«Усі чомусь думають, що сонце яскравіше світить у Франції. Я бачу в Україні потенціал і на своєму прикладі хочу довести, що тут можна успішно працювати».
Уперше Мішель Терещенко , праправнук знаменитого українського мецената й цукровиробника, приїхав із Франції до Глухова в 2002-му. Розчулений теплим прийомом, він вирішив допомагати співвітчизникам своїх предків, залучаючи чималі інвестиції в орендовані сільгоспземлі. Акцент робить на розвиток сільськогосподарських галузей, які йому здаються найтрадиційнішими для українців — льон і мед. Нині Мішель Терещенко очолює три компанії: «Еліфібр», «ATS Україна» та групу Linen of Desna.
Пане Мішелю, чому ви обрали саме льон?
– Коли 2002 року я побував на могилах предків у Глухові, повернувся до Франції вже іншою людиною. Зрозумів: житиму на батьківщині предків.
У нашому родинному маєтку нині розташовано Інститут луб’яних культур. Я розцінив це як знак. Попервах допомагав науковцям в роботі, організуючі міжнародні контакти з великими французькими підприємствами та кооперативами. Паралельно підшукував справу, якою хотів би займатися. Хотілося працювати в тій сфері, де Україна може стати номером першим у світі. Звичайно, я добре знав, що Франція вважається світовим лідером із виробництва довгого волокна льону, яке використовують для виготовлення тканин.
Колись, ще за радянських часів, льон займав майже 200 тис. га землі, працювало понад 40 льонозаводів у Волинській, Житомирській, Чернігівській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській і Сумській областях. На сьогодні від більшості цих підприємств залишилися голі стіни.
Кліматичні умови України та Франції різні. В Україні виростити якісне довге волокно неможливо. Я подумав, що можна займатися коротким льоном, яке використовують у виробництві екологічно чистих ізоляційних матеріалів, на котрі сьогодні дуже високий попит. Коротке льоноволокно, на відміну від скловолокна, дешевше, нетоксичне, це екологічно чистий продукт, і воно вдвічі легше. Застосування його в автомобільній промисловості знижує вагу автомобіля, а значить, зменшує витрату бензину. Наприклад, у Porsche Cayenne обшивка дверей і стелі з натурального волокна, отриманого з короткого льону. Його використовують також для ізоляції будинків, набивання матраців, словом, сфера його застосування досить широка. До того ж коротке льоноволокно можна використовувати повторно.
Франція не займатиметься коротким волокном, а Україна, налагодивши його вирощування та переробку, має шанс стати світовим лідером у цій галузі, якщо років через десять під технічний льон засіватиме, як за радянських часів, 200 тис. га. Проводячи аналогію з винами, скажу таке: ми не можемо гарантувати вишукане вино, але ми можемо гарантувати добре столове вино.
Тож я запропонував моїм французьким партнерам організувати в Україні виробництво короткого волокна для технічного використання. Ми почали експериментувати з аграрною й індустріальною технологіями, оскільки треба було запропонувати волокно у великих обсягах і якомога дешевше для клієнтів. На п’ятому році роботи можу сказати, що експеримент виявився успішним. На сьогодні маємо всі можливості забезпечити і обсяги, і економічність набагато вищу, ніж у французів. Це відкриє нам двері у новий ринок технічного льону, який набагато ширший, ніж текстильний. Результатами задоволені. Торік отримали пристойний урожай, цьогоріч очікуємо ще більше. Цього року ми сподіваємось отримати також високий урожай трести.
Інвестори також задоволені результатом?
– Треба запитати у них… Однак, я думаю, що задоволені. Ми ще перебуваємо на стадії інвестування. Нам потрібно запустити два заводи з переробки льону. Перший, у Глухові, уже готовий. Закінчуємо встановлювати обладнання й очікуємо, що в липні він почне переробляти льон та коноплю. Наступного року інвестуватимемо в завод на Житомирщині. Тобто процес інвестування триватиме цей рік і наступний.
Уважається, що вирощування льону — дороге задоволення…
– Льон — специфічна культура. Йому потрібні спеціальні добрива. Азот — ще не все, він дає льону лише зелену масу. Щоб утворилося волокно, треба усунути дефіцит цинку в ґрунті й дуже багато фосфору та калію.
