Агромаркет

Гра в сільський туризм

Гра в сільський туризм

Український уряд пишається величезними обсягами експорту агросировини, але не може допомогти жителям сіл у їхній самозайнятості.

  

Майже 400 тис. садиб у сільській місцевості можуть надавати високоякісні послуги для туристів — таку разючу, але наразі віртуальну цифру називають експерти. Що відбувається насправді, навряд хто знає: чи можна вірити статистиці, коли ринок сільського туризму в Україні вже 20 років не може зіпнутися на ноги? Скажімо, свого часу Польща показувала у цій сфері мінімальні цифри — і раптом сплеск пропозицій. Та просто людям створили прозорі правила гри й легалізуватися стало вигідно.

 

Однак у нас це ще за горами, хоча стартові умови були однаковими. У кризові 1990-ті перед поляками також постало завдання диверсифікувати діяльність сільського жителя, щоб не лише зменшити ризики непередбачуваного сільгоспвиробництва, а й дати змогу годувати родину, не рухаючись із рідних місць. Власне, таку практику застосовували й інші європейські країни. Всі вони свого часу створили законодавство на користь людей, які проживають у сільській місцевості.

 

Проте найбільше крається серце Володимира Васильєва, голови Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму, від того, що в законодавчому плані нас обігнали навіть білоруси. «15 років тому вони приїжджали до нас навчатися, а вже 2007-го ухвалили закон, за яким фізична особа, яка проживає в сільській місцевості, не є суб’єктом підприємницької діяльності й не сплачує податків від доходів із туристичної діяльності. Білоруси прописали в тому законі, що критерієм є туристичні п’ять кімнат, із яких не платять податки. І під це банк надавав вигідний кредит на реконструкцію, навчання, промоцію, інше, що потребує родина. Десять років вони невпинно розвивалися. І от нещодавно ухвалено новий закон, щоб долучити до цієї діяльності фермерів — кількість кімнат тепер 10. Тож до 2300 діючих суб’єктів агротуризму — так у них називається цей напрям, прибавиться не один десяток».

 

А ми донині навіть у термінах плутаємося — в синонімічний ряд заганяємо сільський туризм, агротуризм, екологічний туризм, сільський зелений туризм, агроекотуризм. Хоч Всесвітня туристична організація чітко розділила ці поняття. Скажімо, екологічний туризм стосується тих територій, де не проживають люди, де природна заповідна зона. У Європі, якщо людина замовляє агротуризм, вона знає, що приїде в діюче господарство, братиме участь у роботах і дістане зовсім інше враження, ніж просто проживатиме в сільській місцевості. На заході такий відпочинок у тренді — тамтешні жителі ностальгують за справжнім селом. Тому Польща, до речі, саме у цьому сегменті найбільше приймає іноземців. Уявімо, який би попит мав би цей напрям в Україні, аби нарешті в законодавчому органі було розуміння.

 

Натомість у нас сільський туризм розглядається в певних колах як форма бізнесу, привезеного з міст, з відповідними податками в найкращому разі. В гіршому — це парасолька, під яку ховаються великі готельні бізнеси, оперуючи десятками ліжко-місць: їх ніхто не рахує, бо немає перевірок. Таке привілля їм дозволила постанова Кабміну 2011 року. Тим часом філософія терміну «сільський зелений туризм», за задумом авторів, полягала в соціально-економічному розвитку для родини в сільській місцевості, яка має надлишки житлових приміщень, вирощує продукцію, має певні традиції, культурні надбання тощо й за певних знань і прийнятних правил для діяльності може створювати продукт для додаткових доходів.

 

А слово «зелений» — не відповідник «екологічний». Воно мало наголосити на чистоті сільського поселення й місцевості загалом, спонукати і сільських людей, і туристів до збереження довкілля, приведення його до привабливого стану.

