджувальними комісіями. Таких комісій, корпорацій, наприклад, в Канаді безліч (Канадська комісія по зерну, Канадське пшеничне управління, Канадська молочно-торгівельна комісія, Канадська кредитна корпорація, Національна рада із сільськогосподарських продуктів, агентство з продукції птахівництва тощо). Так само, наприклад, у Франції поряд з іншими було створено Національне міжпрофесійне управління зернових культур (у 30-ті роки — управління пшениці) — НМУЗК. Кожна професія, яка є дотичною до зернових культур (фермери, борошномели, експортери, виробники крохмалю, кооперативи, торговці тощо), представлена в центральній раді НМУЗК своєю асоціацією. Основна функція (мета) НМУЗК — узгоджувати, а потім установлювати гарантовані ціни на зернові культури та забезпечувати потреби споживачів за прийнятними для них цінами. Ця мета досягається на основі забезпечення рівноваги на ринку зерна: встановлюються щомісячні квоти відпуску зерна у продаж, а за умови надлишку запасів зерна — сприяння експорту.
Оскільки основною метою Мінагропроду будь-якої країни (крім, мабуть, України) є забезпечення прибуткового виробництва у фермерських господарствах різних розмірів і спеціалізації, то відповідно таку складову ефективності, як механізми ціноутворення, не віддано на відкуп ринковим монополізованим силам. В останні десятиліття багато країн поступово скасовують пряме субсидування виробництва, підтримку цін і доходів й переходять до страхування доходів виробників сільгосппродукції шляхом створення спеціальних державних фондів (застосовуються у разі як зниження цін на ринках, так і підвищення технологічних витрат). Удосконалюються інструменти страхування цін за біржової торгівлі, умов участі в цільових програмах тощо. Створюються консалтингові компанії, головним завданням яких є надання відповіді: «що виробляти сьогодні та в перспективі, як страхувати ціни, коли продавати вироблену продукцію і на яких ринках тощо».
Мистецтво прогнозування
У планетарному масштабі ідея й практика прогнозування в усіх без винятку країн пов’язана з міжнародною системою моделей Aglink-Cosimo, за допомогою яких щорічно на наступні 10 років проводяться розрахунки прогнозних варіантів розвитку світових продовольчих ринків. Ця модель складається з 10 800 рівнянь і модулів, які описують стан продовольчих ринків для 39 країн і 19 регіонів, й дозволяє розраховувати рівноважні ціни на світових ринках для 19 видів сільгосппродукції. Базова модель AGLINK охоплює 8 модулів для країн/регіонів ОЕСР (Австралія, Канада, Європейський Союз — 25, Японія, Корея, Мексика, Нова Зеландія й США) і чотири модулі для країн, які не є членами ОЕСР (Аргентина, Бразилія, Китай і Росія). Друга частина моделі, що належить до COSIMO, складається з таких блоків: Туреччина, 23 країни, які не входять в ОЕСР, і 15 регіонів. Для такої світової моделі окремі країни постійно удосконалюють свій блок і використовують для прогнозування цін виробників на перспективу (5–10 років) з оцінкою рівнів тарифів, експортних і внутрішніх субсидій із наступним виходом на розробку балансів окремих продуктів по країнах. Для цього застосовують безліч додаткових програм, які забезпечують додаткову обробку інформації моделі AGLING в кожній конкретній країні.
Урешті задаймося запитанням: «Що зміниться у кращий бік, якщо скасувати будь-яке навіть опосередковане регулювання цін на сільськогосподарську продукцію та продовольство»? На інтегрованому ланцюгу розпочнеться справедливий розподіл прибутку? З’явиться методика, як зробити, щоб економіка в автоматичному режимі функціонувала без будь-яких розрахунків і розробки правил взаємодії її окремих галузей? На ринку окремих продуктів запрацює механізм стабілізації виробництва, переробки, зберігання, керування запасами тощо, й посередники разом із торгівлею поділяться своїми надприбутками з первинними виробниками, а роздрібні ціни знизяться, й продукти стануть доступними для всіх верств населення? Нарешті буде зламана 25-річна тенденція щодо знищення тварин у сільгосппідприємствах? Перелік запитань можна продовжити до нескінченності відповідно до кількості проблем, які є в аграрному секторі економіки України.
Отже, економіка не регулюється відмовою безвідповідальних непрофесіоналів від регулювання. Прикладів країн, де прямо або опосередковано не впливають на ціни, не існує. Україна й далі експериментує заходами відмови від будь-якого керування ринковими залежностями, які існують між попитом і пропозицією, між окремими галузями та виробництвами тощо. Так простіше і, на думку наших молодих чиновників із закордонними дипломами, — мудріше. Створюється враження, що за кордоном також розпочали запроваджувати ринок дипломів про вищу освіту. Україну врятує від катастрофи лише закон про кримінальну відповідальність авторів (консультантів) за безглузді експерименти над власною економікою з її народом. Тоді, мабуть, розпочнемо, як усі країни світу, на всіх ділянках економічної діяльності розраховувати, планувати, прогнозувати, моделювати, балансувати… Тоді виявимо всі проблеми та шляхи їх розв’язання.
Микола Калінчик, д-р екон. наук, професор
Дніпропетровська філія Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»
Інеса Алєксєєнко, канд. екон. наук, керівник проектів НВП ТОВ «ВінМікс-Софт»
журнал “The Ukrainian Farmer”, грудень 2016 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
