Попри цьогорічний антирекорд, цукробурякова галузь і далі залишатиметься інвестиційно привабливою для українського бізнесу.

Бо рентабельність тут одна з найвищих у рослинництві, а гарантований збут заводові-партнеру створює для господарства ідеальні умови.

Обсяги вирощування цукрових буряків нинішнього року зменшилися до рівня антирекорду: за офіційними даними — 290 тис. га, неофіційними — не більше за 250 тис. Урожай можна прогнозувати на рівні 11–12 млн тонн, вал цукру — на рівні 1,4 млн тонн. Результати сумні. Однак треба розуміти специфіку галузі. Вирощування цукрових буряків напряму пов’язане з виробництвом цукру та кількістю діючих цукрових заводів. У 90-х роках в Україні їх діяло близько 100, минулого року — 71, а цього року запустили лише 41 завод. Відбувається процес укрупнення, інтеграції цукрових заводів та їх сировинних баз. Якщо у 2005–2006 рр. лише 11–12% виробників мали прямі зв’язки із заводами, то нині ця цифра доходить до 50%. 
Також цукрова галузь дуже залежить від балансу цукру в Україні. Минулого року його наварили забагато, пропозиція сягала 2,5 млн тонн (за потреби внутрішнього ринку 1,8–2 млн тонн). Відповідно, ціна на цукор упала, а з нею впала й привабливість вирощування буряків. 
Проте життя нас учить, що за спадами завжди йдуть підйоми. Ми бачимо, що великі компанії, які нині призупинили виробництво, подали заявки на квоту на 2014/15 рік. Тобто наступного сезону планується ренесанс цукрової галузі. Кабмін уже оголосив мінімальну ціну на буряки на наступний рік, вона становитиме 344 грн/т без ПДВ замість цьогорічної 338 грн/т. Це мінімальна ціна, а ринкова, напевно, буде вищою.
Через цьогорічний спад ціна на цукор зросте, але не надто, бо з минулого року є до 800 тис. тонн перехідних залишків. Плюс квота на ввезення в межах СОТ — 260 тис. тонн, плюс імпорт цукрозамінників. Тож дефіциту цукру на внутрішньому ринку та величезного сплеску ціни не буде. Вона підніметься з 5 грн/кг до, можливо, 7 грн.
Із зростанням ціни на цукор зросте й інтерес до вирощування буряків із боку «давальців»: вони отримають замовлення й зможуть розвиватися. Наступного року планує відновити виробництво «Укрлендфармінг», а також кілька заводів на Львівщині. Вони замовлятимуть буряки саме у «давальців», бо своєї сировини в них немає. Це вигідно і заводам, і фермерам: якщо навесні господарство підписало форвардний контракт і точно знає, скільки буряків і за якою ціною в нього купить завод, то можна планувати свій бізнес.
Розраховуватися з давильцями будуть за різними схемами — і грошима, і цукром. Зазвичай, коли ціна на цукор цікава, люди охочіше беруть оплату саме ним. Наступного року, швидше за все, так і буде. Однак давальницький цукор навряд чи створюватиме конкуренцію для цукру великих гравців: занадто велика різниця в масштабах. Завод продає свою продукцію партіями від 20 т, а дрібний фермер одержує кілька мішків по, скажімо, 7 грн/кг, везе їх на ринок і намагається збути по 8–9 грн. Казати про конкуренцію немає сенсу. Підприємства, що займаються кондитерськими виробами та слабоалкогольними напоями, працюють на постійній основі з конкретними цукрозаводами, чия якість їх влаштовує. Вони знають, на яких заводах дотримуються норм ДСТУ, можуть домогтися привабливішої ціни за рахунок постійної співпраці.
Так чи інакше, частка «давальців» поступово зменшується, у перспективі залишаться працювати лише аграрні компанії, інтегровані із заводами. Процес консолідації ринку триває, він має свою внутрішню логіку. Адже старі радянські заводи морально та фізично старіють, 90% із них не реінвестуються, не модернізуються, на них не проводять капремонти. Згодом на ринку залишиться 5–10 компаній-гравців, які працюватимуть у «цукровому поясі» України.