У компанії «Агро Експрес Сервіс» зменшують посіви ріпаку на користь цукрових буряків та кормових культур. Про свою віру в молоко та цукор розповідає Сергій Костючко, засновник і керівник цього агрохолдингу.
— Сергію Степановичу, як ви потрапили в аграрний бізнес і де взяли для цього первинний капітал?
— Починалося все 1999 року. Був тоді такий популярний вид діяльності — возити м’ясо на Росію. Скуповували в окрузі бичків, корів, возили на м’ясокомбінат, потім експортували. До речі, Сарненський м’ясокомбінат, з яким ми працювали, і донині займається експортом м’яса до північних сусідів. Одного разу я заїхав у справах до села Новоукраїнка, де в господарстві головував Степан Степанович Корзан. Він мені й каже: «Сергію Степановичу, ви ж із села, ваш батько був головою колгоспу. Давайте я вас втягну в дуже серйозну халепу — сільське господарство». Я погодився. В Ярославичах, у Млинівському районі Рівненської області, де зараз розміщена наша дільниця №1, ми взяли близько 3,5 тис. га землі в оренду. Спробували — наче пішло.
Потім був надлом, бо не вистачало професійності. Закопати гроші в землю — це найпростіше. Щоб такого не сталося, кожен власник має знати свій бізнес достеменно. Це стосується не лише аграрної сфери. Покладатися лише на найманих менеджерів — не зовсім правильно. Я це з досвідом зрозумів. Зараз дивлюся, як починають інші — мені і смішно, і шкода їх водночас, бо вони роблять помилки за свої кошти.
Коли я працював головою Млинівської РДА, у справах був занепад. Слава Богу, відбулася Помаранчева революція, і мене вигнали з роботи. Я повернувся до свого бізнесу і тепер роблю те, що мені подобається. За останні 5—6 років у нас відбулися серйозні зміни. Якщо 2005 року ми мали 10 тис. га землі, то сьогодні — майже втричі більше. Стали займатися цукровими буряками. Починали з урожайності 180 ц/га, а два останніх роки стабільно тримаємося на рівні 430—440 центнерів (позаминулого року було 475 ц/га). Цього року плануємо вийти на 500.
— Деякі агрохолдинги розвиваються за рахунок доходів з інших бізнесів їхніх власників. Чи у вас також є таке джерело інвестувань?
— Ні, сільське господарство — основний вид діяльності. Живемо з того, що виробляємо в селі. Бо у нас це виходить. В основному працюємо без кредитів, на власних коштах. Більше того: останні три роки гасимо те, що напозичали раніше. Років зо два ще треба віддавати.
Зараз обробляємо 28 тисяч гектарів землі, і на 30—32 тисячах плануємо зупинитися. Тобто цього земельного банку достатньо, щоб господарство було серйозним гравцем на ринку. Всі землі поділені на 7 дільниць — у Рівненській, Тернопільській та Волинській областях. Це колишні укрупнені господарства. Якщо за сівозміною для дільниці треба добрати кількасот гектарів, ми просто приєднуємо прилеглі землі. Це можуть бути вільні землі або землі фермерів, яким в силу певних причин не вдалося господарювати. Не перебираємо.
Нині ми змінюємо свою стратегію. Чотири роки тому в рослинництві почали робити акцент на вирощуванні цукрових буряків, а з цього року в основу основ ставимо молочне тваринництво.
— Тобто ви взялися за цукрові буряки саме в той період, коли всі намагалися їх позбутися?
— Так, це був 2008 рік. І тепер щороку стабільно вирощуємо їх по 9 тис. га. У нас є 8 німецьких бурякозбиральних комбайнів, 6 навантажувачів, 21 бурякова сівалка, тобто ми повністю до цієї культури готові. А коли маєш всю техніку, то цукровими буряками займатися стає вигідно. Наприклад, комбайни в нас вже окупилися. Тепер вони заробляють самі на себе: коли ми закладаємо затратну частину, то враховуємо і ті 1200 грн на гектар копанки, які нам довелося б заплатити за збирання врожаю, якби ми когось наймали.
— А свій цукровий завод у вас є?
— Заводу немає, і його не треба. Ми працюємо з трьома цукровими заводами: Гнідавським, Горохівським і Радехівським. Цього року плануємо 100 тис. т сировини поставити на Гнідавський та Горохівський і 400 тис. т — на Радехівський заводи. Контрактів не укладаємо: у нас є таке поняття, як слово. В нашому регіоні ми всі один одного знаємо, дружимо сім’ями, відпочиваємо разом. Тому ризику для нас немає. Наш буряк завжди якісний, з високою цукристістю, тому на нього є покупець.
