Випробування війною і погодою

Досвід СТОВ «Перше травня» доводить: для українських аграріїв немає нічого неможливого.  

Кожен новий сезон приносить українським фермерам нові випробування — війну, погодні та економічні труднощі. Та водночас наші аграрії з року в рік демонструють дедалі більшу стійкість і винахідливість та показують результати там, де, здавалося б, уже мало що вдієш. 

Господарство «Перше травня» до початку повномасштабної війни було одним із найуспішніших на Херсонщині – із власним зрошенням, точним землеробством і високою технологічністю. Переживши окупацію і втрати, аномальну посуху та розмінування 100% земель, частина з яких вигоріла вщент, підприємство поступово оговтується, відновлює ґрунти, повертається до довоєнної сівозміни. 

І навіть коли на шляху постають нові, не менш серйозні виклики, як-от неможливість реалізувати збіжжя через блокаду портів, директор СТОВ «Перше травня» Сергій Косюк не опускає рук і продовжує справу, якій присвятив усе життя. 

— Пане Сергію, які культури обов’язкові у Вашій сівозміні і як Ви формували структуру посівів на 2026 рік? 

— Сівозміну протягом кількох років довелося формувати не так, як я хотів, а так, як був змушений. Ми пройшли процедуру розмінування 100% земель. Це був тривалий процес. У 2023 році з допомогою компанії «Укроборонсервіс» ми за власні кошти провели розмінування приблизно 1,5 тис. гектарів до старту посівної. Як правило, це були вигорілі вщент площі, зайняті зерновими культурами у 2022 році. Знявши це забруднення та розмінувавши землю, ми запустили її в обробіток, зайнявши 1,2 тис. гектарів соняшником, а решту лишили під пар, після якого висівали озимий ріпак. 

До кінця весни 2024-го ми змогли розмінувати ще 1,4 тис. гектарів за допомогою державної програми і їх також повертали в обробіток тільки через соняшник. А парові землі використовували для сівби та розмноження насіння зернових культур. Виходили із цього замкнутого кола шляхом введення в сівозміну гороху та великої кількості парів. На сьогодні маємо майже 700 га чорних парів і близько 150 га гороху. Утім, горох частково випав через сильні морози взимку — рослини не витримали температуру мінус 26 °С на голу землю. Тому довелося навесні пересівати ярим горохом близько 100 га. 

На сьогодні можу сказати, що ми вже майже повернулися до своєї довоєнної сівозміни, в якій пар — обов’язковий елемент. До війни у нас 150 га були під зрошенням, але воно було повністю знищене у перший рік повномасштабної війни і ми втратили площі, де гарантовано отримували врожай. Тож повернулися до парів. Нині вони займають до 22% площ господарства. Приблизно 600 га — озимий ріпак, близько 650 га — озима пшениця, 100 га — озимий ячмінь, а горох залежно від року займає від 100 до 150 га. Решта — соняшник. Як пройшла перша хвиля жнив? 

— Яких результатів урожайності вдалося досягти? 

— За врожайністю цей рік доволі непоганий. Озимий ячмінь ми вирощували цього року тільки на ділянках розмноження. Ми є насіннєвим господарством, тому щорічно висіваємо ділянки розмноження і вирощуємо репродуктивне насіння високої якості на парах. Урожайність таких сортів, як Валькірія та Снігова королева, — на рівні 70 ц/га. Це не рекорд, але непоганий показник. У кращі роки ми отримували врожай і понад 100 ц/га від сортів української селекції. 

Озима пшениця в середньому у господарстві дала 55 ц/га. При цьому «вилка» була від 45 до 70 ц/га, залежно від попередника та кількості опадів, що були нерівномірними. Озимий ріпак закрили із середньою врожайністю 36 ц/га. Це теж хороший показник, зважаючи на наш посушливий регіон, і це результат, отриманий завдяки паровим площам. 

