Контракт на майбутній урожай

Українські аграрії поступово звертають увагу на інструмент контрактування майбутнього врожаю.

Це достатньо розумний підхід системного бізнесу. Зазвичай такі операції проводять господарства середнього і більшого об’єму виробництва із земельним банком від 5 тис. га. Щоправда, загалом усього 20-30% учасників ринку застосовує механізм контрактування й більша частина – це холдинги, адже вал продукції змушує їх планувати наперед логістику.

З метою мінімізації цінових та логістичних коливань, в середньому до 30- 40% майбутнього врожаю контрактується в період з грудня до березня-травня.  Наразі деякі котирування цін нового врожаю виглядають доволі непогано. Зокрема, ціни на продовольчу пшеницю нового врожаю стартують від 200 дол./т.

Зазвичай січень вважається форвардним періодом,  хоча вже у грудні ми контрактували сою врожаю 2025 року. Такі прецеденти створюють, зокрема, представники Заходу України, які впевнені в погодних умовах, виробничому потенціалі й мають за правило продати до 30 відсотків свого майбутнього врожаю. Особливо, коли ціна майбутнього врожаю дає хорошу маржинальність, виходячи з прогнозованої середньовартості.

Звісно, основним ризиком контрактування наперед  є нижча ціна, ніж вартість продукції на ринку під час або після збирання врожаю. Проте тут варто згадати, що зазвичай контрактують не весь урожай, а лише його третину. До того ж, якщо розглянути статистику за останні 10 років, періоди найнижчих цін спостерігаються під час жнив й декілька місяців після них.

Також наші аграрії активно почали дивитися в більш стабільний напрямок збуту форвардних контрактів ріпаку до Європи, де контрактація відбувається з прив’язкою до біржі MATIF. Це дозволяє продавцю зафіксувати ціну, виходячи з котирувань біржі, наближено до періоду поставки. Це дуже зручно, адже уклавши такий контракт виробник може планувати логістику завчасно і не в сезон домовлятися про її вартість, маючи гнучкість у фінальній ціні збуту. Адже основними компонентами економіки для аграрія окрім собівартості виробництва є ціна збуту і вартість логістики.

Зараз ми перебуваємо в періоді дешевих цін на логістику. Тож якщо законтрактувати наперед продукцію й її перевезення у період, коли її вартість на ринку потенційно зростатиме, це дає впевненість у збуті партій за привабливою ціною та гарантоване її постачання до покупця за низьким тарифом, що позитивно вплине на економіку підприємства.

Адже коли у липні-серпні кінцевий виробник намагається у Європі домовитись щодо поставок ріпаку у ці ж місяці, зазвичай у європейців вже немає вільних місць внаслідок контрактації обсягів наперед. Тож цим інструментарієм розвиненого європейського ринку нам в Україні потрібно навчитися користуватися. На жаль, ми живемо в такому контексті, що кожен рік умовно сприймають як останній. І в цьому різниця між європейським ринком та малим та середнім агровиробництвом в Україні, на який припадає 50% всього виробничого потенціалу. В європейському бізнесі йде планування на 5-10 років, й ми до цього поступово прийдемо через розуміння, математичні розрахунки тощо.