Із першого дня льон доводиться захищати. Йому потрібно дуже чисте поле, оскільки він не може конкурувати з бур’янами. Мінімум тричі треба застосовувати гербіциди, потім фунгіциди, інсектициди. До того ж вибір препаратів невеликий. Однак найголовніше — все слід робити обережно, оскільки неправильне застосування гербіцидів зведе всі зусилля нанівець. Потрібно якісне насіння та якісний посів. Одним словом, культура-аристократ.
Загалом у вирощуванні льону є три технології. Перша — білоруська (чи російська), яка застосовує дуже агресивні хімікати із середньою ефективністю, друга — високоефективна французька, яка передбачає застосування безпечних хімікатів, але вони дуже дорогі. Нам поталанило, оскільки маємо французького агронома, котрий розробив нам оптимальну технологію і щодо ефективності, і щодо витрат, яка дає чудові результати.
До перерахованих нюансів додам ще спеціальну техніку, витрачати кошти на яку фермери не прагнуть.
– Так, льон потребує спеціальної техніки для догляду, збирання й переробки. Розпочавши працювати із цією культурою, закупили у Франції вживані польові механізми. Спитаєте, чому вживані, а не нові? Тому що ми до цього року експериментували з технологією. Тепер експерименти закінчилися. Виробили найоптимальнішу й найефективнішу, відповідно визначилися і з технікою, яка ефективно працюватиме для забезпечення максимального обсягу вирощування сировини. Цю сировину перероблятиме сучасне французьке обладнання, яке ми встановили.
Працюватимуть два заводи: в Глухові й Житомирі. Навкруги кожного сіятимемо по 400 га льону та 150–200 га коноплі. До того ж сподіваємося, що біля наших заводів місцеві фермери погодяться сіяти для нас льон і коноплю. Ми їм запропонуємо договір, відповідно до якого вони отримуватимуть агрономічні поради з вирощування цих культур, ми доставлятимемо їм посівний матеріал, забезпечимо технікою для збирання й подальшої доробки. Тобто весь сервіс для їхнього врожаю.
Я вже нині майже кожного дня отримую дзвінки зацікавлених поліських фермерів. Однак насамперед нам треба гарантувати, що працюватиме сучасний завод і гарантовано закуповуватиме в них сировину. У день запуску заводу запросимо гостей, покажемо, як він працює й розкажемо, що є величезний попит на готову продукцію. Це наше найголовніше завдання на сьогодні.
Де ви берете посівний матеріал? Чи збереглася українська селекція льону?
– Оскільки клієнтів тривалий час в Україні не було, відповідно ані селекції, ані насінництва майже немає. Є два інститути — у Коростені Житомирської області та Глухові Сумської області. Ми з ними співпрацюємо. Вони мають нормальні районовані сорти волокна, тільки не мають достатньої кількості посівного матеріалу. Для цього потрібен час. Поки що ми імпортуємо насіння. На жаль, це дуже-дуже дорого. На 1 га потрібно 100 кг насіння. Ціна українського насіння — 10 тис. грн/т, голландського — 1500 євро/т плюс ПДВ, транспортні витрати, розмитнення, карантин, сертифікат. Виходить утричі дорожче.
Спекотне літо, що вже стало звичним для України, ускладнює процес вирощування льону?
– Клімат змінюється не тільки в Україні, а й у всіх країнах. Ніхто не може гарантувати ідеальних кліматичних умов для вирощування льону. Дуже добре, що в Україні майже завжди після зими на полі на момент сівби є достатня кількість вологи, відповідно культура стартує активно. Звичайно, потрібні опади у травні-червні, але від нас це не залежить. Наша технологія розроблена для отримання не довгого волокна, а короткого. Тож для нього вологи вистачає. Принаймні дотепер проблем не було. Пригадую, 2–3 роки в нашому регіоні була посуха, а льон не любить високих температур. Попри це, ми отримали нормальний урожай короткого волокна. Торік Франція потерпала від погодних умов — там була найсильніша посуха за 50 років. Цього року, навпаки, дуже холодно: нині на полі висота льону 30–40 см, а в нас — 80 см.
