Відомо, що стрес у період відлучення поросят негативно впливає на баланс кишкової мікрофлори та функції шлунково-кишкового тракту. Поросята-сисуни мають обмежену здатність виробляти соляну кислоту, але природа має рішення, щоб компенсувати цю недостатність. Лактерії, що є в шлунку, можуть використовувати лактозу в молоці свиноматки для виробництва молочної кислоти. У природі поросята починають їсти невелику кількість твердого корму приблизно через три тижні, коли виробництво молока свиноматки перестає задовольняти їхні потреби в поживних речовинах. Збільшуючи споживання корму, поросята стимулюють вироблення соляної кислоти (HCl) у своїх шлунках.
Якщо відлучення відбувається у віці трьох-чотирьох тижнів, поросята все ще не з’їдають достатню кількість твердого корму. Часто буває, що 50% поросят починають вживати корм не раніше ніж через 24 год, а 10% — тільки через 48 год. Крім того, деякі види зернових у раціоні можуть спричинити пошкодження слизової оболонки тонкого кишківника, зменшивши висоту ворсинок і глибину крипт. У результаті недостатнє виробництво HCl, відсутність лактози для лактобактерій, зміна споживання корму та висока буферна ємність корму призводять до підвищення показника рН>5 у шлунку.
Високий рН і травлення
Рівень рН вищий за 5 крім прямого впливу на мікрофлору в шлунку має наслідки для всього травного тракту й травлення. Високий рН є сприятливим для певних мікроорганізмів, зокрема коліформних бактерій та інших кислоточутливих бактерій — Salmonella typhimurium, Salmonella typhi, Campylobacter jejuni й ін.
Ще одним негативним наслідком підвищення рН є зниження активності протеолітичних ферментів. У шлунку перетворення пепсиногену в пепсин, який відповідає за перетравлення білка, каталізується в кислотних умовах. Пепсин працює оптимально за двох рівнів pH — 2 і 3,5. З підвищенням рН активність знижується, за рН 6 робота ферменту припиняється. Тому високий рН може призвести до поганого травлення та потрапляння неперетравленого білка в кишківник.
У тонкому кишківнику недоперетравлений білок може використовуватись як пожива для патогенних бактерій, що призводить до їх надмірного розмноження. У нижніх відділах шлунково-кишкового тракту (ШКТ) кінцеві продукти перетравлення білка є важливими для стимуляції секреції панкреатичних протеолітичних ферментів, якщо кінцеві продукти не надходять, ферменти не активуються, і неправильне перетравлення білка триває.
Шлункова кислота є основним стимулятором секреції бікарбонату в підшлунковій залозі, який, нейтралізуючи шлункову кислоту, бере участь у забезпеченні оптимального показника рН середовища, що є важливим для нормальної роботи травних ферментів, які працюють у дванадцятипалій кишці.
Показник рН шлунку також впливає на переміщення хімусу. Кислотність хімусу, який лишає шлунок і надходить у тонкий кишківник, є вирішальною для кількості перетравленої речовини, що переноситься зі шлунка. Кислотночутливі рецептори забезпечують регуляцію зворотного зв’язку, щоб запобігти спорожненню шлунка, доки дуоденальний хімус не буде нейтралізований. Таким чином, вищий рН у шлунку призводить до швидшого транспортування травлення, що призводить до гіршого перетравлення корму
Роль підкислювачів
Подолати критичний період відлучення та зберегти продуктивність молодняку допоможуть підкислювачі. Вони покращують здоров’я кишківника, стимулюють імунітет і є джерелом поживних речовин, а також позитивно впливають на гігієну корму й води.
Основними кислотами для годівлі свиней є оцтова, фумарова, мурашина, молочна, бензойна, пропіонова, сорбінова та лимонна кислоти. Неорганічні кислоти дешевші, ніж органічні, але їх ефект полягає тільки в зниженні рН. Крім того, вони є надзвичайно корозійними та небезпечними рідинами через сильну кислотність у чистому стані, що обмежує їх застосування як підкислювача корму.
Перевага солей над вільними кислотами полягає в тому, що вони зазвичай не мають запаху, їх легше використо вувати в процесі виробництва кормів завдяки твердій та менш леткій формі. Вища розчинність у воді є додатковою перевагою, як порівняти з вільними кислотами. Солі в основному виробляються з кальцієм, калієм і натрієм, як от форміат кальцію, диформіат калію, диформіат натрію, фумарат натрію тощо.
Органічні кислоти діють не лише через свій ефект зниження pH, а й безпосередньо атакують патогени. Завдяки своєму ліпофільному характеру органічні кислоти можуть проходити крізь мембрану бактеріальної клітини, коли вони перебувають у недисоційованій формі. Чим нижчий зовнішній pH, тим більше недисоційованої кислоти може пройти через мембрану.