 

Аби відновити справедливість, Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму підготувала законопроект «Про внесення змін до закону «Про особисте селянське господарство щодо розвитку сільського зеленого туризму», який уже пройшов без зауважень перше читання у Верховній Раді. Передусім він дає змогу легально працювати у цій сфері власникам особистих селянських господарств, надаючи послуги туристам у проживанні (10 ліжко-місць) на базі майна, яке використовується самими господарями, і харчуванні, не використовуючи найману працю.

 

Однак ми недарма стільки часу приділили питанням термінології, бо маніпуляції з нею, до яких вдався профільний комітет Верховної Ради, готуючи законопроект (нагадаємо, до якого не було зауважень) до другого читання, наповнили документ іншим смислом.

  

Навіть його назва тепер звучить так: «Щодо надання послуг у сфері екологічного, зеленого і сільського туризму». Найцікавіше, що навіть сама згадка про можливість надання послуг проживання (10 ліжко-місць) і харчування — зникли! Що сталося? Експерти пояснюють: за цим стирчать вуха тих самих великих бізнесів у сільській місцевості, яким обмеження 10 ліжко-місцями — наче кістка в горлі.

 

На жаль, доводиться констатувати, що проблема тут не лише в сільському туризмі, а й загалом у відсутності сільського розвитку. В нас є дуже міцне агробізнесове лобі в парламенті й уряді, зате немає тих, хто захищав би інтереси просто селянина. Наше законодавство заточене на великий бізнес, зокрема на індустрію туризму, яка прагне монополізувати ресурси й одноосібно розвиватися. Тож і створюється така мішанина в законодавстві, щоб не було системи, що надає простим сільським людям заробляти гроші там, де вони живуть, зберігаючи в такий спосіб власні традиції та культуру, які, наголосимо, цікаві світові. Бо нові територіальні громади вже мають фінансові можливості допомагати односельцям, але через незрозумілість термінології не можуть це зробити.

 

Володимира Васильєв

Ми звернулися до Володимира Васильєва — голови Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму, організації, що послідовно захищає селян, з проханням розповісти про можливі зрушення в диверсифікації фермерської діяльності.

 

– Володимире Павловичу, що плануєте зробити найближчим часом для полегшення життя фермерам, які планують мати додаткові доходи від туризму?

 

– Передусім запропонували Міністерству аграрної політики та продовольства затвердити «Рекомендації власнику особистого селянського та сімейного фермерського господарства щодо надання послуг сільського зеленого туризму». Бо на місцях запитань більше, ніж ми можемо собі уявити. У фермера мають бути правила для легальної праці, особливо коли купа перевіряльників налітає. А захищений він буде тільки тоді, коли чітко розумітиме свої права й обов’язки.

 

У Рекомендаціях буде покроково розписано, що фермер має зробити, як почати цей бізнес. Хто може працювати, на якій підставі, які правила, яке є законодавство. Нам закидають, що це новий папірець, який так і буде незапитуваним. Не буде. Ми поширюватимемо його через Асоціацію фермерів, ЗМІ. Також хочемо застерегти фермерів від помилок, яких нині часто-густо припускаються. Скажімо, не знаючи тенденцій, вони будують щось на свій розсуд, а потім, коли вже приходять відпочивальники, розуміють, що одного туалету на весь будинок мало, як і одного входу. Те саме з облаштуванням місць для машин, дітей, тварин. Є багато дрібниць, на які не звертають уваги, а їх можна використати з користю для справи.

 

Те саме кукурудзяне поле фермер може використати двічі. І як силос, і створивши ігровий лабіринт. Гра стане ще більш захопливою, якщо звести для глядачів і вболівальників споглядальні вежі. І таких пропозицій багато. У нас є споживачі, які ніколи не бачили живу корову, свиню. Якщо показати дитині, з чого робиться молоко, де курка несе яйця, для них це справжня атракція, як, власне, і вся діяльність фермерського господарства.

 

– Чи ведете облік фермерів, які працюють у сільському туризмі?

