Інтенсивний яблуневий сад, в якому дерева вирощуються без зрошення, висуває певні вимоги до організації живлення. Особлива увага – підготовці місця під закладання.
Оптимальне удобрення є однією з основних складових інтенсивної технології вирощування насаджень. Воно сприяє активізації фотосинтезу, процесів росту, диференціації генеративних бруньок і, відповідно, забезпечує регулярне отримання високих урожаїв, поліпшення якості плодів та підвищення зимостійкості плодових рослин.
Перед закладанням
Перед закладанням плодових насаджень обов’язковим є окультурення ґрунту. Воно поліпшує фізичні, фізико-хімічні та біологічні властивості ґрунтів, сприяючи підвищенню продуктивності майбутнього саду. Насамперед проводять плантажну оранку, вапнування або гіпсування ґрунту, вносять органічні та мінеральні добрива, роблять чизелювання. За відсутності органічних добрив використовують сидерати.
Часто садівничі господарства закладають нові насадження яблуні на місці старого саду віком 15–20 років. За цих умов виникає так звана хвороба реплантації (ґрунтовтома), яка згубно впливає на молоді дерева. Вирощування дерев яблуні на одному і тому ж місці призводить до накопичення в ґрунті токсичних речовин, які виділяють рослини і хвороботворна мікрофлора, зокрема гриби, актиноміцети й бактерії. Спричинена повторною культурою ґрунтовтома особливо негативно впливає на сад у перші п’ять років після садіння, блокуючи повернення інвестицій за причини невисокої врожайності. У подоланні цього небажаного явища важливу роль відіграє удобрення насаджень, хімічна дезінфекція ґрунту та застосування спеціальних препаратів.
З мінеральних добрив перед садінням вносять фосфорні й калійні. Норми розраховують для передсадивного внесення за даними фактичного вмісту фосфору й калію в ґрунті, що одержані під час попереднього агрохімічного обстеження в атестованих лабораторіях. Також під час попереднього агрохімічного обстеження слід визначити: вміст гумусу, вміст нітратного азоту (N-NO3) за нітрифікаційною здатністю ґрунту, легкогідролізованого азоту за методом Корнфільда, вміст карбонатів, іонів Са++, обмінної кислотності ґрунту, суми увібраних основ ґрунту за методом Каппена-Гільковіца, рухомі сполуки фосфору і калію.
Молодий сад
Велике значення надають ґрунтовому удобренню, поділяючи його на пізньоосіннє або ранньовесняне, удобрення після червневого опадання зав’язі та удобрення під час збирання врожаю. Добрива в саду використовують як однокомпонентні, так і комплексні.
Вітчизняні та закордонні фахівці рекомендують в інтенсивних насадженнях на карликових підщепах, за дерново-перегнійної системи утримання ґрунту із загущенням дерев на одиниці площі, в перший після посадки рік вносити азотні добрива 3–4 рази за сезон в нормі 4 г д. р. на дерево. Перше внесення проводять після появи листя та квіток, повторне – з 10-денним інтервалом. Добрива вносять у пристовбурну смугу. На другий рік удобрення розпочинають у кінці березня і вносять 3–4 рази по 10–15 кг/га азоту. Якщо вміст гумусу в ґрунті високий, а перед садінням внесли значну кількість органіки, тоді азотні добрива можна вносити лише весною в дозі 30 кг/га. Добрива розсівають рівномірно у пристовбурну смугу, щоб попередити опіки коріння.
Дорослий сад
У плодоносних садах розпочинають вносити добрива поверхнево у пристовбурну смугу на початку квітня у дозі 20–30 кг/га д. р. (азотно-фосфорна суміш), друге внесення проводять через кілька тижнів після цвітіння в нормі 20–30 кг/га д. р. (кальцієва селітра), третє – у період після червневого опадання зав’язі і за очікуваного високого врожаю – 30 кг/га д. р. (суміш NPK). Добрива вносять у приштамбову смугу. Щоб не допустити здрібнення плодів, вносять навесні по 150 кг/га К2О, а за великого навантаження – ще 150–200 кг/га влітку.
