Ринок біопалива країн ЄС диктує свої вимоги для всіх виробників біосировини.
Нові правила імпорту сировини для біопалива в країни ЄС спричинили хвилю розмов про те, що Європа закриває свій ринок для українського ріпаку. Німеччина стала першою державою, яка ухвалила документи відповідно до Директиви ЄС 2009/28/EC щодо відновлюваних джерел енергії та сталого виробництва біопалива. Чи стануть нові вимоги фактичною забороною для вітчизняного товару на шляху до європейського покупця, «The Ukrainian Farmer» дізнавався в Хайнца-Вільгельма Штрубенхоффа, керівника проекту Німецько-український аграрний діалог в Інституті економічних досліджень та політичних консультацій.
– Пане Штрубенхоффе, для чого була ухвалена Директива ЄС 2009/28/EC і що вона означає для українських виробників ріпаку?
– Ця директива означає, що вся сировина, вироблена як в середині, так і за межами ЄС і перероблятиметься на біопаливо в ЄС, повинна відповідати вимогам постанови щодо сталого виробництва. В інтересах захисту довкілля, клімату та природи не дозволяється при вирощуванні рослин руйнувати землі, які підлягають особливому захисту, наприклад тропічні ліси або землі з високим вмістом вуглецю, тобто заболочені території, торфовища. Приписи Постанов про сталість поширюються на підприємства всього виробничого ланцюга, а виготовлення біомаси контролюється за допомогою процедури сертифікації.
Головні зміни, які матимуть вплив на українських постачальників сировини, пов’язані з процесом сертифікації для підтвердження відповідності вимогам сталості. Українські фермери зобов’язані подавати декларації, в яких вказувати основні характеристики сталого виробництва. Крім того, 5% агрофірм будуть щороку інспектувати незалежні аудитори.
– Чи означає введення нових правил імпорту бажання ЄС обмежити потік українського насіння ріпаку в свої країни?
– Ймовірно, що німецьким фермерам було б вигідно мати менше конкурентної сировини з України. Але не надовго, тому що нам потрібно багато ріпаку для виробництва біодизелю. У Німеччині щороку вирощують 5–6 млн т ріпаку та виробляють 2,5 млн т біодизелю. Теоретично, потребу в сировині Німеччина здатна забезпечити самостійно. Але німці використовують ріпакову олію і на харчові цілі, а отже, на біодизель її не вистачає.
Тому цю Директиву не слід сприймати як бажання ЄС обмежити імпорт ріпаку. До того ж українські сільгоспвиробники здебільшого відповідають вимогам сталого виробництва: відносно низька інтенсивність, дедалі більше застосування безвідвального обробітку земель сприяють зниженню рівня викидів СО2. А на торф’яних болотах чи лісах ріпак у будь-якому разі не вирощуватимуть. У цілому в українських виробників немає проблем з підтвердженням сталості. Тому у формулярах, які вони заповнюватимуть, немає нічого складного. На мою думку, на 95% можна підписати цю заяву з легким серцем. Але не слід забувати про перевірки, тому виробник має чітко усвідомлювати, що він підписує.
– Чому виникла потреба у такій Директиві?
– Європейські споживачі, які субсидують виробництво біопалива, не хочуть, щоб десь в Африці чи Азії вирубували ліси і на їхньому місці вирощували пальми для отримання олії. Тому, якщо виробник біодизелю не підтвердить документами сталість виробництва на всьому ланцюжку від сировини до готової продукції (у тому числі покаже зниження викидів парникових газів до певного рівня), то не отримає субсидій. А без них виробництво біодизелю нерентабельне.
– Де сільгоспвиробник може отримати заявку на сертифікацію?
– У трейдерів, які експортують ріпак в країни ЄС. В Україні вже є кілька компаній, які пройшли процедуру сертифікації та знають всі потрібні деталі. Вони мають право постачати насіння ріпаку сталого виробництва для біодизелю в Європу. У свою чергу, їм потрібні заповнені формуляри від сільгоспвиробників.
– Що перевіряють аудитори в господарстві?
– Вони ставитимуть багато запитань і вимагатимуть документально підтвердити всі ті положення, які заповнив виробник у формулярі. Перед приїздом вони попереджають про свій візит та все координують з трейдерами, які можуть бути присутні при аудиті.
– Чи підвищуються вимоги до якісних показників ріпаку?
– Ні. Вимоги до якості ріпаку через сертифікацію не змінилися.
– Сертифікації підлягає все насіння ріпаку, яке завозитимуть в Європу?
– Ні, цього року відповідні постанови ухвалила Німеччина, а от до інших країн ще можна завозити несертифікований ріпак. З кожним роком кількість таких держав зростатиме. Слід також розуміти, що сертифікації підлягає лише та сировина, яку використовуватимуть на виробництво біопалива. Якщо ріпак постачають в Європу для продовольчих цілей, то його сертифікувати непотрібно. Сьогодні, поки сертифікованого ріпаку ще мало на ринку, він коштує на 25 євро/т дорожче, ніж звичайний. Тому його вигідно експортувати, бо сертифікація коштує набагато менше.
– А скільки коштує ця процедура?
