Джмелі, осмії та бджоли — різні інструменти, а не конкуренти

Центр керування польотами

Джмелі, осмії та бджоли — різні інструменти, а не конкуренти. В умовах кліматичних змін запилення планують під конкретну плантацію.  

Я не люблю критикувати ринок, але про це доводиться говорити прямо: нинішня модель просування запилювачів часто дезорієнтує фермера. Кожен постачальник розповідає про свій продукт як про «єдиний правильний» — і в результаті виробник кидається з крайності в крайність. Сьогодні він купує джмелів, завтра — осмій, післязавтра — ще щось. А фінал у багатьох випадках однаковий: витрачені гроші й відчуття, що «це не працює». 

Проблема не в тому, що джмелі чи осмії «погані», а у тім, що їх часто продають як чарівну пігулку. Натомість фермеру потрібен не окремий організм у коробці, а комплексне рішення, яке дає прогнозований результат. Продати окремий продукт легко. Набагато складніше — відповісти за те, щоб господарство реально отримало урожай у конкретних умовах, з конкретними ризиками, погодою та агрохімією. 

У комерційному запиленні традиційно використовують медоносну бджолу, на більш прогресивних господарствах — джмелів. Між ними є суттєві відмінності, тому, на мою думку, не варто робити ставку лише на одну групу. Усі три мають бути наявні в господарстві. 

Ці запилювачі не є антагоністами: вони не заважають і не витісняють один одного, а навпаки, — «підстраховують» аграрія. Комплексне використання бджіл, джмелів і осмій дає найвищу врожайність. 

Оскільки українське садівництво дедалі частіше працює в ризикованих кліматичних умовах, окрім бджіл, доцільно залучати джмелів, осмій. Найбільш універсальним варіантом зазвичай вважають джмелів, адже вони працюють у ширшому діапазоні погоди й краще піддаються контролю. 

ТРИ «КИТИ» 

Кліматичні зміни дедалі сильніше впливають на роботу запилювачів у садах і ягідниках. Передусім йдеться про три чинники: температуру, вологість і вітер. За спостереженнями виробників, вітрів стало більше, а під час цвітіння частіше трапляються холодні періоди. Додатково посилилася нестабільність з опадами: в одних сезонах випадає надлишок дощів, в інших — фіксують тривалі «провали» волого. 

Окремо відзначають ситуацію на заході України. Наприклад, у Хотинському районі Чернівецької області бурі та різкі погодні злами вже не здаються рідкісними аномаліями — фактично через рік господарства стикаються з екстремальними явищами, які напряму впливають на цвітіння і роботу комах. На цьому тлі змінюється й ефективність різних груп запилювачів. 

З іншого боку, якщо порівнювати дикі екосистеми та культурні комерційні локації, останні майже завжди програють за біорізноманіттям. Монокультура збіднює видовий склад усіх груп організмів — від ґрунтової мікробіоти до комах, а застосування інсектицидів лише посилює цей ефект. Показовий приклад: у дикій природі на десять видів шкідників припадає близько 100 видів комах, які стримують їхню чисельність. На промислових площах ситуація інша: часто працюють лише три групи запилювачів, натомість у природі їх у рази більше. 

Медоносна бджола теплолюбна й починає активно працювати приблизно за температури +15 °C. Її сім’я чітко структурована: є охоронці, розвідники (вони можуть  літати до 8 км у пошуках привабливої культури), робочі бджоли, матка та трутні. Першочергова мета бджіл — збирання нектару, який вони використовують для живлення й формування запасів. 

Джмелі стартують значно раніше — вже від +8 °C. Їхня сім’я менш структурована: до 95% — це робочі особини. Є самиця, яка спочатку також працює, а згодом зосереджується на відкладанні яєць. У вулику переважають особини жіночої статі. Основна мета джмелів — пошук пилку для харчування. 

Хоча і бджоли, і джмелі збирають і нектар, і пилок, медоносні переважно масово літають саме по нектар, натомість джмелі ефективніші в зборі пилку. Це важливо, бо серед садових культур є нектароноси, а є й такі, що майже не виділяють нектару. Наприклад, груша та слива — слабкі нектароноси, тому бджола часто не працює на них стабільно й може переключатися на сусідні привабливіші культури. Через це деякі садівники помилково ставлять вулики в грушеві чи сливові сади, але не отримують потрібного запилення. 

