Агробізнес і агронавчання: можливості від синергії
Давньогрецький філософ Платон казав: «Пізнай себе і роби свою справу». Я обрав професію, коли навчався в Компаніївському технікумі ветеринарної медицини: викладачам вдалося прищепити любов до професії завдяки організації цікавої практики. Улюблений фах допоміг визначитися з місцем у житті.
Сучасний ринок праці висуває високі вимоги до рівня підготовки майбутнього фахівця. Перед викладачами аграрного коледжу чи вишу стоїть завдання навчити студентів бути не лише фахівцями у своїй галузі, а й мати уявлення про супутні процеси (генетика, біологія, хімія, ІТ), щоб вони могли почати з нуля бізнес, розвивати виробництво, бути конкурентоспроможними. З власного досвіду я переконався в тому, що керівнику агропідприємства потрібен не просто покупець препаратів чи фахівець із розчищення копит, а універсальний працівник, здатний виявити «больові точки» й запропонувати комплексне ефективне рішення з розумним бюджетом. Тому потрібні не лише професійні знання й навички випускників, а й такі особистісні якості, як прагнення до саморозвитку, адекватна самооцінка компетенцій, співвідношення кар’єрних цілей з особистісними цінностями. У цьому розумінні випускник агроуніверситету, який тільки й знає, як вирощувати рослину чи тварину, вже неконкурентоспроможний, а наявність диплома не дає переваг у влаштуванні на роботу.
Які кадри вирощують аграрні освітні заклади? Важливим показником ефективності їх роботи є відсоток випускників, що працевлаштувалися за набутою спеціальністю. На практиці — їх менше за третину. Я закінчив ветеринарний факультет Білоцерківського національного аграрного університету 2011 року: з 80 випускників за спеціальністю працюють кілька, решта — торгують препаратами, поїхали на заробітки за кордон. На потоці за навчання 90% студентів платила держава, а 10% навчалися за контрактом. Подібна ситуація спостерігається в усіх вишах і коледжах країни — тобто ми за свої податки навчаємо збирачів полуниці в Польщі чи Чехії та продавців імпортних препаратів. Нині вибір вишу найчастіше відбувається за територіальною ознакою (поруч з будинком) або емоційно (друзі пішли — і я за компанію), чи як один мій одногрупник — «Інтернів» подивився. За умови 90% платного навчання і 10% — держзамовлення мотивація була б іншою. Демотивують студентів і програма та ставлення викладачів: системи утримання тварин ми вивчали за програмою 70-х років минулого століття, а більшість викладачів не бачили доїльного робота. Навчаючись на другому курсі я протезував копита коровам, але коли розповів про це викладачеві, він не повірив, що в Україні таке можливе. Натомість ми зубрили про проведення кардіограми корові, хоча на практиці корову з хворим серцем просто вибракують. Це не навчання, а його імітація. Обурює й те, що більшість викладачів працюють заради сесій, а отримані за оцінки хабарі називають «заробітком», підмінюючи поняття. Тільки окремі з них зацікавлені в підготовці сильних кадрів для галузі.
Тому сьогодні в агросфері працюють здебільшого напівпрофесійні кадри за методом «проб і помилок». Так, на одній фермі в корів постійно були аборти, мастити, а осіменіння відбувалося з 4–5-го разу. Виявилося, вакцина не діяла, бо ветеринар застосовував її, не читаючи інструкції; два місяці лабораторія не брала в нього мазки на аналіз, бо він неправильно їх відбирав. Увесь цей час господарство потерпало від колосальних збитків.
То що ж робити вишам для підвищення якості освіти? Змінити сам підхід до навчання, зробити його практикоорієнтовним — за аналогією до ухваленої у Європі системи дуального навчання, що передбачає баланс теорії та практики.
Тісна співпраця із соціально орієнтованим бізнесом — ось що потрібно освітнім закладам. Спільні зустрічі та засідання круглих столів дозволять зрозуміти, які знання і вміння треба розширити або конкретизувати з огляду на вимоги роботодавця; які освітні програми найбільш потрібні в регіоні. Підприємства можуть запропонувати своїх фахівців як викладачів спецдисциплін, взяти на практику студентів — офіційно, з оплатою праці. Вишам потрібно активніше розвивати програму вільного відвідування: студенти зможуть працювати й навчатися. На жаль, кілька студентів, які хотіли працевлаштуватися в мене за цією програмою, не отримали дозволу в деканаті. Така ситуація для мене є загадкою і помилкою інституту з негативними наслідками.
Від такого тандему вигоду отримають всі: студенти — сучасні навички, бізнес — кваліфікованого фахівця замість «невмійки», на підготовку якого потрібно витратити кілька років і тисячі доларів, освітні заклади — підвищать якість освіти й престижність вишу.
журнал The Ukrainian Farmer, липень 2020 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі The Ukrainian Farmer та інтернет–сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».