Аукціони на промисловий вилов риби: як не гальмувати розвиток галузі
З початку 2023 року виробники продукції промислового рибальства почали працювати за новими правилами. Спочатку треба подати попередню декларацію в системі управління рибогосподарською галуззю еРиба про те, що вони претендують на частку в рибному промислі, а далі вже взяти участь в аукціонах.
Начебто мета цього нововведення ‒ стимулювання розвитку галузі, прозорості, залучення інвестицій, збільшення бюджетних надходжень і обсягів добутої риби, її споживання та перероблення. Але чому виробники й дрібні рибалки, особливо ті, хто тільки почав розвивати цей бізнес, в унісон говорять, що всі ці зміни насправді не працюють і жодним чином не виводять галузь із тіні, не сприяють розвитку традиційного рибальства?
До прикладу розглянемо Тилігульський лиман, де займаються промисловим виловом риби декілька членів нашої спілки. Згідно з нинішніми лімітами за розрахунками цін ренти за водні біоресурси на 2022 рік, до бюджетів усіх рівнів мало би надійти лише 132,8 тис. грн.
При цьому ціна від реалізації виставлених на торги лотів склала 223,6 тис. грн за стартових 217,1 тис. грн, тобто лише на 3% більше. Очевидно, що принцип змагальності в цьому випадку не спрацював.
Якщо проаналізувати ці торги, то відразу можна побачити домовленість між компаніями, які історично та традиційно ведуть промисел на Тилігульському лимані. На жаль, але продаж права на видобуток водних біоресурсів там не працює і не дає додаткових бонусів ані державі, ані місцевим громадам, ані підприємствам.
Тепер про собівартість. Вихід на воду човна завдовжки до 6 м ‒ це близько 14 тис. на день (вартість пального, зарплата трьох рибалок, амортизація судна, знарядь лову й обладнання для перероблення риби).
За день роботи такий екіпаж може добути максимум:
‒ 125 кг глосі (собівартість видобування ‒ 112 грн);
‒ 250 кг бичка (56 грн);
‒ 400 кг кефалі всіх видів (35 грн);
‒ 1,5 тонни атерини (9,33 грн).
Ці цифри дозволяють отримати більш-менш реальну собівартість видобування водних біоресурсів, без урахування вартості подальшого перероблення, зберігання й логістики.
Із поточними лімітами дрібні рибалки, які виграли лоти, практично не мають можливості заробити на своє існування, легально реалізуючи рибу. Тому лоти виграються виключно для того, аби мати якусь законну підставу перебувати на воді. В журналі записують 15 кг, фактично ловлять 150 кг.
Рибалки змушені йти на такі порушення через те, що їх практично змушують працювати за «чорними» схемами. На щастя Одеська облрада нещодавно скасувала ліміти на бичка й кефаль, залишивши його для цінної камбали глосі. І зрештою майже всі рибалки зараз працюють більш-менш чисто. Та все одно немає компенсації ренти за виловлений ресурс державі, і поки це не передбачено жодними правилами.
Площа Тилігульського лиману ‒ 16,5 тис. га. Природна продуктивність ‒ щонайменше 100 кг/га, відповідно загалом мінімум 1,65 тис. тонн риби на рік. За нашими ж даними, рибалки добувають лише близько половини з цієї кількості, решта або гине (бички, кефаль), або мігрує (кефаль) назад у море.
За чинної системи встановлення лімітів, цін на лоти й умови для дрібних рибалок рибальство ніколи не приноситиме доходів у бюджет, не створюватимуться переробні підприємства. Адже нереально отримати «білу» сировину, а корупційна складова гальмує розвиток галузі.
Зі свого боку ми пропонуємо низку змін:
- скасувати систему аукціонів як недієву. Залишити її виключно для цінних видів риби;
- розробити систему лімітів згідно з природною продуктивністю кожної водойми з урахуванням історичних даних вилову та рекомендацій рибалок;
- запровадити розподіл квот на човен (fishing effort ‒ максимальна можливість видобути певний обсяг риби за сезон). Таким принципом послуговуються в ЄС.
Крім того, зобов’язати рибалок:
- зберегти всі дані щодо вилову й задекларувати всю видобуту рибу за певний період часу в будь-який доступний спосіб;
- дотримуватися правил рибальства й установлених квот;
- брати участь у наукових ловах;
- вчасно сплачувати за видобутий біоресурс.