– Приблизно 30–40 євроцентів за тонну ріпаку. І цілком можливим варіантом є той, коли за сертифікацію платитиме трейдер, адже йому вигідно експортувати такий ріпак за кордон. Звичайно, можна продавати ріпак у Туреччину чи Пакистан, але там платять менше, ніж у Європі. Тобто дуже важливо зрозуміти, що ця директива не забороняє експорт ріпаку з України, скоріше вона дає додатковий шанс заробити для тих, хто зможе швидко зорієнтуватися в ситуації і провести сертифікацію.
– Чи можлива така ситуація, коли ріпак заявлятимуть для експорту лише на продовольчі цілі, щоб обійти процедуру сертифікації?
– Це можливо. Але якщо трейдер бачить різницю в ціні в 25 євро за тонну, то обов’язково пройде всі потрібні процедури. Причина одна – це вигідно, особливо за великих обсягів продажу. Трейдери в Німеччині вже не приймають насіння ріпаку від фермерів без відповідного формуляра, і незабаром так буде в Україні. Але коли в майбутньому всі виробники будуть сертифіковані, то різниця у вартості між ріпаком для біодизелю і для продовольчих цілей зменшиться. Тому поки є можливість додатково заробити, цим шансом можна скористатися. Але треба враховувати, що процес сертифікації для трейдера може займати 4–5 місяців.
– Чи можна прогнозувати, що трейдери занижуватимуть закупівельні ціни на ріпак, аргументуючи це затратами на сертифікацію?
– Коли на ринку є конкурентність, то я не бачу такої можливості. В Україні працює дуже багато трейдерів, і, на мою думку, вони не можуть зробити маржу надто великою. Досвід всього світу доводить те, що при конкуренції між трейдерами виграє в кінцевому підсумку виробник сільгосппродукції.
Самостійна заява виробника сировини (вирощування за межами ЄС)*
Цим засвідчую, що вирощена й поставлена мною біомаса відповідає вимогам Постанов про сталість та що наявні відповідні підтвердження (будь ласка, позначте хрестиком належне положення):
| 1. |
Біомаса вирощена на ріллі, яка вже перед 01.01.2008 року мала цей статус. Окрім цього, вона вирощена на землях, що не підлягають захисту (параграфи 4–6 Постанов про сталість), які були перетворені на ріллю після 01.01.2008 року. |
| 2. |
Біомаса вирощена на землях у межах захисних зон з дозволеним господарським використанням. Вимоги, пов’язані з статусом захисних зон, дотримані. |
| 3. |
Документи про місце вирощування біомаси (підтвердження полігонометричним методом згідно з параграфом 26 Постанов про сталість або подібне підтвердження площі щодо польових блоків, земельних ділянок). |
| 4. |
Наявні у мене, з ними можна ознайомитись у будь-який час. |
|
5. |
Наявні у першого заготівельника поставленої мною біомаси. |
| 6. |
Для обрахування балансу викидів парникових газів має використовуватись стандартна величина (параграф 8 та Додаток 2 Постанов про сталість). |
Вказівка: внаслідок цієї самостійної заяви сільськогосподарський виробник бере до уваги, що аудитори визнаних Федеральним відомством з сільського господарства та харчування пунктів сертифікації можуть перевірити, чи дотримуються вимоги параграфів 4–7 Постанов про сталість.
Місце, дата, підпис
*Бланк Федерального відомства з сільського господарства та харчування
Пояснення до заяви
У пункті 1 форми для виробників за межами ЄС визначається, чи вирощувалася біомаса на ріллі. Ціль цього пункту в тому, щоб показати, що земля мала статус ріллі до 1 січня 2008 року та не була конвертована із земель з іншим статусом (лісистих територій чи природоохоронних зон). Практика господарювання в господарствах України показує, що ріпак вирощується на ріллі, тому підтвердження для першого пункту слід розглядати відповідно до ст. 51 Закону «Про охорону земель».
У пункті 2 ідеться про землі під охороною. Це визначення відповідає ст. 61 Закону України «Про захист навколишнього природного середовища» та знову не містить особливих пересторог.
У пункті 3 міститься вимога вказати географічне розташування земельної ділянки та надання документів, що підтверджують це. Запропоновано використовувати полігонометричний (чи подібний до нього) метод ідентифікації земельних ділянок. Сьогодні українські виробники ріпаку мають схеми розташування земельних ділянок, затверджені відділом земельних ресурсів місцевих адміністрацій. Втім, для підтвердження виконання цього пункту можуть знадобитися додаткові карти.
У пункті 4 вказано на використання стандартних значень для розрахунку обсягів скорочення викидів парникових газів (у порівнянні зі звичайним дизелем). Оскільки скорочення викидів від використання біодизелю з ріпаку досягає мінімальних вимог 35% (сучасне стандартне значення, що використовується в Директиві – 38%), немає потреби проводити додаткові розрахунки.
У формі самостійного декларування виробник має чітко визнати можливість проведення незалежного аудиторського контролю достовірності наданої інформації. Перевірці підлягатиме 5% виробників за межами ЄС.
*Інформація надана проектом Німецько-український аграрний діалог при Інституті економічних досліджень та політичних консультацій
Зоряна Гошовська
журнал “The Ukrainian Farmer”, березень 2011 року
The Ukrainian Farmer