Куди збуватимете волокно?
– На жаль, наразі у нас маленькі обсяги, натомість попит — величезний. На сьогодні майже все експортуємо. В Україні продаємо дуже мало. Ми маємо домовленості з провідними автовиробниками США, Франції та Німеччини. Їм потрібна гарантія достатніх обсягів волокна й стабільна ціна на нього. І я дав їм ці гарантії на найближчі 5 років.
Скільки площі під льоном має бути в Україні, щоб задовольнити апетити світових покупців?
– Льон — дуже інтенсивна культура. Приміром, у лідера світового виробництва льону — Франції — під цією культурою загалом лише 58 тис. га і вона забезпечує 80% світового виробництва льону. Якщо в Україні буде 60 тис. га під коротким волокном, ми будемо на першому місці. В Україні 1992 року було 200 тис. га льону. Якщо ми повернемося до цієї цифри, то будемо втричі більшими за Францію. Однак тоді врожайність була 2 т/га, нині — щонайменше 4 т/га.
Чи відомо, скільки аграріїв вирощують льон-довгунець в Україні?
– Дуже-дуже мало. Разом зі мною буде три. Перше господарство у Новоград-Волинському — родина Борецьких тривалий час працює з льоном, вони добре знають цю культуру, мають постійних клієнтів для своєї сировини за кордоном. Ми спілкуємося, допомагаємо один одному. Друге — у Городні Чернігівської області. Це підприємство вирощує льон для Харківського канатного заводу — є його філією. Маючи кожний по 500 га даємо Україні 1,5 тис. га льону. На мою думку, це не кінець, а тільки початок. Початок відродження українського льонарства.
Пане Мішелю, попри всі труднощі, ви все ж таки вважаєте, що в українського льону є майбутнє?
– Звичайно, є! Майже ніхто не знає про рентабельність цієї культури. На мою думку, це найприбутковіша культура, яку тільки можна вирощувати. Однак вона потребує чималих інвестицій. Сіючи прибуткові ріпак чи кукурудзу, ви отримуєте «швидкі» гроші. Тобто зібрали ріпак, і в липні маєте гроші, кукурудзу — трохи пізніше, але ж гроші відразу на рахунку. У разі з льоном не так — його треба фінансувати. Після збирання з ним працюють на полі до кінця вересня, потім — переробляють на заводі ще 8–9 місяців. Іншими словами, коли ми сіємо цього року льон, то гроші за нього отримаємо через два роки. До того ж, щоб відправити на експорт, треба також самотужки працювати, шукати нові ринки, відвантажувати, оскільки трейдерів ця культура не цікавить. Плюс інвестиції в спеціальну техніку, а, як відомо, фермери не люблять витрачати на вузькоспеціальну техніку, яку вони застосовують кілька тижнів на рік. Вони віддають перевагу універсальній. З огляду на це наше завдання — показати їм, що льон — найприбутковіша культура. Ми будуємо заводи, які нададуть можливість переробляти сировину на місці, даватимемо поради, запропонуємо сервіс із посіву, збирання й реалізації.
Поталанило тим фермерам, які біля вас. А якщо далеко й грошей бракує?
– Якщо у фермера грошей немає, то краще за льон не братися. Єдиний шлях — залучення інвестицій. Коли інвестори побачать, що з льону можна без проблем отримати понад 1 тис. дол. США прибутку з одного гектара, тоді вони замисляться. Проте вони цього ще не побачили, оскільки ринку дотепер фактично не було. Льон-довгунець уважають дуже чутливою до кліматичних умов культурою, думають, що його вирощувати ризиковано, треба багато грошей. На мою думку, допоки в Україні не з’являться заводи з гарантією отримання сировини, льону не буде.
Україна, на жаль, не перебуває в лідерах рейтингу країн, сприятливих для ведення бізнесу. Як вам працюється?
– Комфортно! Як і багатьом моїм французьким колегам, приміром, компаніям «Ашан», «Лакталіс», «Данон», «Пежо». Жоден із них не хоче йти з ринку.
