Про слабкі ланки агропродуктового ланцюжка, виклики сьогодення і можливості
Олександр Лавринчук: «Не час для кризи»
Про слабкі ланки агропродуктового ланцюжка, виклики сьогодення і можливості, що ховаються за спадними трендами…
Аграрній Україні, за різними прогнозами, світить вельми неоднозначна перспектива нових рекордів. Та чи всі вони оптимістичні? Чи здатна держава бодай послабити дію зовнішніх впливів? Які слабкі ланки агропродуктового ланцюжка ще є змога зміцнити і що для цього потрібно? На ці та інші актуальні теми «АгроМаркет» поспілкувався з головою правління «Асоціації елеваторів України» Олександром ЛАВРИНЧУКОМ. Він у життєписі вітчизняного агросектору фігура яскрава: був у керівництві ДАК «Хліб України», «Аграрного фонду», «Державної продовольчо-зернової корпорації України». Олександр Володимирович — фахівець аграрних ринків та один із лідерів борошномельного та елеваторного ринків. Нині він активний учасник профільних форумів і конференцій. Відтак і наша розмова почалася з аналізу ринкових тенденцій.
Є потенціал. а інвестиції?
Ринок, як відомо, нечасто перебуває у стані рівноваги, — зауважує пан Олександр. — Ціна зростає (чи падає), віддаляючись від справедливого рівня, щоб згодом пролетіти повз цю саму позначку, але вже рухаючись у зворотному напрямі. І такий стан речей є природним, бо ринок — це передусім люди. І вони схильні до сприйняття світу через призму своїх сили-силенної обставин, емоцій та нюансів. Утім, є ще й ті зовнішні чинники, поєднання яких свідчить, що поточного сезону марно сподіватися на суттєве цінове ралі на товарних ринках. Якщо ще кілька років тому навіть натяк на наближення світової економічної кризи сприймався багатьма зі скепсисом, то тепер абсолютно всі говорять про скрутні часи. Головні питання — до яких випробувань бути готовим і як вистояти…
Вітчизняна елеваторна галузь упевнено розвивається разом із зерновим бізнесом. За десятиліття введено в експлуатацію понад 14 млн тонн потужностей одночасного зберігання. І приблизно 4 млн тонн із них — це елеватори портового типу, що спеціалізуються на перевалюванні зерна. У п’яти областях країни — Полтавській, Вінницькій, Чернігівській, Черкаській та Кіровоградській, де зосереджено близько 35% виробництва зерна, висока потреба у зберігальних потужностях. Тож і їх будівництво тривало найактивніше. Зі зміною клімату зростає потенціал елеваторного господарства й у західних та північних областях, де нині спостерігається збільшення обсягів виробництва зерна.
В Україні вже є понад 1200 зерносховищ загальною потужністю зберігання близько 51 млн тонн. Близько третини з них — це високотехнологічні металеві силоси вітчизняного й закордонного виробництва місткістю від 1000 до 100 тис. тонн. Решта — типові залізобетонні складські будівлі й переобладнані «клюшки» родом із колгоспного минулого. Тож якщо з кількістю (обсягами) зберігальних потужностей у нас наче й усе гаразд, їхня якість (чи то пак ефективність) — далека від ідеальної. Саме в цьому напрямі і є сенс надалі розвиватися. Із запуском ринку землі потреба в модернізації й розвитку переробної галузі буде дуже високою.
Та як знайти інвестиції для модернізації й розвитку в такі неоднозначні часи? Кілька років тому держава запровадила програму компенсації (25 + 15%) для сільгоспвиробників на придбання обладнання українського виробництва, що позитивно вплинуло як на розвиток елеваторної галузі України, так і на вітчизняне машинобудування. Однак «оце й усе»…
Висока вартість кредитних коштів та бюрократичні законодавчі гальма не дають змоги вдосконалювати ключовий сегмент логістичного агропродовольчого ланцюжка.
