 |
Чи варто садити в Україні високоякісні, але досить примхливі до місцевих умов європейські сорти й при цьому виробляти із вирощеного винограду ординарні, а часто й фальсифіковані вина?
Сучасне сільське господарство, і зокрема виноградарство, повинно враховувати не тільки економіку виробництва, а й рівень пестицидного навантаження на довкілля ― умови для життя людини мають бути безпечними.
Певної рівноваги у ампелоценозі можливо досягти, якщо використати сорти винограду з різним ступенем стійкості до біотичних і абіотичних чинників.
Зараз вже створено чимало стійких сортів столового й технічного напрямку використання. Та чи всі вони відповідають задекларованим якісним характеристикам та вимогам виноробства, чи всі перевершують раніше відомих родичів?
Селекція винограду в наукових установах колишнього СРСР координувалась за принципом: у кого що болить, той те і лікує.
Так, у виноградарстві сусідньої Росії найболіснішим було питання стійкості винограду до низьких температур, тому і селекцію спрямовували на виведення морозостійких сортів винограду. В результаті у сортименті з’явились сорти із підвищеною стійкістю до морозів, такі як Восторг і його сім’я, Муромець, Кеша, Сапераві сєвєрний, Степняк, Каберне сєвєрний та ін.
У Молдові зусилля місцевих селекціонерів протягом другої половини минулого століття були спрямовані на підвищення стійкості винограду (переважно столових сортів) до шкідників та хвороб, з’явилися ― Молдова, Ляна, Пам’яті Негруля, Страшенський та ін.
Приблизно у тому ж самому напрямі працювали селекціонери Одещини (УНДІВіВ ім. В. Є. Таїрова). У результаті майже водночас були виведені відносно стійкі до хвороб і шкідників нові сорти винограду: Рубін таїровський, Сорок років жовтня, Голубок, Мускат одеський, Ланка, Аркадія, Таїр та ін.
Крим, який свого часу одним із останніх постраждав від нашестя філоксери, спробував по-своєму протистояти цій напасті. Тому, хоч і запізно, селекціонери ВНДІ «Магарач» під керівництвом Павла Голодриги провели відповідну селекційну роботу, у результаті якої вивели низку стійких до хвороб та кореневої форми філоксери переважно технічних сортів винограду ― Антей магарачський, Данко, Первенець Магарача, Подарунок Магарача, Рубін Голодриги та ін.
Селекція нині
Судячи з нинішньої роботи вітчизняних селекціонерів та їх колишніх побратимів по СРСР, протягом своєї практики усі вони вже давно «вилікувалися», тому і нагальних проблем у селекції винограду сьогодні вже немає.
Селекція у наукових аграрних установах колишнього СРСР і сучасної України була і є своєрідною козирною картою їхнього керівництва ― спритних менеджерів від науки. Це чи не єдиний результат наукової праці, який, хоч і на короткий час, можна якимось чином помацати і навіть покуштувати. Щорічно видаючи на-гора черговий сорт винограду або іншої агрокультури, ніхто особливо не заморочувався ні вихідними показниками якості та їх відповідністю задекларованим селекціонерами властивостям, ні подальшою долею новинки. У той же час впровадження нового сорту супроводжувалось потужною (за мірками колишнього СРСР) рекламою, яка збивала з пантелику навіть досвідчених виноградарів і по суті була відвертою брехнею. Цьому сприяла відсутність належного держсортовипробовування, а також проштовхування у виробництво сорту авторами, для яких він був своєрідною дитиною, яка апріорі не могла бути поганою.
До речі, сортимент винограду провідних виноградарських країн Західної Європи досить консервативний, часто обмежується кількома десятками сортів і поповнюється головним чином за рахунок клонової селекції. А такі стародавні сорти народної селекції, як Аліготе, Каберне-Совіньйон, Рислінг рейнський і зараз становлять основну сировинну базу для виготовлення високоякісних вин у Європі.
Здобутки
То що ж ми отримали в результаті такої селекційної практики, своєї та колишніх колег і сусідів по Союзу? Чи вдалося селекціонерам на генетичному рівні поєднати якість ягід винограду і стійкість його до біотичних та абіотичних чинників?
Деякі, переважно столові, сорти винограду нової селекції на офіційних і неофіційних дегустаціях попередньо показали, що вони якістю не поступаються раніше районованим європейським аналогам. На жаль, подальша доля більшості виведених науковими установами сортів вітчизняного столового винограду була невтішною, строк експлуатації їх не перевищував 10–15 років і головним чином вони поповнили генофонд ампелографічних колекцій відповідних установ.
