Не бійтеся ідей у площині незвичних рішень
Їжа — штука доволі проста. Особисто я мрію про великий мішок із написом «чоловіча їжа збалансована», з якого можна було б насипати дозований обсяг для підтримки рівня харчових речовин і мікроелементів, не набираючи зайвої ваги. Можливо, саме тому й виникла цікавість до соусів…
Щоб створити щось «своє», потрібно зрозуміти смак продуктів, а потім, відмовившись від почуття «знання правильної відповіді», змішати те, чого раніше ніхто не змішував. Почати — з улюбленого. Звичайно ж почуття власної унікальності буде нам верещати, що так ніхто не робить і, мовляв, якщо це подобається тобі, то не обов’язково сподобається ще комусь. Однак того слухати не треба. Нас мільярди (7,3 млрд). Навіть якщо придумане вами сподобається одному зі ста тисяч (100 000), то ви матимете 73 000 потенційних клієнтів із таким самим смаком, як у вас. Мова не лише про їжу. І це — без маркетингу. Тому варто спробувати — за будь-якої переосмисленої ідеї, адже це саме художнє втілення переосмисленого і сучасний світ хоче таких рішень.
Скільки було різних експериментів? Що із цього втілено? Що може бути втіленим? Час покаже. А я виробляю унікальні гостро-солодкі соуси за власними рецептами й під власним брендом Tato Pepper Jam. Tato — лагідні, як український татко. Pepper — із пряно-духмяним смаковим викликом. Jam — як зрозуміла у всьому світі кулінарна й музична форма. Та й взагалі ідея була показати світу можливості української кухні.
Коли 2013 року ми з товаришем подорожували Індією, я побачив, що серед їхніх спецій немає такої, яка б одночасно гірчила й «забористо» тиснула на носові пазухи, почухуючи мозок із середини. Відразу прийшла думка — хріну нема в індійській кухні! Втім, індуси великі традиціоналісти, а в їжі особливо — їдять і готують із продуктів, компоненти й технології які використовували батьки, діди та всі попередні прародичі. Тому ідея із хріном не пішла. Згодом, подорожуючи зі штату Гоа у штат Карнатака, дорога завела нас у поля з червоним перцем. Зі смаком скуштувавши зірваний на полі перчик, я подумав, що український гострий перець ми зазвичай використовуємо лише до борщу чи в «аджиці». Подумав і вирішив, що обов’язково створю якусь страву з перцем для насолоди. Так і народилася ідея #TatoPepperJam (назву, образ та лінійку розробляв пізніше).
Звісно, це не перший експеримент із соусами, й від ідеї до втілення минуло чимало часу й усіляких досліджень, але саме так виникло те, що називають «баченням-візуалізацією». На той час проект ще не мав комерційної складової. Це було втіленим у життя задумом, який так би й лишився камерним продуктом (зараз він тільки трошки «висунув носа з-під ковдри страхів і недовіри споживачів»), якби не події, що підштовхнули зробити наступний крок. Таким поштовхом для мене стала несподівана пропозиція з боку одного потенційного партнера, котрий вирішив продавати мої соуси. Тож ми розробили п’ять чи шість різновидів продукту, а далі почали освоювати виробничі тонкощі — закупівля продуктів і спецій, тара, зберігання. Процес треба було налагодити таким чином, щоб можна було повторити за будь-яких технологічних умов. І я це завдання виконав (хоча на початках у мене не було жоднісіньких планів на серійне виробництво). Та за два місяці в партнера згасло бажання продавати, а вся продукція застрягла у мене вдома. Що було робити із сотнею банок соусу? Як реалізувати? Сконцентрувавшись, я згадав усе, що свого часу, працюючи в рекламі, створював для інших. Так, крок за кроком народжувався той вигляд, який упаковка соусу має нині. Вона не ідеальна, але створена за підтримки друзів, за що я їм дуже вдячний. Друзі й прихильники (чи то пак, лояльні споживачі) — це особлива каста, що надихнула мене рухатися далі цим шляхом.
Немає нічого приємнішого, ніж особистий експеримент, у якого знаходяться прихильники. Не відмовляйте собі у цій можливості, особливо якщо ваша ідея буде в площині незвичних рішень.