Виробники вітчизняної cільгосптехніки, що працюють у тваринницькому сегменті, конкурують на ринках світу, долаючи внутрішні перешкоди.

Останні кроки із реформування економічної моделі розвитку нашої країни спрямовані на відповідність стандартам Європейського Союзу, ліквідацію корумпованості та встановлення рівних можливостей для ведення бізнесу в Україні. Відповідно, маємо враховувати усі складові для успішної конкуренції українських підприємств на світовому ринку.

Окрема мова про вагому складову українського сільськогосподарського машинобудування – виробництво обладнання для тваринництва, зокрема для птахівництва. Протягом багатьох років вітчизняні виробники цього обладнання активно освоюють закордонні ринки, пропонуючи фермерам різних країн конкурентні продукти. Їхні вироби добре відомі, однак для збільшення конкурентоспроможності українських виробників владі слід вжити чимало важливих заходів.

Серед лідерів експорту такі авторитетні компанії, як ТЕХНА та ВАТ «Брацлав». Їхня продукція сьогодні відома в десятках країн світу, зокрема, ТЕХНА в Китаї спільно з американцями впроваджує проект вартістю десятки мільйонів доларів. Однак для підвищення рейтингу української продукції треба усунути внутрішні перешкоди, що заважають підприємствам конкурувати як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках.

Однією з таких перешкод є невирішене питання подовження терміну обов’язкового продажу валютної виручки з 90 днів до 200–250. Протягом минулого року українські виробники втратили через це великі контракти та мільйони доларів замовлень. Скажімо, вже згадувана компанія ТЕХНА втратила багатомільйонні контракти в Панамі та ПАР. Проблема в тому, що з України кораблі з обладнанням пливуть до портів призначення 30–40 днів, потім тривають процедури розмитнення, тож нашим компаніям вкластися в нинішні терміни продажу валюти просто неможливо. Тоді як експортери з Білорусі та Росії зобов’язані продавати валютну виручку протягом 250–280 днів, тому й виграють тендери в українських компаній. Це питання неодноразово порушувалося перед новим урядом України, але позитивного результату поки що немає. Очікуємо, що воно буде вирішене в поточному році.

Друга проблема — відсутність якісного металу для виготовлення машин і механізмів. Статистика свідчить, що з мільйонів тонн металу, що їх виготовляють заводи України на рік, наші машинобудівники не використовують майже нічого через низьку якість сировини. А якість металу для обладнання на птахопідприємствах і тваринницьких фермах не може бути абиякою – агресивні середовища, суворі вимоги технологій диктують максимальні вимоги. Тому українці завозять метал зі Словаччини, Туреччини, Швеції та багатьох інших країн. Треба кардинально змінювати цю ситуацію, серйозно вирішувати питання на державному рівні, щоб врешті-решт мати вітчизняний якісний метал.

Ще одне стратегічне питання – імпортозаміщення вузлів та агрегатів, що можуть виготовлятися на українських підприємствах. Розмови про це тривають роками, але далі слів справа не рухається. Фактично, об’єктивної інформації про стан справ з експортом комплектуючих немає, не ведеться робота щодо практичного імпортозаміщення. Хоча за умови спільних продуманих дій усіх зацікавлених сторін, глибокого аналізу ситуації та відпрацювання перспективних рішень можна серйозно збільшити внутрішнє виробництво машинобудування, створити нові робочі місця тощо.

Зрозуміло, що кошти для підтримки експортерів у час військового протистояння знайти важко, але уряд України має розробити заходи з презентації вітчизняних товарів на провідних світових майданчиках. Зокрема, мова йде про виставки, шоу та інші  заходи, де можна ефективно показувати переваги українських машин, обладнання тощо. Це має бути «точкове», але професійне рішення, що демонструватиме спільне бачення можливостей наших виробників. Той же ганноверський майданчик має стати важливим елементом у цьому. Українські компанії там присутні поодинці, а можемо мати спільні презентації, прес-конференції та семінари.

Розвиток внутрішнього сільськогосподарського машинобудування, усунення перешкод для його стабільного росту на українському та світовому ринках потребує професійної координації зусиль. Для цього в Україні є різні можливості та механізми: від проведення круглих столів із залученням провідних фахівців галузі до створення спільних комісій, що матимуть вагомі повноваження. А поки що вітчизняні компанії нарощують експорт завдяки власним надзусиллям.