У нас є власні принципи, етика. Допускаю, що є українські шляхи ведення бізнесу, але ми ними не користуємося. Ми робимо все за законом. Це не проблема. До того ж в Україні сільське господарство не платить податок на прибуток. Я не знаю жодної країни в світі, де б так було. Усі платять. У переробній промисловості податки набагато нижчі, ніж у Франції чи Німеччині. Ми не користуємося системою конвертів, ми не платимо хабарів. Є моменти, коли люди не хочуть нам допомагати, вони, можливо, чекають хабара, а ми не даємо. Просто чекаємо. І невдовзі отримуємо все, що хочемо.
Українська влада, особливо місцева, розуміє, що діяльність підприємств на кшталт нашого для неї є вигідною. З’являються нові робочі місця, можливість експорту. Зверталися й ми за допомогою до місцевої влади. Чернігівська облрада нам відмовила, натомість ми отримали допомогу в Житомирській. Отримуємо по 2 тис. грн дотації за кожний гектар, який засіваємо льоном. Зі свого боку ми зобов’язалися збудувати завод у Житомирі. Державна чи обласна підтримка для нас дуже цінна.
Із льоном усе зрозуміло. А чому ви вирішили займатися медом?
– На мою думку, льон і мед мають однакову філософію. Традиції льонарства та бджільництва дуже сильні. Мед — красивий і привабливий продукт для українського іміджу, який можна експортувати як екологічно чистий. До речі, у вересні в Києві проходитиме 43-й Міжнародний конгрес Апімондії, на який з’їдуться бджолярі з усього світу, тим самим демонструючи визнання України одним із лідерів цієї галузі.
Аби виростити льон, треба дуже добре працювати. Аби отримати мед, також треба добре працювати. Це нелегкий бізнес, його треба розуміти. До того ж він певним чином захищений від олігархів, ніхто не буде зазіхати на нього, оскільки це дуже-дуже важкий бізнес.
Ми не маємо власної пасіки. Ми купуємо мед у бджолярів і фасуємо його. Є два пункти: один у Кіровограді — там збираємо переважно соняшниковий мед, другий — у Глухові — там збираємо гречаний і липовий. Працює завод, на якому мед пакують під брендом «API-TIME» та «Пасіка», а потім реалізуємо його в торговельних мережах по всій Україні.
В Європі та світі активно розвивається ринок органічних продуктів і товарів. Чи не думали ви налагодити випуск органічного льону та меду?
– На мою думку, за органічними продуктами й товарами майбутнє. На жаль, в Україні є певні проблеми із сертифікацією органічної продукції, оскільки залишилося мало екологічно чистих зон. Обладнавши свою лабораторію найсучаснішим обладнанням, ми весь мед, який приймаємо, перевіряємо. На жаль, великий відсоток доводиться відбраковувати, оскільки в його складі забагато антибіотиків. Наша компанія відповідально ставиться до цього. Наше кредо — продавати чистий мед. Однак це не органічний продукт: ми наразі на першому етапі — сподіваюся, буде й органічний.
Щодо льону, то ми розробили спеціальну програму «еко-льон». Плануємо розпочати її виконувати на експериментальних ділянках. Люди сіятимуть льон у себе на городах неподалік нашого заводу. У вирощуванні не застосовуватимуть мінеральні добрива та засоби захисту. Усі операції виконуватимуться вручну, як колись робили наші предки. Вирощену сировину ми куплятимемо за високою ціною. На такий льон в Європі дуже великий попит, насамперед для виробництва товарів для дітей. Такого в світі ніхто не робить, оскільки це дуже дорого. Приміром, нам нещодавно телефонували з Люксембургської лікарні щодо можливості отримувати від нас еко-льон. Коли запрацює завод і ми почнемо отримувати прибутки, обов’язково розпочнемо цей процес.
Пане Мішелю, ви в чомусь розчарувались, живучи в Україні?
