Незважаючи на рекордний імпорт азотних добрив улітку 2015-го, дефіцит українського ринку нині оцінюється сотнями тисяч тонн
Протягом декількох останніх місяців на внутрішньому ринку дещо змінилася диспозиція: він насичується завдяки імпорту, ціна на тонну якого становить 8,5–9 тис. грн.
Українські виробники тим часом вимушено пасуть задніх. Два потужних підприємства — горлівський концерн «Стирол» і сєвєродонецьке об’єднання «Азот» — розташовані в зоні АТО й зупинені з міркувань безпеки. Ще два зі складу групи Ostchem — черкаський «Азот» (виробничі потужності — 900 тис. тонн на рік) і «Рівнеазот» (450 тис. тонн) — із квітня 2015-го простоюють через відсутність сировини (природного газу, який було арештовано). Із 74 тис. тонн азотних добрив, що залишалися на складах власної дистрибуторської мережі групи, більша частина розпродана. Воно й не дивно: у тих аграрних підприємствах, що мають амбітні плани вже на наступний урожай, азотними добривами запаслися ще з літа. Чимало добрив, як кажуть досвідчені господарі, показують свою ефективність лише за умови основного внесення — з осені, під основний обробіток ґрунту. Щоправда, за різними оцінками, дефіцит ринку сягає сотні тисяч тонн.
Ринкові корективи
Перед початком осінніх польових робіт наявну проблему очільник аграрного міністерства озвучив прем’єр-міністрові. А той доручив шукати шляхи її розв’язання міжвідомчій групі. Тим часом заводи у Рівному й Черкасах уже наприкінці серпня, за даними «Інфоіндустрії», розпочали готуватися до запуску.
Як вважають у профільному міністерстві, проблему дефіциту частково може бути вирішено за рахунок потужностей ДП «Одеський припортовий завод», ПАТ «ДніпроАзот» і надходжень агрохімікатів з-за кордону. Разом із тим експерти галузі не виключають варіант подальшого наповнення цього сегмента внутрішнього ринку шляхом постачань з-за кордону.
Протягом останніх 10 років, як відомо, основними імпортерами селітри на український ринок були російські виробники. Це зумовлено тим, що в РФ обсяг виробництва селітри практично вдвічі перевищує потреби внутрішнього ринку, отож майже 3,7 млн тонн експортується. Нині на український ринок різними шляхами ввозять замінники, які містять азот. Насамперед — це сульфат амонію. Говорять і про азотосульфат «Уралхіма», що є звичайною аміачною селітрою. «Єврохім» випустив гранульовану форму аміачної селітри, яка не підпадає під обмеження, частину хімікатів ввозять за кодами вапнякової селітри. Щоправда, ймовірно, антидемпінгові заходи стосовно імпортованої з РФ селітри можуть послабити. Принаймні, як повідомили у МінАПіП, нині обговорюється можливість відміни чи призупинення рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 1 липня 2014-го. Уряд дав відповідні доручення Мінекономрозвитку. Можливий також варіант відміни додаткового 5%-го імпортного збору, запровадженого Кабміном на поточний рік для міндобрив.
У пошуках альтернативи
Азотну групу міндобрив, як відомо, імпортують в Україну більше десяти країн. У першому півріччі, за даними митників, 306,5 тис. тонн надійшло, зокрема, з Росії, 45,4 тис. тонн — з Білорусі, 31,8 тис. тонн — з Узбекистану, 2,3 тис. тонн — з Польщі. Сьогодні, за даними Мінагропроду, на реєстрації в Мінприроди України є міндобрива виробництва Болгарії, Румунії, Китаю й інших країн. Європейські виробники, які мають неабиякі потужності з виробництва селітри та КАС, могли б бути імпортерами, кажуть аналітики. Щоправда, не в сезон (він у тамтешніх аграріїв збігається з нашим). До того ж ціна, яку може дати український ринок за добрива, істотно нижча, ніж у ЄС.
Вельми скептично ставляться експерти й до перспективи збільшення імпорту азотних добрив із Китаю. Тамтешня криза, як пояснює керівник проекту «Іноіндустрія» Дмитро Гордійчук, схожа на ту, що була в Україні у 2008-му — із девальвацією валюти та подальшим посиленням регулювання по експорту. Набагато перспективніший варіант, на його думку, Іран, а також країни, що ближчі до нас територіально, зокрема Румунія чи Єгипет. Можливо щось імпортуватиметься з Близького Сходу, Катара. Утім, скажімо, катарські компанії не зацікавлені в спотовому ринку – їм потрібні тільки рамкові контракти. Тим часом вільного спотового товару сьогодні на ринку дуже мало. Причому, він загалом російський.
