Інвестувати потрібно не тільки в технології, а в людей

Площі під ягідними насадженнями в Україні ростуть в геометричній прогресії. Чи зможе наш вітчизняний виробник зайняти гідне місце в вільному світовому ринку, який також нарощує власне виробництво ягід?

Нині українські галузеві плодово –  ягідні асоціації, державні установи, спеціалізовані медіа- збирають семінари, виставки, форуми, де розповідають про нові сорти, інноваційні технології вирощування, нову техніку. Проводять заходи, які популяризують українського виробника  на світових ринках.  

 Але це тільки частина питань, на мій погляд,  не найважливіших для отримання прибутку та конкурентної переваги українського виробника  ягід . Головне на чому закінчується ягідний бізнес українського фермера – це відсутність трудового ресурсу, особливо для збирання ягід, та невірна уява про ринок збуту, орієнтація тільки на світові ціни. Таке враження, що як тільки український виробник скопіює прогресивну технологію, неважливо на якій площі вирощування – і для нього відкривається безмежний ринок збуту ягід ЄС, всього світу. 

Чи дійсно ми такі конкурентоспроможні на зовнішньому ринку ягід? 

На останніх чотирьох спеціалізованих присвячених лохині садовій «Борувкових» конференціях в Польщі,  червоною лінією проходило два питання: 1.Розширення внутрішнього польського ринку споживання ягід, і він дійсно росте. 2. Як втримати українського «сезонного» працівника.

На мою думку, і українським виробникам ягід більше уваги потрібно приділяти збільшенню внутрішнього ринку споживання ягідної продукціі,  можливості якого ще не використані в повній мірі – це популяризація ягід, сегментування ринку, переробка сировини, кооперація.  

Цим напрямом рухаються галузеві асоціації Польщі – нашого найближчого конкурента як за ринком збуту, так і за трудовий ресурс.

По – друге,  ягідну галузь неможливо механізувати на сто відсотків. Механізація не вирішить проблему дефіциту робочої сили. Проблема буде загострюватись разом і зростанням об’ємів виробництва. Адже механізувати збирання ягід дуже складно. На багатьох ягідних культурах урожай достигає не одразу і ганяти комбайн багато разів по одній і тій самій площі економічно недоцільно.  В ЄС вартість сільгоспмашин та обладнання для доробки компенсується державою на 80%. Нашому фермеру із цим важко змагатися, бо він машини купує за свої гроші. Післязбиральна доробка та переробка ягід також доволі трудомісткий напрямок роботи.  Щоб купити комбайни та сортувальні лінії, потрібні величезні інвестиції. То можливо, краще інвестувати ці кошти в робочу силу?

На мою особисту думку, у найближчі десятки років світові виробники ягід не можуть відмовитися від ручної праці в ягідництві.

І поки що це – наша конкурентна, можливо і тимчасова, перевага перед європейськими виробниками, зважаючи на більш низький рівень заробітних плат.  Конкурувати за сезонного працівника, який їде в Польщу, заміщаючи на плантаціях місцевих працівників, які виїхали в західну Європу. 

Я вважаю, що можна повернути в Україну наших заробітчан, особливо – сезонних. Це дуже важливо саме повернути тих активних сезонників, які мають досвід праці в Польщі , які вмотивовано полишають свої сім’ї не маючи достойної роботи в Україні.

Українці (сезонники) їдуть в Польщу на зарплату близько  500 євро на місяць. Бачив такі польські ягідні підприємства, де працюють тисячі українців. Їх там тримає не тільки рівень зарплати. Я думаю, що навіть, якщо наші сезонні працівники будуть отримувати  менший дохід – вони не поїдуть за кордон працювати. Адже витрати на проживання в Польщі теж лягають на плечі наших заробітчан.

Років п’ять тому польська держава стала примушувати фермерів легалізувати працівників і платити податки із їхньої зарплати.  Це добре, працівники більш захищені. Але з іншого боку, українська держава повинна максимально спростити працевлаштування сезонних робітників в Україні. Я впевнений, що в даному випадку, навіть при зменшенні податкового тиску на бізнес – доходи бюджетів зростуть в рази. 

Другий аспект – організація роботи. В цьому дуже добре допомагає впровадження стандартів (Global GAP та інші). Ціллю має стати не тільки отримання сертифікату, але й дотримання правил.  Працівник на полі не повинен думати де йому помити руки, поїсти, сходити в туалет. Його потрібно забезпечити знаряддям праці, тарою і максимально стимулювати відрядною справедливою оплатою праці, так і штрафами за невиконання правил.

Третій  аспект – конкуренція заставляє польських фермерів покращувати житлові умови сезонних працівників: будувати більш-менш комфортабельні гуртожитки, займатись організацією побутових умов, спортмайданчиків,  доставку до плантацій, тощо.

Щоб повернути українських заробітчан додому, треба дві речі.

Перша залежить від держави: це пом’якшення трудового законодавства, створення можливості простої легалізації сезонних працівників, та зменшення податкового тиску на працедавця.

І друга річ залежить від роботодавців – достойна справедлива зарплата, комфортні умови роботи, проживання та доставки сезонних працівників.

Думаю, більшість українських сезонників повернуться в Україну, якщо їм створити відповідні умови. При цьому людина, навіть якщо заробить у нас удвічі менше, буде нормально працювати, адже вона вдома.

Держава отримає податки, ягідний бізнес – перспективу розвитку.