No-till: з чого почати?
Перехід на технологію No-till – справа дуже індивідуальна, адже в кожного на це свої причини. І перш ніж ставати на цей шлях, слід добре їх обміркувати, дати в першу чергу собі відповідь на питання: «для чого мені це?». Чи ви хочете вирішити певні економічні проблеми й підвищити рентабельність, чи вам потрібно позбутися ерозії ґрунту й покращити його якість, або ж вам не вистачає кадрів і треба зменшити потребу в людському ресурсі, що особливо актуально в час війни. Розуміння своїх проблем і потреб полегшить ваш шлях до No-till.
Якщо ви вже прийняли для себе це рішення, почати раджу з аналізу інформації, вивчення досвіду тих, кому це вдалося, у кого ця технологія успішно працює і дає гарний результат. Нині такої інформації дуже багато в різних джерелах – у журналах, в інтернеті, на конференціях тощо.
Наступним кроком має бути оцінка поля, де ви плануєте впроваджувати No-till. Залежно від того, яка техніка працювала на полі раніше, ґрунт може бути різною мірою ущільнений, і цього обов’язково треба позбутися, перш ніж працювати по «нулю». Не менш важливо вирівняти поле. Якщо, наприклад, після оранки лишилися якісь борозни чи інші нерівності, то все це треба прибрати. Рівна поверхня поля для No-till так само важлива, як і для будь-якої іншої технології, тим більше, що після переходу на No-till уже не буде змоги вирівняти поле.
Від переходу на No-till багатьох може стримувати потреба в спеціалізованій техніці, що в умовах обмежених фінансових ресурсів для більшості не на часі. Але щоб спробувати, не обов’язково одразу купувати сівалку прямого висіву. Її можна орендувати. По-перше, це точно буде дешевше, ніж одразу купити її, по-друге, ви зможете зважити, яка саме сівалка вам підходить, з яким типом сошника. Можливо, для важких ґрунтів краще обрати анкерну сівалку. А якщо це буде дискова, то вона може бути з монодиском або з подвійним диском, все це треба враховувати. В ідеалі краще спробувати на своїх полях різні їх типи, щоб підібрати оптимальний, а вже потім купувати.
І якщо у вас є сумніви (а вони є завжди), частину поля краще засіяти без обробки ґрунту, а іншу частину – так, як робили це раніше, і протягом вегетації рослин порівнювати, як вони себе почувають за різними технологіями. Якщо все пройде вдало, то вже наступного року можна збільшити площі під No-till. Якщо виникнуть якісь проблеми, слід проаналізувати причину і знайти вирішення. При цьому важливо спостерігати не тільки за розвитком рослин і врожайністю, а й а станом ґрунту. Для цього варто зробити розгорнутий аналіз ґрунту, щоб потім порівняти, як він змінився після першого року No-till, після другого і тд. Але слід врахувати, що в перші роки переходу на No-till для компенсації можливо треба буде більше вносити азоту (додатково 30 кг/га діючої речовини).
Іноді за неправильного підходу до впровадження технології проблемою можуть стати бур’яни. Але якщо зробити все грамотно, то No-till навпаки полегшує боротьбу з ними. У цій технології контроль бур’янів тримається на трьох китах:
- різноманітна сівозміна;
- рівномірне розподілення пожнивних решток на поверхні ґрунту;
- гербіциди.
Але без перших двох позицій третя буде більш дорогою і менш ефективною.
В цілому No-till – це система, і всі питання тут вирішуються комплексно. Існує також міф, що в перші роки переходу на No-till урожайність культур знижується. І це також багатьох стримує від переходу на цю технологію. Але я вважаю, що цей міф створили ті, хто або не працював з цією технологією або мав невдалий досвід її застосування. Я можу стверджувати, що за правильного підходу урожайність як мінімум не зменшується, а як максимум – навіть збільшується завдяки покращенню вологоутримуючої здатності ґрунту і покращенню його структури, а також пожнивні рештки на його поверхні допомагають зберегти вологу. Та і зрештою, головне – не висока врожайність, а прибуток, який ви в результаті отримаєте.