Чверть доходів від продажу експортоорієнтованих культур ідуть в тінь

З кожної тонни вирощеної аграрної продукції певна частка має йти на розвиток сільських територій — 80% АПК України складається з рослинництва, яке використовує землю, тобто ресурс, який прямо чи опосередковано пов’язаний із сільськими територіями, і людей, які живуть на цій землі. Відповідно, справедливо було б, щоб сільські мешканці отримували частину прибутку від цієї землі у вигляді інвестицій у покращення їх добробуту, благоустрою та життя. В Україні сьогодні є два типи господарників. Одні працюють на землі не лише для себе, а й для громади, яка їм допомагає. Інший тип господарників вирощує експортно-орієнтовані високоприбуткові культури, але жодним чином не інвестує в розвиток сільських територій — ні через засоби власних благодійних програм, ні через податки, сплачені до місцевих бюджетів. Маємо ситуацію, коли 7 млн га обробляється «в тіні», з них не сплачується жодна копійка до місцевих бюджетів, які недоотримують через це від 2,5 до 5 млрд грн. Це фактично є співмірним із самими надходженнями.

Якби ж усі аграрні підприємства платили чесно за використання землі, то благоустрій сільських територій був би як мінімум удвічі кращим, і люди на селі могли б мати вищий рівень життя. Проте сьогодні розрив між доходами фермерів, що працюють в тіні, та решти сільських жителів збільшується колосальними темпами, і якщо не зупинити чи розвернути цей процес, можливий негативний сценарій розвитку подій. Тобто селяни повстануть проти господарників, які їх оббирають. Щоб цього не сталося, сільгоспвиробники мають перестати жити лише сьогоденням, повірити в Україну й зрозуміти, що іншого варіанта, як інвестувати в той ресурс, із якого отримують прибутки, немає. Що можливо зробити для детінізації галузі АПК? Один зі шляхів — контролювати використання земельного ресурсу на рівні області чи центральної влади через закони, нормативи, штрафи й спробувати змусити платити всіх суб’єктів господарювання на селі. Проте історія з колгоспами засвідчила, що в підсумку такий шлях все одно неефективний. Тому найдієвішим способом контролю є постійний тиск від кожного жителя громади на аграрних виробників, що їх обманюють. І тільки коли сільські мешканці усвідомлять, що аграрії, які обробляють землю «в чорну», шкодять своїми діями не державі, а їм особисто, ми отримаємо виклик, що здатний змінити свідомість таких виробників.

Як селянинові вплинути на правильну організацію аграрного бізнесу в межах окремо взятої сільської території? Насамперед двічі подумати, кому здавати землю в оренду. Адже з ухваленням закону про децентралізацію земельних відносин кожен селянин через орган місцевого самоврядування зможе впливати на рішення, хто оброблятиме площі, враховуючи, чи цей аграрій добросовісно і чесно сплачує всі податки. Селяни, які здають землю неофіційно, теж мають розуміти, що нічим у цьому разі не кращі від тих самих недобросовісних аграріїв. Це саме стосується й селищних рад, які здають в оренду комунальні землі.

Друге — зміна законодавчої бази. Нині вона дуже ліберальна в частині оподаткування. Адже якщо члени сільської ради — це на 80% ті, хто обробляють землі «в чорну», то вони створюють собі пільгові умови за сплати земельного податку, а отже, в програші залишається місцева громада. Натомість законодавство має захищати інтереси селян.

Таким чином тиск громади і підтримка законодавства можуть допомогти зробити розподіл прибутків, отриманих від землі, більш справедливим. Важлива роль у цьому процесі належить і виробникам. Вони мають усвідомити, що не працюючи з громадами, обробляючи землі за «сірими» схемами й не сплачуючи податків, вони спричинюють нагнітання дисбалансу в громаді, що може призвести до суспільного вибуху.