В аграрної стратегії, попри «затримку з розвитком», є шанс дістати фінансово-економічне підґрунтя.
Період 2014–2018 років був позначений зміцненням загальних засад державного управління. Україна зрештою визначилася з тим, куди вона йде. Буквально в кожній галузі, в кожному напрямі національного розвитку були прописані чи то концепції, чи то стратегії, які надали розуміння, якою з часом має стати країна. Лише аграрному сектору не пощастило. Єдина комплексна стратегія розвитку сектору до 2020 року лишилась офіційно незатвердженою, а кошти, ратифіковані на її реалізацію, дотепер лежать у шухляді. Та бізнес і сільська громадськість все ж таки хочуть знати, що їм робити і куди прямувати. Тож намагання сформувати стратегію розвитку сектору і прилеглих до нього сільських територій виникають регулярно. У Верховній Раді, зокрема, «лежить» законопроект №9162, галузева академія наук запропонувала свою версію. Однак чи варто вводити такий документ в життя саме законом? Він, як відомо, має регулювати конфліктні відносини, а не задавати напрями національного руху. Та й як і на кого подати в суд у разі його невиконання?
Інструментарій
Закон, звичайно, є приписом найвищої юридичної сили, однак його роль досить обмежена. Закон встановлює правила поведінки для потенційно конфліктних ситуацій. Для організації суспільного розвитку існують більш доречні інструменти. І навіть цілий набір інструментів, серед яких стратегія — загальний, надто не деталізований, план діяльності, який охоплює тривалий період і визначає спосіб досягнення складної мети — є ключовим. На реалізацію стратегії зазвичай розробляють план (пам’ятаєте жирні кольорові стрілки на військових мапах?), який замальовує напрями руху. Для того, щоб такий рух організувати, складаються програми, які містять опис конкретних завдань і визначають ресурси, потрібні для їх виконання (програми з ресурсами у нас подекуди є, але без керма і вітрил). І основне: на реалізацію стратегії визначають фінансово-економічні механізми, на реалізацію планів і програм надають конкретні ресурси. Саме з цим у нас дуже сумно. Практично всі нещодавно написані стратегії містять розділ фінансово-економічного забезпечення. Проте всі вони дуже куці. Маючи непересічні ресурси, країна апелює до коштів міжнародної спільноти.
Структура
Проаналізувавши і гармонізувавши всі наявні документи, вимальовується така структура стратегічного документа. Передусім має бути окреслена сфера дії стратегії. І вже в цьому пункті потрібно усвідомити і знайти суспільний консенсус: аграрне виробництво як успішна сфера економіки йтиме у майбутнє окремо, чи, як у Європі, вдосконалення аграрного виробництва буде пов’язане з розвитком сільських територій? Та й узагалі, що мається на увазі під «аграрним виробництвом», і під «розвитком сільських територій»? Мабуть, є сенс ще «на березі» визначитися зі змістом цих і не тільки цих понять (бо в іншому разі сьогоднішні однодумці в якийсь момент завтра-післязавтра ризикують просто… розійтися в різні сторони). З’ясувавши базові засади стратегії, можна вже перейти й до аналізу поточної ситуації, зокрема, й до розмов про те, як усе погано (якими у нас інколи все і закінчується).
Діставши точку відліку, є сенс визначити мету — стан справ, який ми хочемо отримати в результаті реалізації стратегії. Рушаючи в дорогу, в якій, відверто кажучи, все, що завгодно може статися, варто розібратися з керівними принципами — правилами поведінки, якими зобов’язані керуватися виконавці стратегії на своєму шляху до мети. Власне, на цьому й завершуються засадничі речі. Надалі йтиметься вже про конкретні напрями, якими аграрна спільнота рухатиметься до мети. Їхня конкретизація — це також гостра дискусійна справа.
А коли, зрештою, досягнутий консенсус щодо напрямів руху стає вже зрозумілим, яким має бути інституційне забезпечення реалізації стратегії: що і на яких рівнях має робити влада, що покладається на місцеве самоврядування, на галузеві асоціації та інші інституції громадянського суспільства, що має робити бізнес, громада, громадянин. Далі для кожної складової інституційного забезпечення визначається план реалізації стратегії. До речі, зазвичай такі плани обмежуються лише фронтом законотворчих робіт. Цього недостатньо для досягнення поставленої мети. В роботу має включитися все суспільство.