Джмелі працюють за нижчих температур, під час вітру та в похмуру погоду, навіть за невеликого дощу. Останніми роками саме в таких умовах часто цвітуть абрикос, вишня, слива та черешня. На Заході України були випадки, коли лежав сніг, цвів абрикос — і джмелі продовжували літати. Медоносна бджола в таких умовах майже не забезпечує запилення: з вулика вилітають лише поодинокі розвідники. 

Джміль зазвичай не відлітає від сім’ї далі ніж на 200 м, натомість бджола може летіти до 8–10 км. І це часто плюс джмеля: де його поставили, там він і працює. Якщо за 10 хвилин у вулик повертаються дев’ять особин, за день вони можуть відвідати близько 120 тис. квіток — бджоли рідко дають порівнянний результат. Джміль літає майже щодня — й часто робить це навіть тоді, коли інші запилювачі знижують активність. 

У комерційних насадженнях важливі й хімічні оброблення. Бджіл зазвичай потрібно загнати у вулики за добу, а джмелів можна зібрати в коробку приблизно за дві години й, залежно від препарату, винести з поля або просто закрити. 

Окремий ризик — спека. За температури понад +30 °C пилок може ставати стерильним, і запилення не відбудеться навіть у разі активних комах. У таких умовах вирішальним стає ранній виліт: джміль може працювати вже з третьої години ночі, натомість бджола активізується ближче до сьомої ранку, коли температура часто вже критична. 

Третя важлива група запилювачів — осмії. Вони трохи менші за медоносну бджолу й зовні нагадують «симпатичну осу». Осмії активно працюють переважно за нижчих температур (від +8 °C) і лише короткий період — до чотирьох тижнів. Як і джмелі, вони збирають і пилок, і нектар. 

Водночас осмія — запилювач із низькою керованістю. Якщо бджоли й джмелі під час несприятливої погоди тимчасово ховаються у вулики, то осмія може закупоритися у своїй трубочці й фактично припинити роботу до наступного сезону. 

Осмія дуже чутлива й до інших зовнішніх умов, наприклад пестицидного фону та сусідніх культур. Якщо сад стоїть поруч із ріпаком, який обробляють проти хрестоцвітої блішки, осмія може «закритися» і фактично випасти з роботи. У практичних прикладах згадують Нурел Д: після такої обробки осмія може припинити активність. Це не означає, що препарат «вбиває все живе», але для осмії навіть короткий період стресу може стати критичним. 

Додатковий чинник — температура. У квітні-травні дедалі частіше трапляються теплі хвилі, коли повітря швидко прогрівається понад +20 °C. Осмія на це реагує різко: її активність може знизитися, і для фермера це є просто — комахи були, а потім раптово зникли. Результат один: нестабільність запилення. 

На цьому тлі джмелі є більш передбачуваним інструментом. Якщо сім’ї завезли вчасно, правильно розставили й забезпечили базові умови, фермер отримує прогнозований  ефект. Джміль здатен «пересидіти» несприятливий період і повернутися до роботи, натомість осмія у схожій ситуації може повністю зупинитися. 

Популяції осмій значно менші, ніж у бджіл, тому вони покривають меншу площу. Але в окремих ситуаціях це незамінний запилювач, особливо за низьких температур, і часто дешевший варіант, ніж джмелі. 

КЕРОВАНИЙ ІНСТРУМЕНТ 

На ягідних культурах фермери часто оцінюють запилення на око: якщо комахи літають біля квітки, здається, що цього достатньо. Проте в реальності важливо не скільки комах видно, а як ефективно вони переносять пилок — і це добре видно на конкретних культурах. На полуниці вирівняність ягоди формують достатній рівень кальцію і повноцінне запилення. Запилювати можуть і бджоли, і джмелі, але ефективність різниться: для формування рівної ягоди бджолі потрібно кілька візитів, а джміль дає результат за один. Це особливо важливо у нестабільну весну. 