 

– Не ставимо перед собою такого завдання. У нас 400 членів спілки, з них фермерських господарств, мабуть, 10%. Найбільше — «Фрумушика-Нова» з Одещини в нас ще з 2006 року. Нещодавно долучилися два фермерських господарства з Київщини. Одне займається ландшафтною архітектурою, друге — ягідництвом. Вони зрозуміли, що додаткові доходи можуть отримати від туризму. І чим більше фермерів розумітиме, що покладатися тільки на сільськогосподарську діяльність ризиковано, а от гостинність, яку можна доручити дружині, — це стабільні доходи, тим краще для їхніх родин. Про це свідчить закордонний досвід. Ось шведський приклад. Чоловік здійснює сільськогосподарську діяльність, вони з дружиною проживають у будинку, де вісім додаткових ліжко-місць. Відповідно до законодавства Швеції, вісім ліжко-місць — це межа, яка дає змогу дружині не реєструватися як підприємцю й не сплачувати податки. Те саме в Австрії.

 

– Чи безпечно нашим фермерам братися за туристичну діяльність?

 

– Вони можуть надавати послуги, керуючись Законом України «Про особисте селянське господарство», якщо фермерське домогосподарство розташоване не в полі, а в селі, де є земля і для житлового будівництва, і для особистого селянського господарства. Отже, родина фермера може надавати туристичні послуги, але використовуючи свій власний будинок. Таким чином, це стартовий капітал. А вже коли в нього стоятиме черга споживачів і не буде куди їх розміщувати, тоді він підніматиметься на наступний щабель свого розвитку — дружина ставатиме підприємцем, будуватиме котеджик поблизу будинку. Так було в Карпатському регіоні 15–20 років тому, а нині в старому будинку вони проживають самі, але поруч стоять 4–5 зрубів у кожному 4–6 кімнат з усіма вигодами — стількох клієнтів за ці роки напрацювали. Це все законно, бо господарі перейшли на форму підприємництва.

 

– Якщо все так райдужно, то чому більша частина послуг надається в тіні?

 

– Треба довести до пуття законодавчу базу, бо в Законі України «Про особисте селянське господарство» написано, що «може в тому числі надавати послуги у сфері сільського зеленого туризму». Податківці, санстанція й інші почали конфліктувати з нашими власниками з приводу: що таке послуги? Ніде не прописано, що послуги — це харчування, проживання. Така ситуація призвела до того, що люди почали працювати нелегально, або взагалі відмовляються від такої діяльності. Тому в нашому законопроекті, який пройшов перше читання і за який ми боротимемося, прописано, що послуги — це проживання (не більше як 10 ліжко-місць) і харчування у фермерському обійсті, яке родина надає самотужки. Оце мета нашого законопроекту. У перспективі ми хочемо зробити, як Польща, Білорусь: за 10 ліжко-місць податки взагалі не платяться. Щодо цього висловлюються побоювання, що не буде надходжень до місцевого бюджету. Навпаки, ще які будуть, бо турист, який купив ліжко-місце, спонукатиме ще 6–7 односельців ставати бізнесменами. Він захоче піти в кав’ярню, магазин, скористатися транспортними послугами. Без цього він у село більше не приїде. Цей шлях уже пройшли інші країни, ми нічого нового не придумуємо. Йде конкретна підтримка родини, щоб вона не виїжджала із села, щоб отримала право використовувати своє майно, свою продукцію, свої робочі руки й заробляла гроші.

 

– Ви особисто бачите нині зиск від цієї діяльності не лише для фермерів, а й споживачів?

 

– Я бачу, що більше з’явилося бізнесів, які пішли в аграрний сектор і почали шукати інші шляхи доходів крім сільськогосподарських. Скажімо, ті, хто вирощують ягоди, розуміють, що їм вигідніше запросити туристів і продати їм ту саму суницю, яку вони зберуть, дешевше, ніж наймати людей, складувати й потім везти кудись на продаж. А якщо ще й інші атракції запропонувати потенційним туристам на вихідні — риболовля, катання на конях тощо, то турист ще й за це заплатить, і за ночівлю. Це двосторонній рух.

 

 

Сергій Дмитрук

журнал “The Ukrainian Farmer”, дютий 2018 року

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 
 

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