Сталий розвиток — це гарантії
Об’єднати представників елеваторів, машинобудівних підприємств, сільгоспвиробників, щоб консолідовано обстоювати інтереси галузі на державному рівні, має на меті створена 2019 року громадська спілка «Асоціація Елеваторів України». Її ініціативи підтримало вже чимало фахівців галузі, і найближчим часом держава обов’язково почує голос елеватористів, — наголошує Олександр Володимирович. — Роботи й планів у нас чимало. Ось, скажімо, ГОСТи скасували, нові ще не запровадили і європейські остаточно не вивчили. Тож, як мовиться, слово за фаховими об’єднаннями — ми самі маємо кристалізувати стандарти, зрозумілі для галузі. І тоді ефективність її діяльності буде в рази вищою. А як була б на часі державна програма фінансування розширення ринків збуту, як це практикується у країнах ЄС та США або в Туреччині…
Ухвалення закону про відкриття ринку землі — це серйозний поштовх до інвестицій. Утім, для їх залучення як в елеваторну галузь, так і в сільське господарство й загалом в Україну, влада має створити прозорі правила роботи й нівелювати корупційну складову. Бізнес має почуватися захищено. Необхідними умовами для сталого розвитку й поступального руху країни є ефективна правоохоронна та судова система, стабільна економіка. Зрозуміло, що інвестор хоче бути впевненим у завтрашньому дні. А тому він повинен мати всі можливості, щоби правовим шляхом захищати і обстоювати свої права.
Та чи дають таку впевненість наші буремні реалії? З преси дізнався про те, що попередній менеджмент ДПЗКУ наполегливо пропонував переглянути умови співпраці з китайськими партнерами — Експортноімпортним банком КНР, замінивши його на іншого кредитора… Про кредитну угоду, укладену в грудні 2012-го, знаю з перших уст і давно. За ці роки багато всілякого сказано і написано про це. Проте жодного слова про тихцем виведене з-під крила ДПЗКУ майно, що мало слугувати заставою позики. Нагадаю: підписанти зобов’язувалися, що жодна зі сторін не вчинятиме будь-яких дій на погіршення умов кредитної угоди в цьому контексті. Та згодом Україна фактично зменшила статутний фонд корпорації, вивівши з нього майже всі елеватори. Дані, озвучені нещодавно в пресі, про залишок кредитних коштів на рахунках ДПЗКУ — близько 380 млн доларів (станом на початок 2020 року) — свідчать про те, що обсяг відсутніх коштів кредиту Експортно-імпортного банку КНР вже сягає близько 750 млн доларів. Державна продовольчо-зернова корпорація постійно не виконує умови з постачання в Китай зернових (щорічно 5,17 млн тонн), за що вже сплатила 4 млн доларів. А чергова претензія Китайської національної корпорації машинної індустрії та генеральних підрядів (ССЕС) до ДПЗКУ вже становить понад 120 млн доларів. Ось так ми втрачаємо довіру вже наявних партнерів і шанси на сталий розвиток національної економіки.
Головне — навчитися прораховувати вигоди
Нехай там що кажуть скептики, попри задекларовані Україною євроінтеграційні орієнтири, стратегічний інвестор, схоже, прийшов до нас зі сходу, а точніше — з Піднебесної. Інвестиційні проєкти китайських компаній уже не один рік поспіль успішно розвиваються на українських теренах. Приміром, китайська корпорація COFCO Agri запустила у Миколаївському морському порту перевантажувальний комплекс зернових і олійних культур (вартістю близько 100 млн доларів). Компанії CNBM в Україні належать найбільші сонячні електростанції в Миколаївській і Одеській областях (близько 1 млрд доларів інвестицій). А найбільша спотова товарна біржа в Китаї (з річним обігом в 1 трлн доларів.) Bohai Commodity Exchange Co., Ltd. (BOCE) придбала Український банк реконструкцій і розвитку. І цей перелік з року в рік розширюється. Так, на часі залучення китайських інвесторів до реалізації системних інфраструктурних проєктів, а також розміщення в Україні китайських виробничих потужностей. За словами очільника МЗС України Дмитра Кулеби, побудова довгострокових відносин з країнами Південно-Східної Азії, зокрема, з КНР, має стати стратегічним напрямом української зовнішньої політики.
