Україні потрібні об’єднані громади. Однак реформі децентралізації має передувати чітка стратегія розвитку України.
|
| Незабаром офіс цієї сільської ради може змінити вивіску |
Останнім часом лунають заклики політиків різних мастей створювати на селі об’єднані громади – саме їм належить витягнути село із трясовини безглуздя. На основі так званої децентралізації (передачі значних повноважень та бюджетів від державних органів органам місцевого самоврядування) створюються (або примушують жителів сіл і не тільки) замість сільських рад об’єднані громади. За повідомленням нардепа Юрія Дерев’янка, в Україні створено 159 нових об’єднаних територіальних громад (788 рад), куди увійшли понад 1000 населених пунктів та 1,6 млн мешканців сіл. Планується, що з 1 вересня в усіх областях України функціонуватимуть 204 опорні школи (із 643 філіями), для яких, за словами очільниці МОН Лілії Гриневич, закуплено 130 автобусів (за потреби 280–300). У кожному автобусі (на 31 місце) буде водій, троє осіб для супроводу і 28 дітей.
Вселенське переміщення народу
Виконавча директорка Чернігівського відділення Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад Ірина Грозенко на «Радіо-Ера ФМ» (19.08.2016) чітко окреслила нагальні проблеми села на прикладі Кіптівського об’єднання громади. Згідно з нормативами, якщо в школі менше ніж 25 учнів, її закривають, а учнів відвозять до так званої опорної школи в іншому селі. Аналогічно фельшерсько-акушерський пункт (ФАП): якщо жителів менше ніж 300, то він закривається, і з болячками треба вже відправлятися в опорний ФАП в сусіднє село і т. д. У с. Кіпті закривається малокомплектна школа, але розширюється дитячий садочок і лікарня. Частина учителів разом з учнями будуть курувати в опорні школи, якась частина піде на пенсію, а інші – працюватимуть у дитячому садку. Так само переміщатимуться лікарі в опорну лікарню.
У Кіптях майже все населення зайняте обробітком своїх городів або ж працевлаштувалося, хто де зміг – у Києві, Чернігові, Ніжині тощо. На фінансування Кіптівського об’єднання громади залишаються податки, які раніше перераховувалися в районні центри, та нормативні надходження дотацій на кожного жителя, які передбачені законодавством (районні центри втрачають фінансові надходження).
Постає питання: які проблеми вирішить створення об’єднаних громад? Звернімося до деяких статистичних показників. Ось хоча б до динаміки росту (або зниження) щільності населення на одиницю земельної площі країни. Якщо у країнах світу за останні 13 років (2001–2013) щільність населення зросла на 15% (сільського населення – на 2%), то в Україні скоротилася на 7% (сільського населення – на 13%). За таких темпів скорочення населення до 2025 р. в Україні, де щільність сільського населення у розрахунку на 1000 га площі країни до 2006 р. була вищою за середню в світі, буде нижчою на 25%.
За даними державного статистичного обстеження (форма № 1– село), у 2014 р. 14,2 тис. населених пунктів (із 27 тис.), де проживає 11,6% сільського населення, мають менш ніж 300 жителів, а в 11,8 тис. населених пунктів – менш як 25 дітей віком 6–17 років. У таких селах згідно з нормативами необхідно скоротити школи, ФАПи тощо. Тобто залишити понад 50% сіл з їхніми мешканцями напризволяще. Причому за таких негативних тенденцій на найближчу перспективу (до 2025 р.) ще 2309 сіл поповнять когорту тих, де чисельність жителів буде меншою за 300 осіб, з наступним переформатуванням об’єднань громад з їхніми опорними школами, ФАПами тощо. І так доти, доки всіх дітей, які залишаться проживати в селах, не почнуть звозити лише в обласні центри і насамкінець – до столиці.
Здоровий глузд підказує, що насамперед треба думати про те, як змінити тенденцію знелюднення сільської місцевості, а після цього (або одночасно) – про об’єднання територіальних громад. На сьогодні із 3,6 млн зайнятого сільського населення 2 млн працює за межами своїх населених пунктів (590 тис. – за межами області, країни), а в сільському господарстві – лише 570 тис. осіб (у 1990 р. – 4,9 млн). Крім того, 3,2 млн сільського населення зайняті тільки в особистому селянському (підсобному) господарстві, де не створюється валовий національний продукт.