Тож загалом врожайність непогана, але раділи ми знову недовго. 2022-й — початок війни й окупація. 2023-й — розміновуємо, сіємо, отримуємо який-не-який урожай, що дав змогу хоч трохи стати на ноги. 2024-й — посуха, і ми отримали дуже слабкі результати врожайності. Думали, що у 2025-му нарешті ситуація покращиться: все розміновано, земля засіяна, є змога купити достатньо добрив, повертаємося до довоєнної технології й сівозміни. Утім, і тут ми спіткнулися об таку посуху, якої не бачили з 2007 року. І ось, коли вже в 2026-му нарешті отримали хороший урожай, не встигли ми його зібрати, як почалися проблеми з реалізацією. Тож до блокади портів не встигли продати жодної тонни. 

Уся прифронтова зона, вся деокупована Херсонщина на сьогодні перебуває у ситуації колапсу: урожай непоганий, але ми буквально «сидимо» на зерні й не можемо його продати. Наприклад, собівартість пшениці та ячменю — 8,5 тис. грн/т, а продати його на сьогодні пропонують по 5 тис. грн/т з ПДВ. Це не те що в нуль, це в глибокий мінус. Була надія на те, що ріпак продамо за вигідною ціною і соняшник буде в ціні, але нас уже попередили, що й цього не буде. 

— Тож виходить, що осіння посівна під загрозою? 

— Це дуже важке питання, на яке зараз немає відповіді. Все залежить від політичного рішення, яке ухвалять «у верхах» про відкриття портів. Поки цього не відбудеться, ціни на збіжжя в Україні не буде, хоча у світі ціна постійно зростає. Якщо ми не вирішимо питання реалізації цього врожаю, думаю, дуже багато людей, розуміючи ще й безпекові ризики, можуть суттєво зменшити площі під озимими зерновими. А якщо врахувати те, як горів степ Херсонщини цього року, то сіяти зернові в нашому регіоні дуже небезпечно. Тому зернова група під великим питанням. І я, і дуже багато моїх колег сумніваються, скільки сіяти її цього року і чи сіяти взагалі. 

— А як щодо озимого ріпаку? 

— Ми збільшуємо частку ріпаку в нашій сівозміні, й тепер ця культура буде займати щорічно не менше 600– 700 га. Але збільшувати його площі безкінечно неможливо. Ріпак — це культура, якій потрібна волога, захист і відповідні умови. А в нашій зоні отримати сходи — це вже виклик. І якщо він слабким заходить у зиму, то є великий ризик, що він не перезимує. 

Натомість зернова група в сівозміні обов’язково має бути, бо попередник відіграє вирішальну роль у вирощуванні і ріпаку, і соняшнику. Ми думаємо про збільшення кількості соняшнику та ріпаку, але це все обмежено правилами сівозміни. 

— Чи достатньо у вас на сьогодні потужностей для зберігання збіжжя? Адже рання група лежить на складах, а вже соняшник на підході… 

— Ми працюємо над цим. У 2025 році відбудували склади зберігання, які знищили або пошкодили під час бойових дій. Утім, цього недостатньо для зберігання всього врожаю цього року. Тому, боюся, будемо змушені частково реалізувати врожай 2026 року навіть за дуже невигідними для нас цінами, щоб розмістити на зберігання врожай соняшнику. Думаю, першим продаватимемо ріпак. Він хоч і не має нормальної ціни, але там хоча б збитків немає. Тому спочатку реалізуємо частину ріпаку і, мабуть, частину пшениці, а далі буде видно. 

— Значну частину площ у Вас щороку займають пари. Розкажіть, як Ви з ними працюєте і який економічний та практичний ефект це дає? 

— Пар ми починаємо готувати одразу після збирання соняшнику. У 99% випадків пар у нас іде саме після цієї культури. Причому через те, що два роки до розмінування поля були запущені, зарослі бур’янами, які дали насіння. Тому ці площі, як я вже сказав, ми повертали в обробіток через соняшник та ріпак, причому за технологією Clearfield. 

Отож, після того, як зібрали соняшник, проводимо вертикальний обробіток котками данської фірми Dal-Bo. Далі, залежно від ступеня забур’яненості, або дискуємо пізньою осінню потужною дисковою бороною John Deere, або, якщо забур’яненість незначна, працюємо легшими видами борін, як-от Horsch Joker. Так поле входить у зиму. 

