Актинобацилярна плевропневмонія завжди завдає удару зненацька. Спектр наслідків дуже широкий — від втрати приростів до масового падежу свиней.
Хвороба відома ще з середини минулого століття. Перша назва її збудника — Haemophilus pleuropneumoniae. І тільки 1983 року, після досліджень ДНК, збудника назвали Actinobacilus pleuropneumoniae.
Актинобацилярна плевропневмонія (АПП) є однією з основних бактеріальних хвороб дихальних шляхів свиней, широко розповсюдженою у світі. Клінічно проявляється в гострій, підгострій, хронічній та субклінічній формах. Тому прояви горе-пневмонії можна побачити як у вигляді масового падежу тварин, так і через зменшення їх темпів росту з відповідним збільшенням затрат на діагностику, лікування та вакцинацію. Перебіг хвороби залежить від серотипу або серотипів, які циркулюють в господарстві. Деякі господарства можуть мати кілька серотипів з низькою патогенністю і не спостерігати клінічних проявів або видимих патологоанатомічних змін у тварин під час забою.
Збудник
Збудник хвороби Actinobacilus pleuropneumoniae — це грамнегативна бацила, або коко бацила, надзвичайно малого розміру, яка має капсулу і дуже погано та повільно росте in vitro. Сьогодні виділяють 15 серотипів Actinobacilus pleuropneumoniae, які мають діагностичне значення. Деякі серотипи, зокрема 1, 9, 11, 3, 6 та 8, а також 4 і 7, схожі за своєю антигенною природою і можуть давати перехресні реакції. Всі ці серотипи поділяють на сильно патогенні, наприклад 1, 5, 9, 11, 1 серотипи, і слабо патогенні — 2, 4, 10 серотипи (виняток становить тільки серотип 2, що нині є сильнопатогенним в Європі). Серотипи 3, 6, 8, 12, 15 — серотипи зі змінною патогенністю.
Патогенність, а відповідно і кількість продукованого токсину, змінюється і залежить, крім іншого, від географічного розташування господарства. От, наприклад, 2 серотип сильно патогенний у Європі, тоді як у США — ні, а 5 серотип навпаки. У межах одного господарства можуть одночасно циркулювати кілька серотипів Actinobacilus pleuropneumoniae. Тож слід звертати особливу увагу при завезенні тварин з-за кордону на відповідні документи. Так, у ветеринарному сертифікаті має бути зазначено не просто серологічне дослідження на Actinobacilus pleuropneumoniae, що може бути позитивним або негативним; також, у разі позитивного діагнозу, повинні бути вказані серотипи збудника.
Сьогодні користуються класифікацією серотипів на основі продукованих різними серотипами Actinobacilus pleuropneumoniae токсинів (RTX або Apx токсинів). Ці токсини відповідають за формування і перебіг клінічних проявів. Зокрема, Apx 1 та 3 є сильно токсичними для лейкоцитів, а Apx 2 вважається помірно токсичним. Однак при продукуванні Apx 2 з Apx 1 чи 3 клінічні прояви значно інтенсивніші. Apx 4 продукується усіма серотипами. У таблиці показано, які Apx токсини продукуються різними серотипами, адже різні серотипи трапляються в різних частинах світу і можуть продукувати різні Apx токсини. Також усі серотипи мають антиген OMP (Outer Membrane Protein) — це зовнішні мембранні білки, які відповідають за адгезію (прилипання) клітин збудника АПП до клітин тварини і є важливим при виборі біопрепаратів для боротьби з хворобою. Тому бажано, щоб цей антиген входив до складу вакцини, що застосовується у господарстві.
Передача збудника
Збудник актинобацилярної плевропневмонії передається повітряно-крапельним шляхом при контакті між тваринами на відстані 5—10 метрів. В умовах низьких температур в приміщенні та низької вологості, коли в повітрі утворюються невеликі краплини рідини, імовірність передачі збудника збільшується. Отже, основним джерелом і переносником збудника завжди буде тварина. Про це слід пам’ятати, купуючи й і завозячи на ферму нових тварин. У господарстві передача збудника відбувається від свиноматок до поросят. Збудник, потрапляючи в організм, локалізується в мигдаликах, лімфовузлах легенів, де може перебувати до 4 місяців без проявів симптомів.
Патологоанатомічні зміни залежать від форми перебігу захворювання і характеризуються наявністю кров’янистої піни у трахеї, бронхах та кров’янистої рідини в грудній порожнині, крововиливами в легенях та геморагічною пневмонією — за гострого перебігу; фібринозною плевропневмонію, двосторонніми пневмоніями з чіткими демаркаційними зонами навколо уражених ділянок, що зосереджені в різних частках легень, наявність ділянок потемніння та ущільнення легеневої тканини — за хронічного перебігу. На основі аналізу змін легень та плеври тварин на забої в Європі сьогодні проводять оцінку уражень стада та ефективності лікувальних заходів (вакцинації).