Чому в селі немає жодної роботи, окрім як на власному городі – для виживання? Ось як характеризує можливість організувати свій бізнес на селі спадковий швейцарський фермер, який працює в Україні на 1,6 тис. га орендованої землі, узявши кредит у Швей-царії під 2,5% річних. В інтерв’ю журналу «Новое время» він розповідає: «Ми можемо дешево взяти гроші… Якщо брати кредит в Україні, то неможливо перекрити ці проценти». І таких прикладів можна навести чимало. Через обмеженість сільськогосподарських угідь багато фермерів з Європи вирішили орендувати землю в Україні, інвестувати у створення тваринницьких ферм тощо. Зараз сотні іноземців, маючи можливість взяти в себе на батьківщині кредит або ж привезти техніку, вже працюють на великих підприємствах, а ще більше – чекають часу, коли запровадять в Україні ринок землі.
Україна знаходиться в такому стані, про який у свій час згадував професор О. М. Енгельгард у своєму творі «Из деревни 12 писем» (1872–1887) ще у позаминулому столітті, якому довелося залишити університет й працювати у Смоленській області. Німець-управитель сусіднього маєтку говорив: «Господарювати в Росії буде можливо тільки тоді, коли селяни викуплять землі і поділять їх, тому що тоді багаті скуплять землі, а бідні будуть безземельними батраками. Тоді у вас буде порядок і можна буде господарювати, а до тих пір – ні». В Україні реалізується цей сценарій 150-річної давнини – багаті (або хитріші з фінансами, які «заробили» в інших сферах діяльності) викупили або взяли землю в оренду та залишили безробітними всіх жителів сільської місцевості.
Тобто неможливість для вітчизняних селян організувати фермерське господарство за нинішньої кредитної системи та легке входження іноземців в аграрний сектор економіки з власним капіталом, одержаним в їхніх країнах, є сумним вироком для українців на найближчу, а тим більше – на віддалену перспективу. Окрім цього (високої ставки за кредит), для дрібних господарств практично відсутній цивілізований ринок збуту – посередники встановлюють ціни до 3–10 разів нижчі від ринкових. Ще раз звернімося до О. Енгельгардта, який аналізував проблеми селян після реформи 1861 р.: «Що ж мені або моїм дітям в тому, що я маю право на землю, коли у мене немає ні капіталу, ні знарядь для обробітку? Це все одно, що сліпому дати землю – їж її!» Нічого через століття не змінилося. Залишається для сільського населення єдиний вихід – розпрощатися із землею. Чи допоможуть об’єднані громади організувати власникам паїв фермерські господарства? Чи довго проіснують такі об’єднання громад, якщо людей на селі залишається дедалі менше?
«Генеральна» лінія рулить?
Підтримка ефективного рівня зайнятості населення є пріоритетом соціальної політики розвинених (і не тільки) країн світу. Структурна перебудова й нарощування виробництва та переробки – основні шляхи реалізації цієї політики. З появою великих електронно-обчислювальних машин (після 1950 р.) країни світу почали розробляти моделі «витрати — випуск» для економіки кожної країни за критерієм досягнення максимально прийнятної в економічній сфері зайнятості населення та ефективності діяльності підприємств. Наприклад, у Японії, США, Італії, Норвегії та інших країнах при розробці стратегій розвитку економік такий критерій, як максимум прибутку, використовували в останню чергу, а на перший план виходили розрахунки різних варіантів зайнятості населення з одночасним вирішенням завдань розподілу інвестицій тощо.
Тобто у передових країнах не робили спроб вирішити складні проблеми наповнення державних і місцевих бюджетів тільки шляхом децентралізації управління без основного чинника – перебудови структури всієї економіки. Згадуваний О. Енгельгардт так окреслює одну з причин хаосу в економіці: «Усюди брехня, фальш… Культурні чиновники ніяким господарством не займаються і справжнього стану речей не знають»; а якщо «попаде хтось із провінції, що знає стан дійсний справ, так і той, за прислів’ям, «з вовками жити – по-вовчому вити», починає вторити і втягується в загальну брехню і бреше, бреше, бреше».