Усередині клітини рН вищий. Таким чином, органічна кислота дисоціює та вивільняє іони водню, знижуючи рН цитоплазми з лужного до кислого. Клітинний метаболізм пригнічується за нижчого рН. Таким чином, бактеріальна клітина повинна витрачати катіони, щоб повернути рН цитоплазми до нормального. Оскільки це енерговитратний процес, триваліший вплив органічних кислот вбиває бактерію. Крім того, кислотні аніони, що є в клітині, порушують метаболічні процеси клітини й беруть участь у знищенні бактерії.
Відбувається прямий вплив рН на мікрофлору. Деякі патогенні бактерії чутливі до низького рН. Проліферація, наприклад, кишкової палички, сальмонели та Clostridium perfringens мінімізується за рН<5. Однак кислотостійкі бактерії, такі як лактобактерії або біфідобактерії, виживають. Багато лактобактерій можуть виробляти перекис водню, який пригнічує, наприклад, Staphylococcus aureus або Pseudomonas spp.
Зниження рН через органічні кислоти стимулює секрецію протеолітичних ферментів у шлунку (пепсин) і ферментів підшлункової залози. Крім того, кислоти, що лишають шлунок, частково відповідають за регуляцію спорожнення шлунку. Це зменшує кількість зброджуваного субстрату, що надходить у кишківник, і, отже, збільшення небажаних патогенів.
Багато досліджень показують, що органічні кислоти покращують стан слизової оболонки. Фумарова кислота, що є легкодоступним джерелом енергії, може надавати місцевий трофічний ефект на слизову оболонку тонкої кишки.
Органічні кислоти впливають на довжину ворсинок і глибину крипт у кишківнику. Оскільки деякі органічні кислоти є проміжними продуктами циклу Кребса, вони є джерелом енергії після всмоктування епітелієм кишківника шляхом пасивної дифузії.
Також доведено, що підкислювачі стимулюють або підтримують імунну систему. Так, лимонна кислота (0,5%) і суміш підкислювачів, що складається з мурашиної, пропіонової, молочної, фосфорної кислот + SO2 (0,4%) значно підвищують рівень сироваткового IgG, яка є частиною гуморальної імунної системи.
Сучасні рішення
Одним із перспективних продуктів є підкислювач БіоПавер (BioPawer) — висококонцентрований комплек с органічних кислот і їх солей, спільна розробка українських та німецьких фахівців. На відміну від монокислотних препаратів цей підкислювач є синергічним поєднанням шести органічних кислот, кожна з яких виконує специфічну функцію: пропіонова кислота запобігає росту плісняви, мурашина кислота пригнічує патогенну мікрофлору, бензойна та лимонна кислоти посилюють антимікробний ефект, амонійні солі підтримують стабільність препарату, а янтарна і фумарова кислоти посилюють дію попередніх кислот. Важливою особливістю є те, що ці кислоти мають різний ступінь дисоціації, відповідно, потенціюють дію одна одної. Водночас унікальний мінеральний носій завдяки своїй природній пористій структурі забезпечує поступовий трансфер і виділення кислот на всій довжині ШКТ.
БіоПавер пригнічує ріст і розвиток E. coli, Salmonella, Campilobacter, Pseudomonas, зменшуючи загальний вплив патогенної мікрофлори на організм тварин. Також пригнічує гнильні процеси в ШКТ і створює сприятливі умови для розвитку симбіотичної мікрофлори. Покращує травлення, підвищує засвоюваність білків шляхом активації пепсину. Підвищує апетит і збільшує поїдання та перетравлення корму, і, як наслідок, поросята мають кращі показними продуктивності.
2024 року на базі одного зі свинарських господарств Чернігівської області було поставлено виробничий дослід, мета якого — встановити вплив підкислювача БіоПавер на показники продуктивності відлучених поросят. 565 поросят були відлучені на 26-й день й отримували 1 кг/т БіоПавера. На 71-й день життя були підраховані показники продуктивності. Контрольною групою були взяті показники продуктивності відлучених поросят за попередній період (582 поросят), які отримували підкислювач, що містив три органічні кислоти.
Установлено, що застосування кормового підкислювача БіоПавер, сприяло покращенню показників продуктивності, було помічено збільшення показнику середньодобового приросту на 58 г, або на 10,39%, як порівняти з контролем. Коефіцієнт конверсії корму та показник смертності в групі поросят, які отримували БіоПавер, були на 5,42 та 33% нижчим, як порівняти з контрольною групою (таблиця).
Таким чином, органічні кислоти більше не розглядаються як чисті підкислювачі. Дослідження показують, що підкислювачі можуть бути альтернативою стимуляторам росту антибіотиків і ZnO для забезпечення здорового виробництва поросят після відлучення.
Матеріал надала компанія «Ві груп»
The Ukrainian Farmer
