Фінансова ситуація в Україні здатна запустити процес інвестування національного розвитку та забезпечити прямий зв’язок національної економіки зі світовою розрахунковою й інвестиційною системами.
Українська фінансова система — унікальна. Всі ми знаємо, що гроші в Україні дорогі. До цього вже давно звикли — начебто по-інакшому й бути не може. Однак, проаналізувавши основні ставки центральних банків світу, навряд чи хтось ще матиме ілюзії: у нашому королівстві не все гаразд, причому дуже.
Найвищою ставкою серед провідних банків світу, як відомо, є ставка Резервного банку Нової Зеландії, яка становить аж 2%. У трьох країнах — Швеції, Швейцарії та Японії — ставка взагалі від’ємна: ми тобі доплатимо, тільки бери гроші. Центральний банк ЄС тримає нульову ставку. Тож як на такому тлі пояснити наші 30–20–15%?
Звернімося до документів. Положення про процентну політику НБУ, яке діяло з 2004 року, передбачало, що у визначенні облікової ставки береться до уваги рентабельність основних галузей економіки. На практиці, звісно, всі ці роки ніхто ніяку рентабельність до уваги не брав. У квітні ж цього року взагалі «підчистили» цей нормативний документ. Тепер там сказано, що облікова ставка встановлюється на підставі пропозицій Департаменту монетарної політики та економічного аналізу після обговорення на засіданні Комітету з монетарної політики. До зазначеного комітету входять працівники НБУ за посадами — такий собі Більдерберзький клуб місцевого розливу. Хотілося б порекомендувати йому ознайомитися зі світовими тенденціями. Однак, як відомо, НБУ до порад прислуховуватися не звик…
То курка чи яйце?
Інша колізія: дешеві гроші — дорогі гроші. Всім нам зрозуміло, що дорогі гроші стимулюють їхнє збереження. Хто ж витрачатиме гроші, ризикуватиме, коли можна просто покласти певну суму в банк і чекати, коли вона виросте? Висока ціна грошей заморожує економічну активність, згортає наповнення ринків. А відтак веде до зростання цін. В тому самому НБУ полюбляють казати, що ціна грошей має обганяти інфляцію. То курка чи яйце? Що первинне: зростання цін чи підвищення облікової ставки? Думка «більдербержців» одностайна: інфляція — це «річ у собі, яка надана нам у відчуття», а облікова ставка має бути вищою за інфляцію. І перспектив із тим ніяких немає. Тепер усе це називається «інфляційне тагетування», яке закарбоване в Основних засадах грошово-кредитної політики на 2016–2020 роки. «Не жди сподіваної волі»…
Це одна грань теми — стабільність грошей. Нестабільність валюти пришвидшує її обіг — кому вигідно тримати гроші, на які завтра не купиш й половини того, що сьогодні? І навпаки, коли гроші стабільні, а тим паче, коли їхній курс зростає, всі намагаються гроші не дуже витрачати. В нашому випадку ми маємо просто вибухову суміш — нестабільні гроші помножені на дорожнечу грошей. То ж витрачати чи зберігати? Чи компенсують накопичені відсотки за депозитом втрати за чергового обвалу курсу? На макроекономічному рівні відповідь на запитання очевидна — колись цілком заможне населення вже перетнуло межу глобальної бідності. Однак як бути кожному окремому власнику грошей, кожному підприємству?
І взагалі, як усе це впливає на сільськогосподарське виробництво? Як краще зберігати отримані за врожай кошти? Де брати кредити, коли бракує обігових коштів, коли валюта знецінюється?
Механізми є. Ще б довіру…
Досвід і економічний успіх холдингів переконливо свідчать про те, що треба якомога швидше тікати з гривневого простору. Тримати кошти краще за кордоном — і валюта стабільніша, і кредити дешевші, зокрема залучені на фондових ринках і гарантовані власними коштами. Традиційним середнім господарствам можна було б порадити вкладатися в товари, потрібні для наступних посівних, але виникають проблеми з потужностями для зберігання. Також непогано було б інвестувати у щось спільно корисне, як то кооперативні елеватори, розвиток інфраструктури. Саме середні господарства могли б стати масовим вітчизняним інвестором.
Аналітичний центр Аграрного союзу давно пропонує механізми інвестування розвитку галузі через професіональне розв’язання нагальних проблем. Однак, аби все це запрацювало, щоб вивести ситуацію зі стану повного ступору, серед загалу традиційних господарств бракує розуміння напрямку руху та взаємної довіри. Хоча кошти на підтримку розвитку, принаймні аграрної галузі, в загалу сільгоспвиробників, сьогодні є. Оптимальним інструментом для поєднання проблем збереження грошей і економічного зростання традиційно вважається фондовий ринок, який дозволяє інвестувати малі суми у зручний час. Проте фондовий ринок, як відомо, у нас також не працює.
І Зімбабве нам у приклад…
Що ж нам робити з нашим фінансовим щастям? Може, варто вдатися до кардинальних дій? Уряд на іноземців ми вже поміняли, поліцію обнулили. Може, настав час так само вчинити з національною валютою? Викорінити її як таку, що не підлягає реформації, й перейти на долар, як Зімбабве та Сальвадор? Зрештою, чи не свідчить вітчизняний банкопад про те, що цей процес уже пішов? Колись ми всі гаряче підтримали тезу про те, що наша промисловість не підлягає реформуванню, за визначенням не може бути конкурентоздатною, що її варто просто знищити. Сьогодні це полум’я перекинулося на банківську систему, дарма, що вона створена вже за «прогресивних» часів…
Системи грошового обігу в світі взагалі демократичні, а останнім часом пришвидшеними темпами розвиваються ще й глобальні електронні валюти. Зміна режиму ПДВ в аграрному секторі, повернення ПДВ експортерам здатні стати стимулом для пришвидшення інтеграції українських аграріїв у глобальні ринки, системи грошового обігу й інвестицій. Потрібно тільки побудувати надійний інтерфейс.
Наше фінансово-банківське нещастя сьогодні очевидне. Однак навряд чи воно є однозначним злом, оскільки здатне реально розв’язати дві фундаментальних проблеми: запустити процес інвестування національного розвитку та забезпечити прямий зв’язок української економіки зі світовою розрахунковою й інвестиційною системами.
Лариса Старікова,
координатор Аналітичного центру Аграрного союзу України
газета “АгроМаркет”, жовтень 2016 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