Утім, як мовиться, не азотом єдиним — на українському ринку добрив є й інші «вузькі місця». Як зауважує Дмитро Гордійчук, у нас взагалі не виробляється нітрат кальцію та нітрат калію. Останній, до речі, вкрай потрібний тепличникам і тим, хто працює із системами зрошення. Тож ситуація потребує оперативного реагування.
Без грошей і без хімії
Серед найбільших споживачів аміачної селітри у світі є країни колишнього СРСР. Європа давно відмовилася від цього виду добрив і перейшла на стабілізовану селітру, яка не є вибухонебезпечною. Таке рішення ухвалили уряди європейських країн після ряду великих пожеж на заводах із виробництва аміачної селітри та з метою уникнення можливості терористичних актів. Крім того, рівень розвитку й доходів сільгоспвиробників у ЕС дозволяє їм застосовувати альтернативні види добрив. Так, у світовій практиці набирає тенденція використання рідких і газоподібних добрив (КАС, аміак, безводний аміак, рідкі комплексні добрива) і зменшення частки у структурі споживання сипучих, що дає змогу оперативніше впливати на потреби рослини в тій чи іншій формі мінерального живлення. Завдяки точному сільському господарству Європа застосовує комплекси добрив, для внесення яких потрібна спеціальна техніка.
Вітчизняні агрокомпанії теж шукають альтернативу внесенню селітри. На думку директора з маркетингу, стратегічного аналізу та планування Ostchem Марії Беззубової, потенціал заміщення селітри на українському ринку становить щонайменше 20–25% поточних обсягів споживання. Зрозуміло, що першими можуть зробити такий крок великі агрохолдинги, у яких є можливості для інвестицій у технології. Вони переходять на рідкі добрива: КАС чи аміак. Рідкий аміак, як кажуть фахівці, треба вносити на великих площах, він містить 82% азоту й це економічно дуже вигідно за умов наявності відповідного роду техніки. Втім, українські фермерські господарства зазвичай не мають змогу модернізувати свій автопарк і не обробляють таких великих площ. Отож цей ефективний метод для багатьох із них недосяжний. Загалом споживання міндобрив торік скоротилося чи не на третину.
МінАПіП звітує, що на літньо-осінні роботи заявка по добривах становила 613,9 тис. тонн в поживних речовинах, що на 9% менше, ніж торік. Зокрема, азотної групи — 327 тис. тонн, фосфорної — 156 тис. тонн, калійної — 131 тис. тонн (зниження потреби проти минулого року по азоту — 3%, по фосфорних — 15% і по калійних добривах — 16%). Ураховуючи перехідні залишки станом на 14 серпня в сільгосппідприємствах є майже 298 тис. тонн поживних речовин мінеральних добрив (49% до заявки), зокрема азотних 155 тис. тонн, або 47% до заявки (у 2014-му — 48%), фосфорних 80 тис. тонн, або 51% до заявки (у 2014-му — 47%), калійних: 63 тис. тонн або 48% до заявки (у 2014-му — 42%).
Цінові колізії
Загалом цінова ситуація на ринку була досить нестабільною. Найвищий рівень росту цін у 2015-му було зафіксовано в березні. Цікавий нюанс: у цей період, за даними МінАПіП, вартість аміачної селітри та карбаміду, які імпортуються, становила 339 та 282 дол. США за тонну відповідно, тоді як ціна на цю продукцію вітчизняного виробництва була задекларована заводами на рівні 11 502 грн/т та 11 340 грн/т (498 та 491 дол. США відповідно).У травні ціни на основні види добрив дещо знизилися й становили на аміачну селітру 9550 грн/т (–1952), карбамід (насипом) 8160 грн/т (–3180). За рік (із 14 серпня 2014-го по 14 серпня 2015-го) відпускні ціни на карбамід (мішки) зросли з 4464 до 9300 (+4836) грн/т, або на 108%, на безводний аміак — з 6600 до 14000 (+7400) грн/т, або на 112 %.
«Наразі аміачна селітра коштує 8,5-9 тис. грн/тонну, при запуску вітчизняних заводів буде спостерігатися зниження цін на 5-10%. Водночас без запуску заводів при збільшенні попиту піде зростання ціни», — прогнозує керівник експертної групи асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Ігор Остапчук.
Оксана Пирожок
газета “АгроМаркет”, вересень 2015 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