Таблиця. Серотипи Actinobacilus pleuropneumoniae та продуковані ними Apx токсини
|
Серотипи, токсини |
Apx І |
Apx ІІ |
Apx ІІІ |
Apx ІV |
|
10+14 |
Х |
Х |
||
|
1, 5, 9+11 |
Х |
Х |
Х |
|
|
7, 12+13 |
Х |
Х |
||
|
2, 3, 4, 6+8+15 |
Х |
Х |
Х |
Перебіг захворювання
Клінічний прояв хвороби (виділяють чотири форми) залежить від віку тварин, стану їх імунітету, інтенсивності тиску вторинних збудників (таких як мікоплазма, грип тощо), умов утримання, серотипу збудника та продукованих ним токсинів.
Гостра форма перебігу проявляється високою температурою тіла — у межах 41,5 °С, розладами дихання, кашлем, пригніченням тварини, відмовою від корму та води, може бути короткочасний понос і блювота, пульс підвищений, ціанотична шкіра ніг, вух та живота. Характерним симптомом перед загибеллю є кров’янисті пінисті виділення з носових ходів та рота. Смерть може наступити через 24—36 годин після прояву клінічних ознак. Проте трапляються випадки, коли цей період становив лише 3 години.
Підгостра форма характеризується пригніченням, відмовою від корму та води, підвищенням температури тіла до 40,5—41,0 °С, розладами дихання (короткий кашель, черевне дихання). Тривалість залежить від сили ураження та своєчасності лікування. Без лікування хвороба через кілька днів може закінчитися загибеллю тварини або перейти у хронічну форму.
При хронічному перебігу може бути незначне підвищення температури тіла, кашель, відставання у рості і розвитку, а відповідно — зменшення приростів та погіршення конверсії корму. В такому випадку дуже багато симптомів ураження легень можна спостерігати при розтині тварин. Прояви клінічних симптомів у таких випадках можуть бути посиленими іншими збудниками респіраторних захворювань.
Субклінічна форма перебігає без видимих клінічних симптомів, з незначними ураженнями легень, які спостерігаються при розтині, приблизно у 5—10% тварин.
Діагностика
Для діагностування треба провести комплекс заходів. Спочатку серологічно виявити антитіла до збудника і в реакції ПЛР підтвердити його наявність. Потім визначити його серотип та провести серопрофіль у стаді для з’ясування часу, коли інфекція почала свою роботу. А також провести посів збудника на чутливість до антибіотиків. На підставі цих даних та з урахуванням клінічних проявів можна починати ефективну боротьбу з Actinobacilus pleuropneumoniae.
Лікування
Лікування антибіотиками ефективне лише на початкових стадіях гострих форм захворювання та при хронічних перебігах. Це пов’язано з повною відмовою тварин від корму та води при гострій інфекції. Сам збудник є чутливим до широкого кола антибіотиків, таких як доксициклін, амоксициклін, окситетрациклін, енрофлоксацин, тилозин, але в кожному окремому випадку треба перевіряти чутливість збудника.
Більш специфічним і тривалим захистом буде вакцинація. Починати щеплювати насамперед потрібно свиноматок з метою передачі поросятам пасивних антитіл (колострального імунітету), які можуть зберігатися в крові до 12 тижнів. Це слід враховувати при планування вакцинації поросят. Часто виробники радять робити дві вакцинації — у 6 та 10 тижнів. Але за високих титрів материнських антитіл можна проводити вакцинацію у 10—14 тижнів. Щоб безпомилково визначитися зі строками вакцинації в кожному конкретному випадку, треба мати на руках серопрофіль, який вкаже, де починають рости титри антитіл і коли найдоцільніше зробити вакцинацію.
Головним завданням завжди є недопущення потрапляння збудника в стадо — про це слід подбати в першу чергу, купуючи кнурів, ремонтних свинок або поросят на відгодівлю. Адже разом з тваринами можна придбати й ветеринарні проблеми. Крім того, потрібно обов’язково дотримуватися принципу «пусто — зайнято», підтримувати оптимальний мікроклімат, додержувати умов утримання свиней, вчасно проводити якісні дезінфекції та аерозольні дезінфекції у присутності тварин. Адже всі ці заходи покликані допомогти контролювати захворювання в разі його появи на фермі.
Ігор Святний, лікар ветеринарної медицини, консультант зі свинарства
журнал “The Ukrainian Farmer”, березень 2011 року
The Ukrainian Farmer