Якщо восени достатньо опадів, можемо на частині таких площ висівати озимий горох. А якщо опадів немає, всі поля переходять у пар, і тільки навесні ми починаємо їх обробляти. Якщо перед цим під соняшник готували ґрунт глибоким розпушуванням, то там виконуємо тільки культивацію. А якщо глибокого розпушування не було, а було тільки дискування після розмінування, то працюємо хоча б культиватором КПЕ, яким проводимо глибоку культивацію до 15–17 см навесні по зрілому ґрунту. Потім упродовж травня — липня дивимося на стан забур’яненості й обираємо один із двох варіантів: або витримуємо хімічний пар, збиваємо хвилі бур’янів гліфосатами, або зрідка ще підключаємо культивацію. 

Наприклад, коли через спеку бур’яни утворюють багато воскового нальоту і ми не можемо їх знищити хімічним способом, тоді стара добра культивація допомагає розв’язати цю проблему. І так тримаємо цей обробіток до кінця серпня. Власне тільки у такий спосіб за рік ми можемо накопичити достатньо вологи для того, щоб гарантовано отримати врожай. 

Кажуть, що це дорого. Якщо не рахувати комплексно, а дивитися лише поверхнево, то, можливо, й так. Але іншого шляху поповнити ґрунтову вологу немає. Тільки накопичення, акумуляція вологи дає змогу отримати гарантований урожай навіть у найсуворіших кліматичних умовах. 

У 2025 році під час аномальної, екстремальної посухи саме завдяки парам, на яких ми розмножували насіння озимої пшениці високих репродукцій сорту Марія Інституту кліматично орієнтованого землеробства ми отримали врожайність 58 ц/га. А решта посівів зернових без попередника пару ми передискували. Це 400 га озимого ячменю, який навіть не сформував колоса, і понад 250 га пшениці, яка згоріла вщент. Вижила тільки пшениця, яка була на парах. Тобто тут навіть йдеться не про порівняння врожайності, а про те, як отримати врожай чи не отримати. 

А ось за сприятливіших умов посіви після парів показують рекордні врожаї й компенсують той рік, що земля перебувала «на відпочинку». Крім того, наступні культури після, якщо це був, наприклад, ріпак, а після нього пшениця та соняшник, також показують хороші результати. Тож іншого шляху отримати гарантований урожай в умовах українського Степу, окрім як застосовувати пари, немає. 

— Ще одна важлива умова протидії посухам — правильна система обробітку ґрунту. Яку технологію Ви застосовуєте? 

— Лише мінімальний обробіток, а глибоке розпушування тільки перед сівбою соняшнику. Тож раз на три-чотири роки кожне поле отримує глибоке розпушування, а це важливо, тому що в нас важкі ґрунти. Отож перед соняшником — глибоке розпушування, на наступний рік — пар, потім — ріпак і пшениця, а після пшениці знову соняшник, знову глибоке розпушування — і пішов новий цикл. 

А мінімальний обробіток ґрунту в нас передбачає використання таких агрегатів, як культиватор, важка дискова борона або HORSCH Joker, який швидко і якісно закриває вологу. 

— А як часто робите аналізи ґрунтів і як формуєте систему підживлення? 

— До війни ми робили детальні аналізи ґрунту щороку або через рік, повністю перейшли на диференційоване внесення добрив і диференційований висів і дедалі більше йшли в диджиталізацію. Станом на 2021 рік майже всі площі — 3,1 тис. гектарів — працювали за технологіями точного землеробства. На жаль, нині це неможливо, адже ми дуже близько до зони бойових дій, тож у нас часто вимикається навігація, немає стабільного GPS-сигналу, а ще знищена під час окупації відповідна техніка. Тому зараз ми фактично повернулися до дідівських методів роботи. Тож і аналізи ґрунту робити щороку немає сенсу. 

