Гранулометричний склад ґрунту: як він впливає на живлення культур?

Плануючи дослідження ґрунтів, аграрії найчастіше перевіряють вміст у них азоту, фосфору, калію, органічної речовини або показник рН. Проте є ще один фундаментальний показник, який визначає, як працюватиме вся система живлення наголошують фахівці Ukravit. Це – гранулометричний склад ґрунту.

«Гранулометричний склад ґрунту – це співвідношення в ньому частинок різного розміру: піску 2,0–0,05 мм, пилу 0,05–0,002 мм та глини <0,002 мм. Так, у легких ґрунтах переважають крупніші частинки. Такі ґрунти добре аеруються, швидше прогріваються навесні й зазвичай легші в обробітку, але погано утримують воду. За відсутності регулярних опадів рослини значно раніше починають відчувати водний стрес. Також через невисоку ємність катіонного обміну та малу кількість глинистих частинок і гумусу такі ґрунти слабше утримують частину елементів живлення – особливо нітратний азот, сульфатну сірку, калій, магній, бор. Зовсім інша ситуація складається на важких ґрунтах: через високий вміст дрібнодисперсних, передусім глинистих частинок, вищу ємність катіонного обміну такі ґрунти здатні утримувати значно більше елементів живлення, а також води. Однак великий запас поживного елемента ще не означає його високу доступність для рослин. Після сильних опадів вода повільніше проходить через профіль. За поганого дренування ґрунт перезволожується, зменшується кількість повітря в порах, виникає дефіцит кисню. А за нестачі кисню знижується інтенсивність росту коренів, погіршується поглинання елементів живлення та змінюється активність ґрунтової мікрофлори. В умовах тривалого перезволоження також зростає ризик втрат азоту через денітрифікацію»,

– пояснює агрохімік Ukravit, доктор сільськогосподарських наук Дмитро Котельников.

Понад 2000 досліджених у 2025 р. в Ukravit Institute зразків ґрунту показують чітку регіональну закономірність. Так, у зоні Полісся переважали легкі супіщані ґрунти – їх частка складала близько 56%, тоді як середньосуглинкові складали близько 32%. У Лісостепу структура була більш вирівняною: близько 25% припадало на легкосуглинкові ґрунти, 41%  – на середньосуглинкові, 34% – на важкосуглинкові. У зоні Степу, навпаки, домінували важчі ґрунти: близько 71% зразків були важкосуглинковими, 21% –середньосуглинковими і лише 8% – легкосуглинковими. І це необхідно обов’язково враховувати при побудові системи живлення, наголошує Дмитро.  

Фактично основний принцип удобрення на легких ґрунтах можна сформулювати так: менші разові дози, точніше внесення та максимальна синхронізація застосування із потребою рослини. Щодо важких ґрунтів,  тут у центрі уваги мають бути структура, щільність, водно-повітряний режим та доступність елементів живлення: адже внесення додаткової кількості добрив не завжди вирішує проблему, якщо коренева система перебуває в умовах дефіциту кисню або фізично обмежена ущільненим шаром.

«Змінити гранулометричний склад ґрунту агротехнічними заходами неможливо, оскільки він формується переважно материнською породою. Натомість його структуру, пористість, водопроникність та інші агрофізичні властивості можна суттєво покращити за допомогою правильної системи обробітку, органічної речовини, сидеральних культур, меліорантів та інших технологічних прийомів. А розпочинати потрібно із дослідження ґрунту – це перший крок до поліпшення показників та раціонального господарювання»,

– розповідає фахівець.