– Ні. Україна — дуже зручна країна для життя. Київ — фантастичне місто, розумні розміри, усе є. І до Франції недалеко: три години польоту. Усі мої друзі, які приїздять до мене, кажуть, що тут ідеальні умови. Життя набагато позитивніше і перспективніше, ніж у Франції. Там багато проблем. Я трохи дивлюсь французьке телебачення й бачу, як французи всього бояться: і погодних катаклізмів, і кризи, і епідемії, і еміграції. Українці нічого не бояться. Просто живуть. Не так заможно, як у Франції, але більш душевно. Мені подобається, що в Україні родини живуть разом. Я бачу бабусь, які доглядають онуків і живуть із ними. У Франції дідусі й бабусі живуть у спеціальних будинках. У Франції менш ніж 2% населення живе в селі, в Україні — 25%. Я не бачу жодної необхідності їхати назад у Францію. Мені тут подобається. В Україні все збалансовано й гармонійно.
Куди, на вашу думку, має орієнтуватися Україна: в Євросоюз чи Росію?
– Україна має бути з Європою. Це було б добре і для Євросоюзу, і для України. Великобританія має специфічні відносини з США, Іспанія — із Південною Америкою, Франція — з Африкою. Для України така країна — Росія. Росія має амбітні плани, вона позиціонує себе як наддержава. А Україна — це країна, якій потрібні партнери. І, як член Євросоюзу, вона зможе краще дружити і з Росією, і з Америкою, і з Китаєм, і з іншими країнами. Своєю чергою, країни Євросоюзу, прийнявши у свої лави Україну, могли б вирішити свої проблеми, пов’язані з міграцією, зі світовою продовольчою кризою.
Україна — аграрна країна, яка може годувати не лише себе, а й увесь світ. Це цілком реально. В України один шлях — Євросоюз. 1991 року Україна отримала незалежність, але не отримала засобів для цієї незалежності. Якщо влада підпише восени договір про асоціацію з Євросоюзом, вона отримає перспективу для розвитку країни. Росія зовсім інша країна, там інший менталітет, інша культура. Українці — справжні європейці.
На вашу думку, Україна має розвивати великотоварне виробництво чи фермерство?
– Розкажу вам, як ми з аграрними студентами проводимо дослідження рентабельності городів сільських мешканців. В Україні приблизно 12 млн людей працюють на городах. Ми дослідили, що з 1 га вони мають набагато більшу прибутковість, ніж агрохолдинги — понад 1 тис. євро. В обчисленнях беремо до уваги не тільки вирощування рослинницької продукції, а й тваринництво — утримання свиней, корів і курей, качок. Це прибутковий «бізнес», але селяни все роблять уручну. Якби вони мали змогу придбати міні-техніку й трохи розширити площу городу, то отримували б до 2 тис. євро з гектара, що давало б і бажання, і можливість жити в селі. Вони, працюючи на своєму городі, можуть заробляти набагато більше, ніж на заводі в місті.
Де ж їм узяти гроші на придбання такої техніки?
– Якщо в Україні запрацює ринок землі, власники паїв матимуть змргу або продати землю, або, що перспективніше, взяти в банку кредит під заставу цієї землі.
Якщо ми вже заговорили про землю, то скажу: чимало української землі на сьогодні перебуває в занедбаному стані. Багато гектарів заростає бур’янами. Іноді землі мають підвищену кислотність і їх необхідно вапнувати. Найчастіше землі виснажені, їх слід збагачувати мікроелементами, вони потребують відновлення правильної сівозміни, обмеження використання хімічних і збільшення внесення органічних. Вони потребують покриття взимку, щоб боротися з ерозією. Усі ці рішення не прийматимуться виробником, який має вигоду із землі в короткотривалому періоді. Іншими словами, землі потрібен справжній господар. На превеликий жаль, українські землі його не мають. Ніхто не думає про землю, не вкладає в неї гроші, а тільки забирає. Вона ж не моя, орендована… Запровадження ринку сільськогосподарської землі не тільки не зруйнує українське село, а дасть йому новий шанс.
Вікторія Розова
журнал “The Ukrainian Farmer” липень, 2013 року
Усі авторські права на інформацію розміщену в журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/magazines належать виключно видавничому дому АГП Медіа та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на журнал “The Ukrainian Farmer” з гіперлінком https://agrotimes.ua/magazines . Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому “АГП Медіа” .
The Ukrainian Farmer