Щось подібне ми спостерігаємо досі з нашими головними консультантами – академіками-економістами з реформування сільського господарства. Залежно від «генеральної» лінії вони «обґрунтовують» як єдино правильну будь-яку нісенітницю. Спочатку – переваги фермерських господарств порівняно з колгоспами; з приходом нової влади – переваги агрохолдингів розміром понад 100 тис. га землі, а потім наголошують на здебільшого негативних моментах в діяльності агрохолдингів. І так по колу. Яка країна світу почне розвиватися за такої «наукової» підтримки? Вітчизняний претендент на Нобелівську премію весь час твердить: якщо всі сільгосппідприємства дружно запишуть в клітинку річного звіту вартість землі, то звідкись щороку буде з’являтися 120 млрд грн чистого прибутку. Відповідальності за розробку тупикових напрямів «розвитку» (себто занепаду) сільського господарства немає, проте на всіх рівнях управління домінує некомпетентність, у науці – безпринципність. А звідки взятися іншому, якщо серед академіків-економістів НААНУ практично відсутні справжні економісти, а до їхньої когорти в основному входять бухгалтери, лісники, ветеринари, зоотехніки, інженери з техніки безпеки тощо. Не встиг стати таким академіком (завадила революція) та залишився членом-кореспондентом НААНУ міністр аграрної політики часів Януковича, який закінчив училище з обробки дорогоцінного каміння.
Без кумів і «любих друзів»
Об’єднані громади дуже потрібні. Однак передувати їх створенню має розробка чіткої стратегії розвитку України. Згідно з цією стратегією такі громади повинні сприяти (з фінансовою підтримкою держави) створенню фермерських кооперативів з використання техніки, зберігання та збуту продукції. Має бути чітка інтеграційна вертикаль, яка б сприяла просуванню фермерської продукції до кінцевого споживача, включаючи фермерські організації з експорту сільгосппродукції. Держава повинна наводити лад у кожному елементі розмаїття економічних відносин на ринку продовольства. Врешті слід розібратися, чому тільки в Україні серед країн світу з ростом доходів у більшому ступені зростають ціни на продовольство, і населення стає ще біднішим. Зусилля повинні бути спрямовані на пільгове кредитування виробників згідно з укладеними наперед контрактами. Від виробництва продовольства «про всяк випадок», без таких договорів, світ давно відмовився. Така економічна поведінка в торгівлі в цивілізованому світі – шлях до збитковості та безробіття.
Необхідно також очиститися від кумівства, «любих друзів», зокрема передбачити, щоб керівники міністерств як мінімум мали профільну освіту. Ну не може керувати міністерством сільського господарства випускник ремісничого або танкового училища! Почекаємо прояснення, якщо є на це час. Закінчимо статтю висловом британського філософа Бертрана Рассела: «Вся проблема цього світу в тому, що дурні та фанатики завжди впевнені в собі, а розумні люди постійно сумніваються». Шукаймо розумних і чесних та наснажимо їх впевненістю.
І вона прийде, якщо розробимо серйозну програму розвитку сільського господарства, де про ринок землі не буде і згадки до часу, поки останнє слово не скажуть об’єднані громади. Адже жодна країна, окрім України, не додумалася віддавати свої багаті природні ресурси – чорноземи іноземцям тільки тому, що вони в своїх країнах можуть одержати пільгові кредити для їх обробітку. Кредитувати слід українських селян. І тоді побачимо й відчуємо – через реальне покращення життя, – як реалізується трудовий потенціал жителів села.
Микола Калінчик, д-р екон. наук, професор Дніпропетровська філія Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»
Інеса Алєксєєнко, канд. екон. наук, керівник проектів НВП ТОВ «ВінМікс-Софт»
журнал “The Ukrainian Farmer”, листопад 2016 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