До властивостей стійких сортів винограду для виноробства вимоги ще вищі, бо якість виробленої із цих сортів продукції не повинна бути нижчою за винопродукцію, виготовлену із районованих, еталонних сортів. Не секрет, що далеко не усі стійкі сорти технічного винограду, що зараз рекомендуються виробництву, досягли рівня класичних родичів-еталонів.
Тут треба мати на увазі й те, що на фоні постійного скорочення площ винограду в країні, поява чергового сорту та неправдива інформація про нього мимоволі витісняють із вирощування сорти, які з часом виявляються набагато ціннішими за новинки. Чимало негативу несе й непродумана інтродукція. Прикладів такого явища у новітньому виноградарстві України достатньо, про це вже писали.
У той же час дуже багато сортів, що були рекомендовані як імунні до комплексу хвороб, згодом виявились відносно стійкими лише до однієї з хвороб та дуже вразливими до інших, не менш шкодочинних, і значно поступались якістю продукції раніше районованим сортам.
На жаль, сьогоднішні тенденції у селекційній практиці виноградарства зберігаються незмінними. Наукові установи (нині в Україні це переважно єдиний національний флагман галузі ІВіВ ім. В. Є. Таїрова) звітують про певну кількість виведених ними сортів та розписують їх переваги над попередниками. Через деякий час надумані переваги розвіюються, а створені сорти зникають, сізіфова праця ж триває роками. Якщо брати до уваги селекційну продукцію флагмана вітчизняного виноградарства, то стає зрозумілим, чому питома вага його сортів у сортименті промислового виноградарства країни не перевищує 10% від загальної площі насаджень. Це переважно два технічних районованих сорти, ― Одеський чорний та Сухолиманський білий, які виведені ще у середині минулого століття і теж за деякими показниками не бездоганні. Інші сорти представлені лише назвами у реєстрі, їх маточні насадження в Україні майже відсутні.
У флагманській установі селекція столового винограду протягом останніх років є бляклою навіть у порівнянні із роботою селекціонерів-аматорів. Українські аматори сьогодні пропонують до столу набагато цікавіші сорти винограду, про що свідчать спеціалізовані виставки останніх років. Ймовірно, тому такі виставки цього року не проводитимуться. Навіщо зайвий раз демонструвати фахівцям галузі свою неспроможність у селекційній політиці та практиці. Хоча проведення схожих спеціалізованих показів та практичних семінарів є одним із завдань державної установи у популяризації відповідної культури та своєї діяльності. Складається враження, що разом із китайською гречкою ми згодом «присядемо» і на китайський виноград ― нехай кормлять, раз взялися, для них зайвих 40 мільйонів ротів не тягар. Принаймі про це свідчать останні публікації. Не є таємницею, що в окремі роки імпорт столового винограду в Україну перевищує 50 тис. тонн.
За такого підходу до селекційної роботи виведення нових сортів у науково-дослідних установах України завжди буде неефективним витрачанням коштів, і, на жаль, не тільки у виноградарстві.
А все тому, що кожен сорт треба моделювати, вихідні дані сорту треба проектувати (створювати паспорт сорту) з урахуванням критеріїв направленості селекційної роботи. Робити це потрібно спочатку на папері, із залученням відповідних фахівців ― виноградарів, виноробів, спеціалістів із захисту рослин та інших. Далі ― затверджувати узгоджені проектні характеристики нового сорту вченою радою наукової установи і тільки тоді починати роботи над його створенням.
Що ж нам пити?
У світовій торгівлі винопродукцією відомі вина високої якості і впізнаваних назв, але це меншою мірою стосується сьогоднішнього виноробства України. Натомість у країні виробляється велика кількість вина для домашнього споживання і продажу у межах свого регіону. Та чи є на цьому ринку місце вину із гібридів — прямих плідників та стійких сортів винограду нової селекції?
Довгий час вагому нішу в українському сортименті займали сорти винограду, відомі під назвою гібридів ― прямих плідників (отримані міжвидовим схрещуванням американських та європейських сортів). Головними перевагами цього винограду вважалась стійкість до шкідників і хвороб та те, що його кущі не потрібно було вкривати на зиму і що їх можна було вирощувати у кореневласній культурі.
Гібриди ― прямі плідники становили основний сортимент кожного колгоспу Молдови та господарств півдня України, були затребувані приватним сектором Бессарабії. На початку 50-х років минулого століття їхня питома вага у сортовому складі виноградників вказаних регіонів дорівнювала 40%.