План реалізації стратегії щоразу буде «пустим папірцем», якщо не з’ясовано, чим мають завершуватися його етапи і хто та як відповідає за реалізацію плану — не за формальне виконання заходів «для галочки», а за реальне досягнення реальних результатів. І така відповідальність має бути досить суворою для того, щоб своєю справою займалися не кон’юнктурники та популісти, яких нині навколо системи державного управління забагато, а справжні професіонали. На виконання стратегічного плану кожна з інституцій має отримати свій власний, притаманний саме їй фінансовий інструмент: держава — міжнародні позики, пріоритетні напрями розвитку, організації громадянського суспільства, окремі суб’єкти господарювання та громадяни — державну підтримку, бізнес — адекватні кредити. В реалізацію стратегії повною мірою мають бути включені механізми оподаткування, надання гарантій, державно-приватного партнерства, залучені кошти внутрішніх інвестицій.
Стратегія розвитку завжди, а особливо в таких розбурханих умовах, які існують в Україні, потребує періодичного перегляду та корекції. Однак тут також варто тримати «золоту середину». Адже ми призвичаєні за найменших проблем відкидати все напрацьоване і писати історію з чистого листа. Корекція має відбуватися у зворотному порядку — програма, механізми, план, інституції, стратегія.
Конкретика
Питання про те, якими мають бути рейки для руху у світле майбутнє, поки лишається відкритим. Але головним тут є те, що кожен зрозумів, до якої колії він має долучитися, щоб його не кинули на узбіччі. Цій меті, зокрема, має слугувати напрям удосконалення аграрного устрою, який має збалансувати протиріччя, які сьогодні існують між агрохолдингами, середніми господарствами, малим виробником, стимулювати розвиток кооперативів та кластерів. Іншим доленосним напрямом є розвиток земельних відносин. Саме тут має бути сформовано надійний базис як для розвитку аграрного виробництва, так і добробуту сільських територій.
Наступний засадничий напрям — розвиток аграрних ринків, поєднаних з питаннями безпеки і якості продукції. Адже потенціал українського аграрного сектору вартий саме міжнародних ринків, а там без дотримання стандартів, сертифікації ніяк.
Ще одне стратегічне питання — збалансований розвиток галузей АПК. Сьогодні у нас домінує рослинництво, але ми варті того, щоб посісти чільне місце й на ринках продукції тваринництва, рибництва, в міжнародній логістиці, аграрних інноваціях. Альтернативна енергетика та органічне виробництво — це також галузі АПК. Розвиток якого в будь-якій своїй частині неможливий без освічених фахівців. Ми знаємо, що освіта у нас поки що «кульгає», що потребує реформування відповідно до кращих світових практик. Як і наука, яка дотепер не включена в ринкову економіку, яка не знайшла свого місця в запровадженні інновацій.
Так само поки що «кульгає» у нас і управління природними ресурсами, охорона довкілля. З широкого кола питань — від збереження родючості ґрунтів до змін клімату. Водночас екологічна складова разом з соціальною і економічною — це саме ті рейки, якими має рушити в краще майбутнє українське село.
Розвиток системи оподаткування, державної підтримки, фінансово-економічних інструментів розвитку аграрного сектору та сільських територій скоріше стосується розділу механізмів. Проте саме на рівні стратегічних документів мають бути визначені засадничі речі в цих сферах.
Ще раз про механізми
Період 2014–2018 років був позначений справжнім вибухом розробки стратегій. Однак жодна з них не отримала фінансово-економічних «ніг». В аграрної стратегії, попри «затримку з розвитком», є шанс саме тут вийти у лідери. То якими ж мають бути «ноги» у стратегії національного розвитку?
По-перше, на її реалізацію має бути націлений державний бюджет України в купі з обласними та місцевими бюджетами. По-друге, на реалізацію стратегій розвитку має працювати національна грошово-кредитна система. А якщо їй це не вдасться, то варто відкрити внутрішній фінансово-кредитний ринок для закордонних продуктів так само, як це відбулося з товарним ринком. Ситуація там швидко нормалізувалася. Зусилля міжнародної спільноти допомогти Україні — чинник суттєвий, проте не ключовий. Плани залучення і міжнародних запозичень і технічної допомоги мають формуватися зсередини країни. Механізми надання державних гарантій і державно-приватного партнерства мають бути нарешті адекватно використані. І, звичайно, фундаментальну роль у реалізації стратегії має відіграти вітчизняний і міжнародний бізнес.
Лариса Старікова, координатор Аналітичного центру Аграрного союзу України
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
