Гібриди озимого ріпаку нової генетики допомагають в умовах обмеженості ресурсів
Чому сучасні гібриди озимого ріпаку потребують менше азоту
У сучасних умовах ведення сільськогосподарського виробництва перед аграріями постає ряд викликів, одним з яких є ефективне використання матеріальних ресурсів. Ні для кого не секрет, що азотні добрива значно здорожчали, до того ж ще й відчувається їх дефіцит. Тому ми хочемо обговорити з вами якісні переваги озимого ріпаку нової генетики, які допомагають в умовах обмеженості ресурсів.
Тема ефективного використання азоту для ДСВ не нова. Активні дослідження в цьому напрямку розпочались з локальних дослідів ще в минулому столітті у різних ґрунтово-кліматичних умовах селекційних станцій. В 1984 році середня норма внесення азоту за німецькими технологіями вирощування озимого ріпаку була на рівні 220 кг/га, при цьому врожайність досягала лише 35 ц/га. Якщо ж проаналізувати останні роки, то норма внесеного азоту вже давно нижче рівня 180 кг/га, при цьому врожайність озимого ріпаку часто перевищує 50 ц/га. Тож на даний час в Німеччині вносити норму азоту більше 180 кг/га ні економічно, ні екологічно не є доцільно. Інші випробування в умовах Польщі показали, що з точки зору економічного ефекту норма азоту близько 120 кг/га виявилась найбільш оптимальною нормою внесення, тоді як більші кількості, такі як 180 кг/га і 240 кг/га, дали незначне збільшення врожаю, яке в результаті лише покрило вартість самих добрив. У власних випробуваннях ДСВ було виявлено, що для формування одиниці врожаю нові гібриди мають на 20% вищу ефективність засвоєння азоту, порівняно з популярними 15–20 років тому гібридами.
В чому ж секрет такої ефективності? Ефективність засвоєння азоту озимим ріпаком не пов’язана напряму з якимось певним геном, а визначається низкою ознак, які сприяють здатності рослин краще використовувати поживні речовини.
Перш за все такі гібриди характеризуються потужною кореневою системою з довгим стрижневим коренем та розвиненими бічними коренями, які допомагають максимально забезпечити рослину поживними речовинами та водою для більш ефективного засвоєння азоту. Внутрішні досліди ДСВ, проведені в умовах ризотронів, показують, що коренева система озимого ріпаку може досягнути 160 см глибини проникнення в ґрунт вже в перші 45 днів вегетації.
Другим важливим фактором є здатність гібрида справлятись з абіотичними стресами, такими як посуха. Вбудовані стійкості до широкого спектра захворювань, ключовою з яких є стійкість до жовтого вірусу турнепсу (TuYV), мають важливе значення для здатності рослин більш ефективно використовувати азот. Маючи генетичну стійкість до жовтого вірусу турнепсу рослина може безперешкодно транспортувати асимілянти до генеративних органів, при цьому судинно-волокнисті пучки працюють максимально ефективно аж до завершення процесу наливу зерна.
І третьою характеристикою є таке поняття, як «індекс здоров’я рослин на час збирання». Адже генетична стійкість до фомозу, висока толерантність до вертицильозу, циліндроспоріозу та склеротініозу дають можливість рослинам азот, який вони накопичили в коренях, листках та стеблах, перетворити на білок зерна.
Було продемонстровано, що, використовуючи ті самі рівні внесених азотних добрив, сучасний гібридний склад з потужними характеристиками та сильним пакетом стійкості до хвороб дає приблизно на 10% більше врожаю, порівнюючи з гібридами попередньої генерації.
Отже, сукупність перерахованих вище характеристик визначає рівень ефективності засвоєння внесеного азоту для формування урожайності озимого ріпаку.