Культивування гібридів і сьогодні є набагато дешевшим, зберігає довкілля, здешевлює створення насаджень та дозволяє щорічно отримувати продукцію високої якості та санітарної чистоти. У той же час багато виноградарів хибно думають, що гібриди не потребують достатнього догляду й здатні дати певний врожай за мінімального рівня агротехніки. Через це у більшості насаджень гібридів у промислових господарствах сучасної України крім обрізування кущів та збирання врожаю останніми роками ніяких ручних робіт не виконувалось.
Цінність гібридів
Чим же гібриди ― прямі плідники гірші за стійкі сорти винограду нової селекції? Серед тих із них, що колись зростали на українських і молдавських колгоспних виноградниках, є й такі, що і сьогодні, завдяки стійкості до мілдью, філоксери та морозів, заслуговують на увагу. Передусім це сорти винограду, отримані в результаті міжвидових схрещувань американських і європейських лоз. Після появи в Європі філоксери (1859 рік) вони мали відновити кореневласну культуру і протистояти грізному шкідникові. Але цінність гібридів, якщо до уваги брати їхню стійкість до морозу, філоксери і хвороб, дуже різнитиметься від оцінок, ґрунтованих на якості їх продукції. Тому протиріччя, які виникали між гібридофілами і гібридофобами, замість того, щоб започаткувати відповідні дослідницькі роботи, лиш віддаляли рішення щодо доцільності використання у виробництві кращих гібридів.
Найбільш розповсюдженими на виноградниках України і Молдови були гібриди Зейбеля (№№ 1, 14, 128, 1000, 2653 ― Золотий поток, 4686 ― Золотий луч), Кудерка (№№ 7120, 132-11, 4401, 7106), Гайяра №157, Бако №1, Терас №20, Кастель №120, американські гібриди Ноа, Ізабелла, Лідія, Йорк-Мадера, Клінтон, Делавар, Дюшес. Сорт Бако №1 завдяки потужному росту, високій урожайності й зараз має значне декоративне значення в озелененні міст і сіл, де його використовують під різними назвами ― Бакоспейський, Алжеряна, Тимофіївка, Варзаряске та інші. Серед сортів гібридів ― прямих плідників зустрічаються подвійні, зворотні, потрійні, комплексні, часто із складним родоводом. Такі сорти-гібриди часто використовуються як вихідний матеріал для селекційної практики із виведення сортів стійких до шкідників, хвороб і низьких температур (по суті, тих самих гібридів).
Придатні для виноробства!
Сьогодні сорти гібриди ― прямі плідники зустрічаються переважно лише на присадибних ділянках бессарабських і молдавських сіл, але півстоліття потому вони відігравали значну роль у формуванні сортименту промислового винограду півдня України і економіки регіону.
Завдяки їх розповсюдженню виноградарство і виноробство охоплювало усі, навіть північні райони Одещини, Миколаївщини, і Херсонщини, південь Вінниччини, Запорізької та Дніпропетровської областей.
Із винограду сортів-гібридів, всупереч думці сучасних виноробів, готувались вина місцевого споживання досить високої якості. А саме столові білі ― Золотий луч (Зейбель 4686), Гайяр 157; столові червоні ― Кудерк 4401, Зейбель 1, 14, 128, Терас-20, Бако 1; міцні вина типу мадери ― Золотий луч (Зейбель 4686), Дюшес; хересу ― Кастель 120, Золотий луч (Зейбель 4686); білі міцні вина типу портвейну ― Кудерк 4401, Терас 20; столові і міцні напівсолодкі вина із сортів Гайяр 157, Бако 1, Зейбель 1, 14, 128 та ін. Вироблялись десертні вина із сортів Ноа, Ізабелла, Лідія, Делавар, Золотий луч, вино за типом малаги ― Кюрдамір.
Для багатьох фахівців не є великим секретом, що і сьогодні кагор на винзаводах України вариться переважно із використанням гібридів, вирощених на присадибних ділянках місцевих селян Північного Причорномор’я.
У середині минулого століття питання «розумного» використання того чи іншого сорту винограду переважно вирішувала Рада Міністрів СРСР. Тому хоча і тимчасово (на п’ять років), але все ж її рішенням було допущено для подальшого розмноження найбільш перспективні сорти гібридів, враховуючи у першу чергу морозостійкість останніх і, як наслідок економічні важелі галузі.
Зрозуміло, що якістю гібриди поступаються європейцям, мають підвищений вміст метанолу та деяких диглікозидів і не придатні для виготовлення витриманих марочних вин. Але, шановне панство, чи часто ви зустрічали на прилавках сучасних супермаркетів марочне вино вітчизняного походження?
