Замість традиційних бетонних чи цегляних підлогових складів для зберігання зерна ринок нині пропонує металеві. В чому плюси та мінуси такого економваріанта.
Схоже, прості рішення, особливо, коли йдеться про жнива й зберігання майбутнього врожаю, стають дедалі менш популярними. Продати збіжжя відразу «з-під комбайна» навіть без мінімальної доробки — означає отримати за нього найменшу ціну, а відтак і найнижчу ефективність своєї праці. Відвезти зерно на комерційний елеватор — теж варіант не для всіх прийнятний, оскільки плата за послуги, якщо й не виявиться вищою за сезонне зростання цін, то все одно «з’їсть» вагому частину прибутку. Щоправда, й будівництво власного елеватора для більшості — занадто ризикована інвестиція: в умовах невизначеності земельного питання можна залишитися без землі в обробітку, зате з елеватором, який невідомо, чи вдасться продати. Тож свою нішу впевнено завойовують альтернативні економваріанти для короткочасного й довготермінового зберігання зерна.
Якого тільки польоту інженерної думки не побачиш у господарствах — від кільцевих сховищ шатрового типу, які можна за один день спорудити просто в полі, до поліетиленових рукавів, які так само швидко розгортають на будь-якій мінімально пристосованій ділянці. Та все ж ці рішення швидше тимчасові чи запасні. Їх доречніше застосовувати на додаток до більш надійних, довговічних, стаціонарних складів. І щодо них, до речі, теж є інженерні рішення — швидкоскладені металеві ангари, що прийшли на заміну традиційним бетонним чи цегляним підлоговим сховищам радянської доби.
Продукт конверсії на службі в агросектору
Безкаркасні металеві ангари з’явилися в першій половині минулого століття в США як «гаражі» для військових літаків чи іншої армійської техніки. З розвитком технологій виготовлення ангарів розпочалася їх «конверсія» — для цивільних потреб. Причому передусім — для зберігання зерна…
Незважаючи на багатофункціональність, за типом конструкції ангари бувають безкаркасні (для їх будівництва використовуються лише вигнуті листи металу, зазвичай з’єднані між собою методом вальцювання) і каркасні (зведений спочатку металевий каркас надалі обшивають тими самими металевими листами або іншим матеріалом — сендвіч-панелями, тентовою тканиною тощо). Є також комбіновані конструкції, що мають каркас і безкаркасне покриття. Загалом усі типи ангарів широко застосовують для будівництва зерносховищ. Мабуть, найголовніша перевага — це невисока вартість, як порівняти з металевими силосними елеваторами (завдяки легшому фундаменту й меншій кількості використаного у конструкції металу). Друга перевага — швидкість монтажу. Залежно від обсягу зберігання на зведення безкаркасного ангара потрібні тиждень-два, а для каркасного, з урахуванням часу на виготовлення, власне, каркаса й панелей покриття, до місяця (та ще і його монтаж, згідно з паспортом ангара, навіть невелике господарство може виконати власними силами). Аби водночас зберігати кілька різних культур, достатньо розділити їх між собою стінками — і це ще одна його перевага. А коли частину ангара буде вивільнено від зерна, там можна зберігати сільгоспінвентар чи, якщо дозволяє площа, навіть колісну техніку.
Завантажити «на повну» не вийде
Попри переваги ангарів у них є і свої недоліки, які найбільше проявляються, на жаль, саме за зберігання у цих спорудах зерна. Перший недолік, порівняно із силосами, полягає в тому, що під ангар у перерахунку на тонну зберігання треба набагато більше площі, отже, під нього потрібно відвести значно більшу земельну ділянку. Найбільше місця потребує безкаркасний ангар: він завширшки зазвичай вдвічі більший ніж заввишки й найпоширеніші типорозміри таких ангарів становлять 6 × 3, 8 × 4, 10 × 5 — загалом аж до 20 × 10 м. Така споруда може бути дуже довгою, але будувати її ширшою та вищою не варто через інший недолік — повністю заповнити всю корисну площу безкаркасних ангарів зерном неможливо. Це пов’язано з тим, що, незважаючи на товщину металевого листа, з якого його будують (від 0,8 до 3 мм), оболонка ангара, вона ж його стінки, не здатна витримати тиск зернового насипу вищого за 1–1,5 м. Частково цю проблему можна розв’язати, побудувавши вздовж боків усередині бетонні стінки, що витримуватимуть зернову масу, але заради цього доведеться пожертвувати ще частиною корисної площі. Більший тиск зернового насипу здатні витримувати каркасні ангари, у яких каркас виконує функцію ребер жорсткості, але й для них у такому разі для будівництва стінок рекомендують використовувати бетонні блоки. Та навіть каркасний ангар із бетонними стінками завантажити аж до самої стелі не вийде, бодай через відсутність техніки, що здатна це зробити.
Відсутність техніки для ефективної механізації підлогових зерносховищ, як і їх незручність для автоматизації, є ще одним мінусом ангарів проти силосів. Утім, ці незручності не є критичними з огляду на відносно невеликі обсяги зберігання збіжжя в ангарному сховищі. Власне, їх не призначено для частого завантаження/ вивантаження зерна. Наявного в господарстві самохідного транспортера й зернозавантажувальної машини цілком достатньо, аби зменшити частку ручної праці та полегшити користування ангаром. Звісно, заходи такої малої механізації не порівняти за швидкістю роботи з відповідним обладнанням на сучасному силосному елеваторі. Втім, здебільшого на таких сховищах висока швидкість і не потрібна.