Деякі наші сусіди і свої заводи мають, і свій буряк сіють, але їм його не вистачає. Мабуть, через те, що урожайність, яку пишуть на папері, не добирають.
— Кажуть, цього року собівартість вирощування цукрових буряків вища, ніж ціна на цукор, і вирощувати їх невигідно.
— Я з цим не згоден —і зараз вигідно! Ми вкладаємо в цукрові буряки 147 мільйонів гривень і розраховуємо повернути ці гроші, а ще отримати хоча б 5—10% прибутку, які були б, якби гроші покласти на депозит. Оскільки ціна на цукор впала, то треба збільшувати затратну частину, щоб була вищою врожайність. Тоді є шанс отримати більший прибуток. А от якщо економити, зменшувати затратну частину, то це буде велика помилка.
У цукровій галузі рік на рік не схожий. Бувають і надприбутки, а є рік чи два, коли треба спрацювати в нуль. І отут треба, щоб вистачило терпіння. Адже цукрова галузь зав’язана не тільки на Україну. На світовому ринку маємо такого серйозного гравця, як Бразилія, але він зараз відійшов, бо німці вклали туди серйозні інвестиції для виробництва біоетанолу. Також серйозний гравець — Індія: коли в них урожай великий, то в нас ціни летять, а коли немає врожаю, то в нас, як 2009 року — цукор по 8 грн за кілограм.
— Яку селекцію цукрових буряків вирощуєте?
— В основному беремо німецькі гібриди. Випробували їх багато, бо в нашій місцевості є різні ґрунти: суглинки, чорнозем, карбонатні. Тож нам треба підбирати різні гібриди для різного типу земель.
— Отже, вся сівозміна в господарстві підпорядкована бурякам. Які ще культури в ній присутні?
— Цього року почали вводити кормові культури, такі як кукурудза на силос, конюшина та ще кілька видів багаторічних трав, які підуть на сіно. Пшениці сіємо щороку в межах 9 тис. га, стабільно беремо свої 5 тонн з гектара, а нинішнього року сподіваємося вийти на 6 тонн. Сіємо гібриди ріпаку. Останні два роки його насіння продавали компаніям «Сантрейд», «Юні транс» та іншим — приблизно 15 тисяч тонн. Цього року побачимо, хто більше заплатить. Зараз тенденції такі, що тонна ріпаку буде вартувати понад 5000 грн, оскільки ні в Польщі, ні в Німеччині, ні на сході України ріпаку немає. Проте ріпак ми будемо поступово виводити з сівозміни, бо більше займатимемося молоком.
— Ріпак показує дуже високу рентабельність, а ви його хочете витіснити тваринництвом, прибутковість якого сумнівна…
— Та це неправда! Будь-який вид діяльності є прибутковим, коли ним займатися серйозно. Якщо доїти на корову по 20 літрів молока на день, а це 6 тисяч літрів на рік, та помножити на 3,2 грн за літр, то отримуємо майже 19 тисяч гривень дохідної частини з однієї корови. Затратна частина на українську чорно-рябу в звичайних українських умовах, з урахуванням зарплатні доярки у 4—5 тис. грн, становитиме в межах 10—12 тис. грн на рік. То чому тваринництво не рентабельне? А ще плюс телятко. А 12 тонн органічних добрив — не дохід? За нашими розрахунками, тваринництво економічно вигідніше, ніж рослинництво.
— Який стан вашого тваринництва сьогодні і чого прагнете досягти в найближчому майбутньому?
— Торік ми купили одне господарство, в якому була українська чорно-ряба. Вони доїли в липні минулого року 7,2 л на корову, а ми на сьогоднішній ранок (30 квітня 2012 р. — Ред.) досягли надоїв 17,46 л, тобто динаміка є. Проблема в тому, що це поголів’я не досить генетично розвинуте, але якщо ним займатися, то воно дає непогані результати. Це стадо ми поступово нарощуємо — купуємо по всій Україні по 5, 10, 30 голів. Так, у травні завезли близько 300 голів. Будемо їх поступово покращувати голштино-фризькою породою, для цього завозимо з Канади сперму.
Крім того, на дільниці №7 (Башарівка, Радивилівський район) ми будуємо потужний комплекс прив’язного утримання. Ставимо там чистого голштино-фриза. Уже завезли 460 голів з Німеччини, і на сьогоднішній ранок маємо там надої 30,68 л. Щоправда, оскільки зараз діє заборона на ввезення — процес зупинився. За місяць-два, якщо знімуть заборону, ми його відновимо.