Тепер стосовно вмісту в гібридах метанолу та ряду диглікозидів. Якщо на одну шальку терезів покласти вміст шкідливих речовин у гібридах, а на другу ― пропоновану світовими хімічними концернами систему захисту європейських сортів винограду та залишки пестицидів у плодах після такого захисту, то стає зрозумілим, чому наші діди довше від нас на світі жили.
А щодо шкідливого впливу диглікозидів на наш організм ― то наукових доказів та єдиної думки фахівців про це не існує, до того ж ці барвникові речовини містяться також у картоплі, гранаті, ожині та інших сільгоспкультурах.
Фальсифікат
Та все ж основним клопотом суспільства сьогодні має стати не рівень вмісту нітратів і нітритів та ГМО у винопродукції, а масова фальсифікація продукції виноробства, яка підриває розвиток, а може, й існування галузі у країні. Чимало виробників вина лише прикриваються елітним сортовим складом своїх виноградників, закуповуючи у кращому разі основну масу сировини у місцевого населення або в сусідній Молдові. Деякі із виробників вина взагалі не мають власних насаджень, використовуючи для виготовлення винопродукції цукровмісні речовини, ароматизатори, а головне ― воду, від якості якої у сучасній Україні, у більшості випадків, напряму залежить якість і ціна виробленої винопродукції.
Ще на початку минулого сторіччя на засадах суспільної самодіяльності була створена станція російських виноградарів (нині ІВіВ ім. В. Є. Таїрова), основним завданням якої була боротьба із фальсифікацією вина. Очолив цю роботу на той час член комітету станції Володимир Гернет. У своєму звіті станції (1908 рік) він порівнював фальсифікацію вина із важким недугом, що підточує сили суспільного організму, наслідки якого лягають як на виноградаря і винороба, так і на сумлінного виноторговця й, насамкінець, на споживача.
Він також зазначив: «Жага до наживи, ― а інколи просто бажання жити, ― з одного боку, конкуренція ― з іншого, викликали нині непомірний розвиток фальсифікації. Підробляють усе, підробляють часто і підробляють жорстоко, нещадно до здоров’я ближнього. Хліб, молоко, масло, м’ясні продукти, консерви, цукерки, лимонад, квас ― все може внести у дім хворобу, а іноді навіть смерть. Але, здається, немає такого продукту, який підробляється так часто і так різноманітно, як виноградне вино».
У той час боротьбу із фальсифікацією вина підтримував департамент землеробства, державні управління та громадські установи.
Сьогодні у багатьох країнах Західної Європи теж є державні структури із боротьби з фальсифікацією. Наприклад, французьке національне агентство безпеки продуктів.
На жаль, наші державні органи відхрестилися від боротьби із фальсифікацією, і це стосується не лише вина, а деякі спеціалізовані держустанови навіть очолили цей процес.
 |
Що ж культивувати?
У читача може скластись враження, що автор прагне розвернути сортову політику виноградарства України у зворотному напрямку, на 180°, і щонайменше повернути сортовий склад насаджень винограду на рівень середини минулого століття, коли гібриди займали 40% площі виноградників. Але це зовсім не так. Беручи до уваги, що критично низькі температури повітря взимку, які спостерігаються на півдні України не менш ніж два роки із десяти, призводять до повної втрати урожаю європейських сортів, а іноді і загибелі рослин, роль морозостійких гібридів після таких зим зростає у кілька разів, і вони стають своєрідним страховим фондом у виробництві винограду окремим господарством.
Про це можна судити, аналізуючи сортовий склад виноградників Миколаївщини, де майже кожне спеціалізоване господарство має у структурі насаджень від 8 до 30% гібридів, переважно американського походження (Vitis labrusca), і виробляє оригінальну винопродукцію. І це не заважає їм паралельно виробляти якісні вина із європейського винограду, кущі якого зростають поруч.
Переконаний, що у кожного продукту є свій покупець, важливо лиш зберегти своєрідність цього продукту. Внутрішній ринок вина в Україні сам в змозі відповісти на питання, що і скільки йому треба виробляти, задовольнити соціальне замовлення і самоочиститись від фальсифікації. Але лише за умов, що цей процес не будуть контролювати «видатні» фахівці Мінагрополітики та інші владні структури країни.
Сергій Микитенко, кандидат с.-г. наук, консультант Одеська обл.
журнал “Садівництво по-українськи”, жовтень 2016 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Садівництво по-українськи” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
Садівництво по-українськи
