Наразі в Україні починається масштабний процес приватизації державних підприємств, проте чим ближче до старту, тим більше питань виникає як до самої процедури приватизації, так і до цілей, з якою вона проводиться. Мінагрополітики за підтримки грузинських експертів активно долучилося до обговорення зазначених процесів і намагається зробити свою діяльність у цьому напрямі максимально прозорою, проте поки що про приватизацію говорять, але реального кроку вперед немає.
Очікування
У травні в Києві відбулася перша дискусія за участі міністра аграрної політики та продовольства Олексія Павленка, співзасновника Фонду інновацій та розвитку (Грузія) Георгія Вашадзе, представників Мінекономрозвитку, Фонду держмайна, народних депутатів щодо приватизації держпідприємств у сфері АПК. Олексій Павленко з характерним йому оптимізмом виразив намір приватизувати вже 150–180 підприємств цього року й залучити додатково в бюджет до 1 млрд грн. Такі цифри здаються нереальними, зважаючи на не зовсім просту процедуру приватизації та необхідність проведення аудитів самих підприємств. Проте попереду ще половина року, і в міністерстві зазначають, що 10–12% держпідприємств із 571 не мають земельного банку, що має пришвидшити саму процедуру продажу, оскільки не потрібно проводити розпаювання земельних ділянок. У цілому держкомпанії із земельними ділянками мають у підпорядкуванні 181,5 тис. га. Учасники дискусії налаштовані на спільну співпрацю, бо обслуговувати компанії, що тільки за 2014 рік мали сукупний збиток 492 млн грн, ніхто не збирається. Із 571 держкомпанії сьогодні працює лише 90, і тільки 20 є прибутковими. Такі цифри стали основними для ухвалення рішень щодо продажу держвласності, що перебувають у підпорядкуванні міністерства.
Свою позицію щодо того, як має відбуватися приватизація в Україні і що потрібно приватизувати найближчим часом, виданню пояснив Георгій Вашадзе. На його думку, існує певна бюрократія, яка спеціально вималювана так, щоб ці компанії не приватизувалися, щоб вони залишалися в напівлегальному стані, бо частина з них є або в стані банкротства, або в стані реорганізації. «Є компанії, у яких начебто нема жодних нерухомості й активів, а насправді вони там є, і хтось там гроші заробляє, хтось здає в оренду землі», — зазначив він у коментарі «АгроМаркету». Його фраза «Потрібно продати все, крім совісті» є своєрідним девізом у підході українського уряду до приватизації держпідприємств.
Логіка в залученні коштів у бюджет у період фінансової кризи в країні звичайно ж є. Єдиним зауваженням є непрозорість самої схеми приватизації. Про це кажуть і юристи, і учасники ринку. Проте експерти з Мінагропроду вже бачать терміни, протягом яких можна приватизувати одне підприємство — від 7,5 до 16 місяців.
Процедура
Радник міністра, керівник аналітичної групи з питань приватизації Олексій Зубрицький пояснив, як у відомстві бачать саму процедуру приватизації. За його словами, є два шляхи: створення колективного сільгосппідприємства (КСП) або акціонерного товариства. Створення КСП триватиме 7,5 місяців, акціонерного товариство — близько 16 місяців. Є низка підприємств, на приватизацію яких потрібен дозвіл Кабінету Міністрів. Сюди належать компанії, які мають довгорічні насадження: хміль, виноградники, сади, а також племінні підприємства, наприклад, пов’язані з конярством. Щоб видати це рішення, Кабмін має погодити його з Мінекономіки, Мін’юстом, що додає ще один місяць до загального терміну приватизації. Є підприємства, на приватизацію яких не потрібен дозвіл уряду, вони відразу передаються під управління Фонду держмайна (ФДМ). І якщо Кабміну на ухвалення рішення щодо приватизації потрібно 30 днів, то ФДМ — 10. Після цього ФДМ створює різні комісії: зокрема, з приватизації, інвентаризації, на що законодавчо відведено 30 днів. Далі відбувається створення передавального балансу, оцінка підприємства, підготовка плану приватизації та його затвердження. «Десь на цьому етапі має зібратися колектив і сказати, ми хочемо колективне сільгосппідприємство або хочемо акціонерне товариство. Якщо рішення по приватизації ухвалює Кабмін, то автоматично створюватимуть акціонерне товариство. В інших випадках є вибір. На це все йде від 4 до 6 місяців», — уточнює О. Зубрицький.
За його словами, з приходом нової команди в Мінагропрод усім держпідприємствам були розіслані запити щодо їх фінансової документації, відповіли лише 96 із наявних 571. «Я можу вам коротко зобразити, якщо в нас 571 підприємство, то 116 мають освітню функцію, більшість із них віддали Міністерству освіти, 150 перебувають на стадії банкротства та ліквідації, приблизно стільки само — 150 у процесі реструктуризації, близько 30 — це Крим, 20 — це «діаманти», такі як «Укрспирт», ДПЗКУ, «Артемсіль», вони потенційно коштують дуже багато грошей і приватизувати їх сьогодні потрібно дуже обережно. У нас лишається 100 підприємств, які ми заявили до приватизації», — прокоментував радник міністра.