— У яких умовах розміщуєте поголів’я?
— На всіх наших територіях ми викупили в людей усе майно. І тепер у нас є можливість років на 3—4 поставити в старі підремонтовані приміщення до 3500 голів, а потім будуватимемо сучасні та надсучасні ферми.
Будівництво нової ферми — сума з багатьма нулями. Ставку тут робитимемо на зарубіжне обладнання — так би мовити, під голштина. Під кожною твариною лежатиме мат, а не дошки. Зовсім інший підхід буде і в системі доїння, і напування. Буде забезпечено всі норми по повітрю: ми обов’язково дамо необхідні 80 м3 на голову. Також на кожній фермі будуть зерносховища на 4,5 тис. т.
Крім того, щоб серйозно займатися тваринництвом, потрібен серйозний зоотехнік, який може вдало балансувати корми, виводити протеїн на 18%. Якщо цього не робити, то, звісно, нічого не буде. Можна добре нагодувати корову, вона стане красива, лискуча, а молока не даватиме. А може бути трішки худорлявою, проте доїтиметься красиво.
— На якій системі утримання вирішили зупинитися — прив’язь чи безприв’язь?
— Щоб подовжити життя нашим коровам, ми вибрали індивідуальне утримання. З цього питання і в мені самому, і в наших спеціалістів був внутрішній конфлікт, який не згасав, аж поки ми не привезли голштинів. Але ми «набрали повні груди повітря»… сіли в машини і роз’їхалися. Ознайомившись, що робиться в інших господарствах, ми однозначно вибрали прив’язне утримання. Подивіться: і в Україні, і в Ізраїлі, і в Європі голштино-фризька порода доїться 1,9—2,1 лактації. Тобто ви створюєте ферму, забезпечуєте її на 100% поголів’ям, але це поголів’я не забезпечує себе відновленням. Щоб поновлювати стадо і вийти в нуль, треба хоча б 2,5—2,6 лактації. Тоді ферма не зменшується. Проте є й мінус: більші затрати по зарплатні. Але за рахунок зменшення затрат на обладнання ми виходимо на ті самі цифри. І наша перспектива спрямована на це. У нас буде найбільша ферма прив’язного утримання в Європі.
— Як організована заготівля кормів і годівля?
— Корми ми не закуповуємо, вони в нас свої. На двох дільницях, де представлене тваринництво, маємо найсучасніші кормозмішувачі. Ми туди все завантажуємо — зерно, дріжджі, мікроелементи, соковиті компоненти, воно успішно вимішується. Щоб було рівномірним, додаємо розведену патоку. В нас цілий рік корм однаковий. До 15 жовтня минулорічних нам вистачає повністю, тобто цьогорічний урожай почнемо використовувати з середини осені.
— Зараз Україна по експорту молочних продуктів має проблеми з Росією, що негативно позначилося на рівні закупівельних цін. Це вас не бентежить?
— Ризику не бачу абсолютно. Ціна на молоко до осені стабілізується на рівні 3,5 грн. Спад у галузі однозначно триватиме найближчі два роки, кількість молока на ринку зменшиться. Що ж до ситуації з Росією — є Міністерство закордонних справ, то швидше до них питання. Навіть не до міністерства АПК. Якби МЗС займалося налагодженням стосунків, створенням при кожному посольстві, консульстві, в тій чи іншій країні торгових домів, де могли б зустрічатися бізнесмени, то не було б у нас питань реалізації.
Набагато цікавіший ринок Європи. Тим більше що там в аграрному секторі в найближчі 10 років намічаються серйозні проблеми: вони про це вже говорять. Сьогодні дітям й онукам європейських фермерів доводиться працювати на інших роботах, а допомагають батькам займатися сільським господарством вони лише в позаурочний час, коли приїздять з роботи з міста. І прагнення займатися фермерством у них взагалі немає. У Європі весь час ідуть розмови про скасування дотацій, субсидій для сільського господарства. І це мусить статися. У них має відбутися стрибок цін на 30—40% на харчові продукти, бо бюджети не витримують навантаження дотаціями. Тому в цьому плані ми більш захищені.
— Чи немає у вас планів власної переробки молока?
— Є, тільки набагато дальше, якщо буде серйозний вал молока. Це не питання сьогоднішнього дня.
— Що можете сказати про кадрове питання на селі?