Якби мені довелося вирішувати контроверсійну ситуацію, що склалася в ДПЗКУ і навколо неї, передусім я стабілізував би співпрацю з ССЕС у рамках закупівель і відвантаження зернових у КНР. Заради цього уряд Китаю погодив надання Україні тримільярдного кредиту (у 2012-му було отримано перший транш у 1,5 млрд доларів.). Якщо ми повернемо довіру наших кредиторів, уряд і ДПЗКУ матимуть усі підстави звернутися до китайської сторони для вирішення надзвичайно важливих економічних питань: щодо зниження відсот кової ставки, відтермінування строків погашення тіла кредиту і розблокування його другої частини. Це стало б надзвичайно серйозним сигналом для інших інвесторів.
Китайські бізнесмени нині дають чіткі сигнали про прагнення розвивати нашу економіку, й тільки від державних мужів залежить, наскільки довгостроковими та ефективними будуть ці інвестиції. Максимально обстоюючи інтереси вітчизняного бізнесу, Україні нема сенсу нехтувати грошима, які приходять зі сходу. Тим паче, коли розвиток світової економіки свідчить про зміну полярності впливу найсильніших інвестиційних гравців. І головне в такій ситуації — навчитися прорахувати вигоди.
Вкласти в технології та інструменти лояльності
У сучасних ринкових реаліях елеваторний сегмент розглядається як необхідна та вагома ланка в забезпеченні експорту. Попри всі труднощі, Україна поступально нарощує свій експортний потенціал, аграрний сектор розвиватиметься й надалі. Відповідно, бізнес залучатиме сучасні технології, активно впроваджуватиме системи автоматизації, розбудовуватиме транспортну інфраструктуру…
Одним із головних викликів, що постав перед елеваторною галуззю, є інвестиції в додаткові сервіси: техніко-технологічні рішення та інструменти лояльності. Скажімо, щоб відповідати сучасним вимогам, елеватор має бути універсальним і максимально ефективно виконувати будь-яку операцію (приймання, очищення, сушіння, відвантаження). Оскільки основна маса виробленого зерна в Україні — це пшениця, кукурудза та соняшник, та ще й зростають обсяги виробництва сої та ріпаку, сучасний елеватор має забезпечити належну технологічну гнучкість у своїй роботі. Насамперед це включає можливість швидко переходити від однієї культури на іншу, забезпечуючи паралельне приймання й доробку кількох культур й одночасне відвантаження. Наступний параметр, якому повинен відповідати сучасний елеватор, — це, звичайно, збереження якості зерна і мінімізація його втрат. Враховуючи, що більшість продукції йде на експорт, вимоги до якості постійно змінюються і посилюються. І не в останню чергу елеваторні потужності мають відповідати всім необхідним критеріям безпеки, екології та благоустрою.
Нині на часі модернізація точок приймання і відвантаження, підвищення їх продуктивності до понад 3000 т/доба (маршрут 54 вагони). Проте є елеватори, які відвантажують маршрут швидше, ніж за добу. Важливим також є зменшення витрат на сушіння, скажімо, із застосуванням біопаливних технологій. Неможливо також оминути таке технічне рішення, як футерування обладнання поліуретаном (з одного боку, це підвищує ресурс самопливів, норій, транспортерів, клапанів, а з іншого — зменшує травмування зерна на 2–5%). Знову ж таки, зернова галузь України експортоорієнтована, тому якщо на елеваторі є сучасна лабораторія, що відповідає європейським стандартам, і запроваджена (а не просто є сертифікат у рамочці) система менеджменту якістю й безпекою харчових продуктів, то він буде більш конкурентоздатним. Що ж до інструментів лояльності, то це може бути тимчасове безкоштовне зберігання, позачергове відвантаження або приймання зерна, коли горять строки контракту, дисконт на послуги лабораторії або інші технологічні операції, робота з органічною продукцією або нішевими культурами та багато іншого. Саме такий підхід гарантуватиме клієнтам вищу якість сервісу, а власникам — належну оборотність і, відповідно, прибутковість.