За утримання міжрядь під дерново-перегнійною системою, впродовж вегетаційного сезону 4–5 разів скошують траву, залишаючи її в міжрядді або скидаючи в ряд як мульчу. Ґрунт у приштамбових смугах мульчують (соломою, використаним субстратом для вирощування грибів, плівкою) або утримують під гербіцидним паром. Один раз на 4–5 років у міжряддя саду вносять добрива.
В інтенсивній культурі яблуні широко використовують метод позакореневого удобрення, який швидко та цілеспрямовано урівноважує дисбаланси поживних речовин в рослинах у часи їх максимальної потреби, особливо це стосується мікроелементів. Але слід пам’ятати, що позакореневе удобрення не замінює удобрення ґрунту, а лише доповнює його.
Моніторинг живлення
Забезпеченість рослин елементами живлення визначають кількома способами: проводять візуальний огляд листя або діагностику за допомогою хімічного методу і флуорометрії. Важливо систематично оглядати насадження і знати прояви нестачі в рослинах окремих поживних елементів (фото 1–3).
Поряд із нестачею елементів живлення візуально також можна виявити і надмірну їх кількість (фото 4, 5).
Точне визначення вмісту елементів живлення у листі проводять за допомогою рослинної діагностики. Одним із методів діагностування є хімічний аналіз. У ньому визначають валовий вміст елементів живлення (у лабораторних умовах за допомогою спалювання листя) у відсотках маси сухої речовини. Знаючи оптимальний вміст елементів живлення, за якого спостерігається найвища продуктивність дерев, можна встановити потребу в удобренні.
Одним із сучасних способів листкової діагностики є метод флуорометрії, яким визначають рівень елементів мінерального живлення. Хімічні елементи реагують на світлові хвилі визначеної довжини, що дозволяє встановити їх концентрацію в листі. Флуориметром діагностують уміст макро- й мікроелементів, визначають інтенсивність фотосинтезу й те, які з елементів фотосинтез найбільше пригнічують, а які – мають оптимальний уміст та сприяють йому. Тривалість вимірювання становить півгодини.
Листкове внесення
На основі отриманих даних стосовно вмісту в листі елементів живлення розробляють рекомендації з листкового удобрення. Внесення того чи іншого елемента живлення проводять в різні фази розвитку дерева в рекомендованих концентраціях.
Азот (у формі карбаміду). Вносять через 10–14 днів після цвітіння, після збирання плодів, а також за 2–3 тижні перед опаданням листя. Концентрація розчину: 0,5% за норми 1 тис. л/га у перше та друге внесення, та 5% за норми 1 тис. л/га у третє (осіннє) внесення.
Магній (у формі сульфату магнію). Вносять через 10–14 днів після цвітіння (концентрація розчину 1%), та через 10–14 днів після червневого опадання зав’язі (концентрація розчину 2%)Норма внесення розчину 1 тис. л/га.
Кальцій (у формі хлориду кальцію). Вносять у червні (концентрація розчину 0,3%), у липні(0,5%), серпні, а також у вересні (0,7 %) за 14 днів до збирання плодів. Норма внесення розчину 1 тис. л/га.
Бор (у формі борної кислоти). Вносять через 10–14 днів після цвітіння (концентрація розчину 0,5%),після збирання плодів, а також за 2–3 тижні перед опаданням листя (концентрація розчину 1%). Норма внесення розчину 1 тис. л/га.
Залізо (у формі залізного купоросу). Вносять через 10–14 днів після цвітіння. Концентрація розчину: 0,5% за норми 1 тис. л/га.
Мета листкового внесення:
Роман Яковенко, канд. с.-г. наук,
Уманський національний університет садівництва
журнал “Садівництво по-українськи”, червень 2014 року
Садівництво по-українськи