— Я нашим колективом задоволений на всі 100%. Люди сумлінні, фахові, відповідальні. На кожній дільниці, де немає тваринництва, у нас працюють в середньому по 60 чоловік. Ми прийняли рішення щороку додавати в робочій силі якнайменше 20 чоловік: у кожного директора є список на працевлаштування майже на стільки ж бажаючих, скільки маємо працюючих. Вірю: у найближчі 2—3 роки відтік молоді в міста там, де ми господарюємо, призупиниться. Бо зарплати у нас вищі, ніж у місті. Та й місто не гумове. А політика держави не сприяє збільшенню робочих місць у містах. Ми хочемо використати цю ситуацію. Наприклад, залучимо до роботи молодь з Млинівського технікуму ветеринарної медицини.
— Як складаються стосунки з пайовиками?
— У нас на сьогодні найвища орендна плата по західному регіону. Даємо на кожний гектар 400—430 кг пшениці. Якщо хто хоче грошима, минулого року виплачували з розрахунку 1,35 грн за кг пшениці, а цьому будемо по 1,4—1,45 грн. Плюс ми платимо за людей прибутковий податок.
З кожного гектара орендованої землі торік виділяли на соціалку в сільську раду 12 грн, цього року будемо по 15. На соціальну сферу в селах виділили торік понад 400 тис. грн. У Млинові підтримуємо монастир — його почали будувати, коли я був головою адміністрації. На 9 Травня даємо всім ветеранам (близько 3500 чоловік) продовольчі пакети. Вже не перший, не другий, не третій рік — це традиція. Робимо концерти, стіл накриваємо для людей. Вони цього чекають.
— У сьогоднішньому форматі господарства ваш колишній бізнес — торгівля м’ясом — якось представлений?
— Ні, сьогодні ми займаємося лише сільським господарством. Бичків продаємо у віці 4—5 тижнів або селянам, або здаємо на м’ясокомбінати. Думали утримувати, але потім вирішили зупинитися лише на молочному напрямі. Розпилятися не можна.
— Хто ви за освітою?
— До армії закінчив медучилище. Після армії — Вищу школу КДБ СРСР, але жодного дня не працював за цим фахом. Два роки тому закінчив агрономічний факультет університету, цього року складатиму екзамени в аспірантуру. Вважаю себе непоганим фахівцем із цукрових буряків, от і хочу захиститись. У нас в регіоні, до речі, такої наукової теми немає в жодного, тому списати в когось не вийде.
— Тоді до вас запитання як до науковця: чому в Україні селекція цукрових буряків у такому стані, що ви навіть не хочете сіяти вітчизняні гібриди?
— Це питання, скоріше за все, до держави. У країні є хороший інститут, слава Богу, ще збереглися фахівці з цукрових буряків. Директор інституту — грамотна фахова людина. Якби їм виділити територію, створити нормальну лабораторію, дати зарплату нормальну… Хіба це нереально?
— Чи плануєте реалізовувати себе в політиці?
— Не приховую — якщо колектив не заперечуватиме, буду цього року балотуватися до Верховної Ради по мажоритарці. А з політичними партіями я не товаришую.
— Що ви думаєте з приводу скасування мораторію на продаж землі?
— Ставлюся до цього негативно. Бо хто зацікавлений у продажу землі? Тільки ті, хто потім виходить на IPO і продається. Вершки зняли, та й все, бо працювати на землі не вміють. Часто доводиться чути: «от прийде інвестор!». Таке враження, що прийде якийсь чоловік і усе зробить. Але ж цей інвестор не привезе з собою шлейф агрономів, інженерів, технологів тощо. Він буде спиратися на місцевих фахівців. А звідки вони візьмуться? Для кого наші аграрні заклади готують агрономів та інженерів? Для міліції, митниці, прокуратури, земельних відділів — але не для роботи на землі. У моєму випуску було 26 чоловік, а в селі зараз працюють лише 6. І поки ми корупційну складову не викоренимо в Україні, не повернемося до якісної освіти, земельні питання не можна чіпати. Вирішимо питання з корупцією — тоді перший крок можна буде зробити, наприклад, ввести комерціалізацію оренди землі. Це буде нормальний шлях: якщо одна людина не змогла працювати, вона перепродає право оренди землі іншому. Але, знову ж, це питання не сьогоднішнього дня.
– Пане Сергію, яким ви бачите своє господарство років через 10?
– 10 років проживемо — тоді й побачимо. Я в Бога вірю, не від мене все залежить. Ми плани будуємо, але їх озвучувати, викидати в ефір просто так не можна. З головними напрямами діяльності ми визначилися і скорочувати намічене не будемо. Мені 44 роки, директори дільниць і заступники теж приблизно такого самого віку: ми хочемо за 10 років владнати все, що вже розпочали.
газета “АгроМаркет”, червень 2012 року
AgroTimes