Партнер юридичної фірми «Астерс» Олексій Хом’яков розповів, що за останні кілька років в Україні так, на жаль, і не були ухвалені нормативні акти, що дозволяють зробити процес приватизації єдиним і прозорим. Загальний же порядок приватизації зображено в Законі України «Про приватизацію державного майна» й включає в себе такі етапи:
Ще більшу плутанину в розуміння процесу приватизації аграрних компаній уносить спеціальний Закон України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі». Цей закон розділяє аграрні компанії, що перебувають у державній власності, на різні сектори і встановлює окремі особливості для кожної з таких субіндустрій. Як вбачається з аналізу як мінімум цих двох законодавчих актів, схема приватизації є дуже заплутаною, поєднаною з величезними ризиками, бо на якомусь етапі процес приватизації може бути перерваний для потенційного інвестора взагалі.
Аргументи проти
Опонентом приватизації є екс-міністр Ігор Швайка. Він вважає, що держава отримає від приватизації дірку від бублика, а саме завдання чинної владної верхівки не досягнути високої мети, а зайняти всіх розмовами про процес. Його бачення ефективної роботи збиткових держпідприємств — пошук ефективних управлінців, які могли б забезпечити нормальне використання матеріально-технічної бази. «Перед управлінцями треба ставити конкретні завдання, сформульовані у фінансовому плані, і вони самі мають бути зацікавлені в його виконанні, у разі невиконання завдання їх звільняють і шукають кращих», — сказав він «АгроМаркету». — Наразі постає питання, чи входить до складу майнового комплексу підприємств, які виставляються на приватизацію, земля, яка наразі перебуває у їх постійному користуванні? Що власне продається? Тільки приміщення чи разом із двома-трьома тисячами гектарів землі? Яким чином відбуватиметься розпаювання землі? Підприємства фактично продаються без землі, бо її роздають як паї працівникам і пенсіонерам. Якому інвестору буде привабливий один майновий комплекс? Я вважаю, що такі дії уряду є своєрідною формою прихованого ринку землі в рамках мораторію на її продаж. До того ж який управлінський апарат має мати інвестор, щоб оформити заново договори оренди», — ставить запитання колишній голова аграрного відомства. На його переконання, інвесторів на сьогодні в державному аграрному секторі цікавлять не приватизовані підприємства як бізнеси (вони по суті такими і не є), а їх земельні ділянки.
Ризики
Викликає запитання й робота ФДМ з вибору компаній-оцінювачів, які визначатимуть вартість держпідприємства, і те, хто ж виступить покупцем підприємств в Україні в умовах військової ситуації на сході. «Моделюємо ситуацію, що спочатку на перших торгах об’єкт коштує 100 тис., він не продається з першого разу, знижується ціна на рівень 75 тис., торги вдруге не відбуваються, бо нема покупців, вартість лоту знижують і продають за можливою ціною, наприклад 10 тис. Що отримала держава? 10% номінальної вартості ціни, а чи отримали ми ефективного власника, чи будуть збережені робочі місця тощо», — зазначає Ігор Швайка. Олексій Хом’яков також вважає, що основними ризиками, ґрунтуючись на поточному регулюванні приватизаційних процесів в аграрній галузі, є потреба в реорганізації держагропідприємств в акціонерні товариства або колективні господарства, соціальні зобов’язання, високі ризики оскарження результатів приватизації, зважаючи на заплутаність і нечіткість відповідних процедур. Іноземні інвестори не готові до таких високих бізнес-ризиків і вкладати свій оборотний капітал у низькопродуктивні аграрні підприємства державного сектора.
Проте в Мінагропроді вірять, що розмови про кризу, війну правдиві відсотків на 30, тому що коли говорити китайських чи арабських інвесторів, то вони роблять довгострокові інвестиції і мислять стратегічно, незважаючи на кілька років нестабільності. Наразі відомство стикається з двома типами реакції на розпочаті процеси: надія й розчарування. «Надія якраз від співробітників і директорів підприємств. Розчарування йде від експертів, які в італійських костюмах кажуть: війна, економіка в занедбаному стані, ви хочете задешево все продати. Вони хочуть, щоб все лишилося, так, як є, і гроші відмивалися», — коментує Олексій Зубрицький.
Отже, подальша доля великих підприємств, таких як «Укрспирт», ДПЗКУ, є не визначеною. Робити будь-які висновки без результатів приватизації перших 10 підприємств як мінімум зарано. Радикальні поради грузинських консультантів часто викликають подив і нерозуміння в очах українських чиновників, але бізнес-логіка роботи держпідприємств змушує шукати саме таких рішень. Питання лише в прозорості та готовності українського державного апарату до реальних змін.
Оксана Пирожок
газета “АгроМаркет”, липень 2015 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