До того ж застосовувати складні добрива, як раніше, на сьогодні не дає змоги фінансове становище. Раніше ми купували все найкраще, а нині обираємо бюджетніші добрива. 

Ті роки, коли ми регулярно робили аналізи ґрунту, показали, що в нас дуже багато калію і майже всі елементи є в нормі, крім сірки та фосфору. Тому зараз надаємо перевагу сіркота фосфорвмісним добривам. Це сульфоамофоси (N-20, P-20 і сірчана складова — 25). На старт беремо від 60 до 100 кг/га цих добрив і використовуємо під час сівби. З азотної групи використовуємо селітру вітчизняного виробництва. 

Щодо норм унесення, у нас є роками вибудувана схема. Раніше ми робили багато експериментів, закладали різні досліди, шукали правильне співвідношення азоту, сірки й фосфору. Все це показало, зокрема, що один із плюсів пару полягає в тому, що ріпак можна сіяти без унесення стартових добрив узагалі. Пар лишає після себе достатньо речовин: за рік накопичується розкладена органіка, яка мінералізувалася. Вона створює умови, за яких на стартовому етапі можна працювати без добрив узагалі і ріпак до зими на цих запасах виростає. 

Коли додавали ріпаку припосівні добрива, він стартував дуже сильно і його доводилося гальмувати один, два або й три рази. Тож навіщо давати добриво на старті, а потім ще кілька разів витрачатися, щоб його гальмувати? Для гармонійного розвитку і стабільного нормального росту восени йому добриво практично на парах не потрібне. Він розвивається до зими нормально, і якщо сіяти його без добрив, цілком достатньо один раз обробити та пригальмувати ріст, щоб сформувати розвинуті рослини. 

— В умовах нинішньої економічної ситуації, а особливо в посушливому регіоні, вкрай важливо контролювати собівартість виробництва. Окрім усього переліченого вище, які ще способи втримання економічної ефективності Ви для себе обрали? 

— На чому точно не можна економити в наших умовах — це якість посівмату. Ми щороку висіваємо лінійку гібридів провідних компаній світу, їхні новинки, які вони позиціонують як вихід для наших посушливих умов. Тож ми щороку закладаємо дослідні ділянки, щоб обрати для себе найкращі гібриди ріпаку та соняшнику. 

Що стосується насіння зернової групи, також щороку їздимо в Інститут кліматично орієнтованого землеробства, вивчаємо досвід сусідів і висіваємо різні зразки, з яких обираємо найбільш стійкі до посушливих явищ. Це насіння ми потім у себе розмножуємо і пропонуємо господарствам Херсонської, Миколаївської та Дніпропетровської областей, які з нами співпрацюють. І я впевнено можу сказати, що саме ці сорти є найкращими для наших умов. 

Інше питання — норми висіву. Ми дійшли висновку, що норми висіву зернової групи в оптимальні строки не повинні перевищувати приблизно 3,2–3,5 млн насінин на гектар. Звісно, що пізніші строки сівби, то більшою нормою потрібно висівати. У допустимі строки — початок-середина жовтня — це має бути приблизно 4,5 млн насінин на гектар. Також відбулися в нас певні трансформації і в системі захисту рослин. На жаль, той рівень захисту, який ми могли собі дозволити і забезпечували до війни, зараз економічно недоцільний. Ціни на оригінальні препарати просто «злетіли в космос», і та прибавка врожайності від використання високоякісних препаратів не компенсує цих витрат. На жаль, останніми роками і стан поля, і стан рослин, і кількість вологи не давали змоги повністю реалізувати потенціал рослин. Тому оригінальні фунгіциди тепер ми застосовуємо лише по парових площах, а на решті перейшли на генерики, оскільки вони іноді втричі дешевші за оригінали й доволі непогано справляються з проблемою. 

Інсектицидну групу також частково замінили на постпатентні препарати й приємно здивовані результатом. Особливо хочу відзначити якість препаратів компанії «Укравіт». Тож загалом, як би складно не було, пристосовуємося до нових реалій, адаптуємо технологію, працюємо і живемо далі.