Точка зору

Агробізнес і агронавчання: можливості від синергії

Ігор Циганков
директор ТОВ «Імпульс ЦІС»

Давньогрецький філософ Платон казав: «Пізнай себе і роби свою справу». Я обрав професію, коли навчався в Компаніївському технікумі ветеринарної медицини: викладачам вдалося прищепити любов до професії завдяки організації цікавої практики. Улюблений фах допоміг визначитися з місцем у житті. 

Сучасний ринок праці висуває високі вимоги до рівня підготовки майбутнього фахівця. Перед викладачами аграрного коледжу чи вишу стоїть завдання навчити студентів бути не лише фахівцями у своїй галузі, а й мати уявлення про супутні процеси (генетика, біологія, хімія, ІТ), щоб вони могли почати з нуля бізнес, розвивати виробництво, бути конкурентоспроможними. З власного досвіду я переконався в тому, що керівнику агропідприємства потрібен не просто покупець препаратів чи фахівець із розчищення копит, а універсальний працівник, здатний виявити «больові точки» й запропонувати комплексне ефективне рішення з розумним бюджетом. Тому потрібні не лише професійні знання й навички випускників, а й такі особистісні якості, як прагнення до саморозвитку, адекватна самооцінка компетенцій, співвідношення кар’єрних цілей з особистісними цінностями. У цьому розумінні випускник агроуніверситету, який тільки й знає, як вирощувати рослину чи тварину, вже неконкурентоспроможний, а наявність диплома не дає переваг у влаштуванні на роботу. 

Які кадри вирощують аграрні освітні заклади? Важливим показником ефективності їх роботи є відсоток випускників, що працевлаштувалися за набутою спеціальністю. На практиці — їх менше за третину. Я закінчив ветеринарний факультет Білоцерківського національного аграрного університету 2011 року: з 80 випускників за спеціальністю працюють кілька, решта — торгують препаратами, поїхали на заробітки за кордон. На потоці за навчання 90% студентів платила держава, а 10% навчалися за контрактом. Подібна ситуація спостерігається в усіх вишах і коледжах країни — тобто ми за свої податки навчаємо збирачів полуниці в Польщі чи Чехії та продавців імпортних препаратів. Нині вибір вишу найчастіше відбувається за територіальною ознакою (поруч з будинком) або емоційно (друзі пішли — і я за компанію), чи як один мій одногрупник — «Інтернів» подивився. За умови 90% платного навчання і 10% — держзамовлення мотивація була б іншою. Демотивують студентів і програма та ставлення викладачів: системи утримання тварин ми вивчали за програмою 70-х років минулого століття, а більшість викладачів не бачили доїльного робота. Навчаючись на другому курсі я протезував копита коровам, але коли розповів про це викладачеві, він не повірив, що в Україні таке можливе. Натомість ми зубрили про проведення кардіограми корові, хоча на практиці корову з хворим серцем просто вибракують. Це не навчання, а його імітація. Обурює й те, що більшість викладачів працюють заради сесій, а отримані за оцінки хабарі називають «заробітком», підмінюючи поняття. Тільки окремі з них зацікавлені в підготовці сильних кадрів для галузі. 

Тому сьогодні в агросфері працюють здебільшого напівпрофесійні кадри за методом «проб і помилок». Так, на одній фермі в корів постійно були аборти, мастити, а осіменіння відбувалося з 4–5-го разу. Виявилося, вакцина не діяла, бо ветеринар застосовував її, не читаючи інструкції; два місяці лабораторія не брала в нього мазки на аналіз, бо він неправильно їх відбирав. Увесь цей час господарство потерпало від колосальних збитків. 

То що ж робити вишам для підвищення якості освіти? Змінити сам підхід до навчання, зробити його практикоорієнтовним — за аналогією до ухваленої у Європі системи дуального навчання, що передбачає баланс теорії та практики. 

Тісна співпраця із соціально орієнтованим бізнесом — ось що потрібно освітнім закладам. Спільні зустрічі та засідання круглих столів дозволять зрозуміти, які знання і вміння треба розширити або конкретизувати з огляду на вимоги роботодавця; які освітні програми найбільш потрібні в регіоні. Підприємства можуть запропонувати своїх фахівців як викладачів спецдисциплін, взяти на практику студентів — офіційно, з оплатою праці. Вишам потрібно активніше розвивати програму вільного відвідування: студенти зможуть працювати й навчатися. На жаль, кілька студентів, які хотіли працевлаштуватися в мене за цією програмою, не отримали дозволу в деканаті. Така ситуація для мене є загадкою і помилкою інституту з негативними наслідками. 

Від такого тандему вигоду отримають всі: студенти — сучасні навички, бізнес — кваліфікованого фахівця замість «невмійки», на підготовку якого потрібно витратити кілька років і тисячі доларів, освітні заклади — підвищать якість освіти й престижність вишу. 

журнал The Ukrainian Farmer, липень 2020 року

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі The Ukrainian Farmer та інтернетсторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону УкраїниПро авторське право та суміжні права”.
Використання
інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».