Ще більш показова лохина. Через форму квітки медоносна бджола часто працює на ній слабко: може прогризати отвір і забирати нектар, майже не запилюючи. У результаті ягода дрібнішає, зростає ризик ураження ботритісом і знижується валова врожайність. Джміль переносить пилок ефективніше завдяки силі та вібрації на квітці, що підвищує зав’язування. За оцінками практиків, у господарствах, де запилення раніше фактично не працювало, перехід на джмелів здатен дати кратний приріст урожайності. 

У суниці нейтрального дня більшість господарств фактично отримує один головний урожай — весняно-ранньолітній вал. І саме на цих грошах фермер часто живе весь рік. Тому будь-який збій у запиленні в пік цвітіння одразу перетворюється на прямі втрати. 

Важливий момент: якщо завозити джмелів на плантації щороку, приблизно на четвертий сезон вони можуть почати закріплюватися на території природним шляхом. Це пов’язано із циклом розвитку сім’ї. Наприклад, 12-тижнева сім’я після завезення працює в господарстві повний сезон, і за цей час її можна переносити між культурами. 

Після завершення сезону молоді самки не повертаються у вулик, а зимують у ґрунті, особливо на легких ґрунтах. Якщо на ділянці не проводили ґрунтові оброблення і не застосовували інсектициди, вони можуть перезимувати й наступного року вилетіти на запилення. 

Я почала впроваджувати джмелів у відкритому ґрунті однією з перших і добре пам’ятаю період, коли в пік цвітіння фермери масово телефонували з проханням терміново завезти сім’ї. Але легальне постачання займає щонайменше десять днів — через документи, митницю та офіційний ветеринарно-фітосанітарний контроль. Для суниці це часто критичний строк, який означає втрату частини врожаю. Тоді ж багато господарств постраждало через помилки логістики: частина сімей задихнулася в дорозі, частина загинула від зневоднення. 

Саме тому ми не пішли шляхом самостійного розведення, а обрали співпрацю з виробником Koppert, який вирощує джмелів із 1986 року і випускає до 2 млн сімей на рік. Це дає можливість завозити перевірені сім’ї. 

Я прошу схему саду або плантації й на її основі даю рекомендації розміщення. Найчастіше вулики ставлять із кроком 70–100 метрів, але остаточне рішення залежить від конфігурації ділянки. З постійними клієнтами цей процес простіший: вони вже добре орієнтуються, де і як правильно розставляти вулики. 

Кількість сімей ми рахуємо разом із фермером, бо все залежить від культури, віку насаджень, густоти стояння та квіткового навантаження. Перші ознаки нестачі запилення — слабка зав’язь, обсипання квіток, дрібні або нерівномірні плоди, а також різниця на ділянці: на краях результат кращий, у центрі — гірший. 

Наприклад, на шестирічну лохину зазвичай потрібно щонайменше шість сімей, а на однорічну — три. Для шестирічної черешні часто достатньо три сім’ї (одна коробка). З практичних опцій є «тріо» — три коробки, у кожній по три вулики, які працюють до 12 тижнів, та «бустер» — 2–3 сім’ї в коробці на 3–5 тижнів (його часто беруть під лохину). Обидва формати мають кліматостійке паковання: їм не страшні вода й туман, але небажане пряме сонце. 

Джмелі компанії Koppert залишаються одним із головних технологічних орієнтирів у промисловому запиленні насамперед через масштаб і стабільність виробництва. Це один із найбільших світових гравців у біозахисті, який має кілька заводів у різних країнах. Вони окремо працюють над покращенням паковання та логістики. Виробник поступово перейшов від дерев’яних конструкцій до пластикових боксів, а згодом — до переробленого пластику. Це знижує собівартість, спрощує транспортування і зменшує ризики загибелі сімей у дорозі. 

Були й спроби поєднати запилення з біозахистом. Один із прикладів — пристрій на льотку, куди засипали спори триходерми. За задумом, джміль мав переносити їх на квітки полуниці й так стримувати розвиток ботритісу. Але від цього рішення відмовилися: на практиці ефект виявився недостатнім, а витрати — надто високими. 

Щодо майбутнього запилення на тлі кліматичних змін, висновок простий: його потрібно закладати в технологію як обов’язковий елемент, а не чекати, що «бджоли прилетять із села». 

А отже, ринку запилення потрібен інший підхід: не «джміль проти бджоли» і не боротьба маркетингових тез, а професійна розмова з фермером. 

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