Не поступитися головним
Тривале зберігання зерна (понад 2–3 місяці) потребує дотримання певних технологічних умов. Тому ангар має бути облаштовано відповідно до вимог, які висувають до стандартних зерносховищ. Передусім щодо надійної гідроізоляції — волога не повинна проникати у сховище ані через підлогу, ані через стінки, і це зрозуміло. Друга вимога — можливість вентиляції. Якщо йдеться про кількадесят тонн зерна і в ангарі є достатньо вільного місця, то провітрити його можна, пересипавши з однієї купи в іншу. Та якщо сховище максимально заповнене, без системи активної вентиляції не обійтися. Для цього ззовні монтують вентиляційну установку з потужним вентилятором, від якої всередину ангара прокладають спеціальні повітроводи. В насипних сховищах зазвичай на підлозі монтують напівкруглі гофровані вентиляційні канали, через які в зерновий насип «вдмухується» зовнішнє повітря. Таке активне вентилювання зберігає якість зерна, видаляє з нього вуглекислий газ і запобігає ураженню комахами. Розміри вентиляційних каналів розраховуються виходячи з обсягу зерна у сховищі. Для зменшення рівня запиленості, який спричиняє така вентиляція, в ангарі встановлюють аспіраційні установки. В дуже великих ангарах обладнують систему припливно-витяжної вентиляції, що подає атмосферне повітря всередину й видаляє забруднене повітря з нього. Часто також установлюють резервну систему витяжної вентиляції. Головна вимога — повна захищеність вентиляційного устаткування від потрапляння пилу та електробезпечність, оскільки зерновий пил є вибухонебезпечним. Ще одна вимога для якісного тривалого зберігання — постійний моніторинг температури й вологості зерна. Для автоматичного контролю в ангарному сховищі по його периметру можна змонтувати вертикальні підвіски з відповідними датчиками, які регулярно передаватимуть інформацію про стан зерна. Втім, можна обійтися й ручним вимірюванням показників у різних місцях сховища з періодичністю раз на два-три дні.
Дорожче, ніж у силосі?
Підлогові сховища, зокрема й ангарні, важко механізувати на рівні сучасних силосних елеваторів. Утім, як мовиться, були б кошти — ринок для таких потреб пропонує нині найрізноманітніше обладнання. Ось, скажімо, є спеціальні підвісні транспортери, що завантажують зерно не просто в склад, а в кожну конкретну його локацію. Інші ковшові транспортери здатні максимально «вичерпати» вміст кожної окремої секції сховища (щоправда, зачищати її від значної частини залишків усе одно потрібно буде вручну). Оскільки навісне транспортне обладнання доволі важке, для його встановлення всередині ангара треба буде змонтувати окремий каркас.
Деякі виробники елеваторного обладнання сьогодні пропонують будівництво механізованих підлогових зерносховищ ангарного типу. Їх обладнують верхніми (завантажувальними) й нижніми (розвантажувальними) стаціонарними стрічковими транспортерами, а також норіями (в торцях складів). Верхній стрічковий транспортер установлюють по повздовжній осі складу на будівельних фермах, а нижній — під перекриттям складу в прохідній або непрохідній галереї. В окремих випадках будують частково механізовані склади — тільки з верхнім або тільки нижнім транспортером. Для кращого заповнення складу, особливо вздовж поздовжніх стін, на верхньому транспортері встановлюють візок із зерноскидувачем, за допомогою якого зерно з транспортера відкидають до стінок сховища. Нижній транспортер призначено для вивантаження зерна зі сховища, яке здійснюють кілька люків із бункерами, що вбудовані в підлогове перекриття. Вихід зерна у ці люки відбувається самопливом. У механізованих складах із пласкою горизонтальною підлогою під час розвантаження зерна самопливом на нижній транспортер потрапляє лише 40–45% усього зерна, решту доводиться подавати до розвантажувальних люків вручну. Однак механізований склад може мати похилу підлогу під кутом до 45°, що дозволяє зберігати в ньому більший обсяг зерна (і воно майже повністю вивантажується самопливом на нижній конвеєр).
Такі «спеціалізовані» механізовані склади коштують інколи дорожче, ніж силосні сховища, тому будувати їх є сенс лише в тому разі, коли одночасне зберігання невеликих обсягів різного зерна є не лише необхідністю, а спеціалізацією підприємства, і коли такі склади використовують не для тривалого зберігання, а для постійної перевалки цих обсягів. Тобто будувати такі сховища економічно доцільніше не зерновиробникам, а комерційним компаніям, що працюють із нішевими культурами.
***
Нехай там як, альтернатива технологічним силосним елеваторам нині існує. Вона може бути доступною як для невеликих зерновиробників і фермерів, так і для підприємств, що мають потребу в ефективній роботі з малими обсягами різноманітних нішевих культур. Загалом сучасні підлогові сховища доводять, що не втратили своєї актуальності й можуть успішно конкурувати із силосами.
Ярослав Левицький
газета “АгроМаркет”, червень 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
