У боротьбі за майбутнє

Як працюють під час війни перепелині фермерські господарства, а також про війну економічну розповів Микола Кузьменко, власник ФГ «Миколай». 

— Миколо Сергійовичу, як змінилася робота господарства від початку війни? 

— З п’ятої години ранку 24 лютого в Україні змінилася реальність: наше життя розділилося на довоєнний час та життя під час війни. Відбулося те, про що багато людей, зокрема в бізнесі, не хотіли думати й не могли передбачити. Бо війна почалася всупереч здоровому глузду та будь-якій логіці причинно-наслідкових обставин. 

З перших годин війни мені як підприємцю стало зрозуміло, що для бізнесу в Україні настали важкі часи. Війна зазвичай проходить не лише на фронтах. Економічні наслідки цього кошмару торкнуться кожного українця. 

У країні розпочалася паніка, багато людей ринулися на захід України та за її межі, в евакуацію, щоб убезпечити себе від бомбардувань. У нашому господарстві також деякі працівники з першого дня війни не вийшли на роботу, дехто виїхав у безпечніше місце, хтось просто сидів вдома, чекаючи, чим все скінчиться, не з’явилися на роботі зоотехнік та менеджер зі збуту та ще кілька працівників з догляду за птицею. 

Для мене це був дуже складний час. Складалася критична ситуація у господарстві, я сам займався організацією виробництва та збуту. Ті працівники, що вийшли на роботу, були в стресовому стані, треба було їх заспокоювати, підбадьорювати, виводити людей з того ступору, в який вони потрапили. Те, що до війни було звичайним і буденним, тепер стало критичним, а те, що було важливим, перестало хвилювати. 

Ми скоротили поголів’я птиці. Робота господарства у воєнний час потребує максимально ефективного використання ресурсу, який є. Двох працівників, яких мобілізували до лав ЗСУ, довелося терміново замінити, навчити новий персонал. Також у нас вилучили дві одиниці транспорту для потреб ЗСУ. Це наклало певні труднощі в логістиці готової продукції. 

— Як постачали продукцію у цей період? 

— Вже на другий день війни ми відвантажили на розподільчі центри (РЦ) першу партію продукції, щоб забезпечити виробництво кормами та іншими матеріалами, запчастинами, ГСМ. На жаль, ритейл не був готовий до війни, робота більшості офісів в перші дні фактично була паралізована, приходили суперечливі повідомлення — хтось підтверджував постачання, хтось скасовував. Ніякої узгодженої роботи не було. Як результат — зірвані постачання. Наприклад, на другий день війни нам повернули всю партію замовленої у Київ продукції, оскільки закрилися РЦ. До того ж якщо шлях до Києва зайняв у нас дві години, то назад спеціалізоване авто добиралося більше ніж 30 год через завантаженість західного напрямку доріг. 

З часом у нас виникли проблеми із запчастинами до техніки та деякими матеріалами, бо багато компаній закрилися. Загалом у перші тижні війни фактично все, що не стосувалося харчових продуктів, медикаментів та ГСМ, зупинилося. Та птицю треба було годувати. Через завантаженість доріг машина з кормом для птиці відстань у 180 км долала майже 20 год. 

— Що ви робили з тією продукцією, яку довелося повернути назад? 

— Усю продукцію, яку повернули з Києва, передали у волонтерські центри та до фонду продбезпеки Житомирської обладміністрації (сумарно це було 12 тис. паковань перепелиного яйця). 

У перші дні війни ми роздавали безплатно нашу продукцію. Через наш фірмовий магазин роздали понад 600 кг перепелиного яйця (по одному кг на сім’ю після пред’явлення свідоцтва про народження дитини). Роздавали також і м’ясо перепелів. 

Пізніше вже передавали продукцію (м’ясо, яйця та макаронні вироби на основі перепелиних яєць) волонтерам для допомоги звільненим у Бучі. 

— Чи відновилося сьогодні постачання продукції? Ви отримуєте кошти за неї від торговельних мереж? 

— У перші тижні після початку війни реалізація продукції повністю зупинилася, а потім вже потихеньку розпочалися відвантаження. 

Рух коштів також практично зупинився, за винятком мережі «АТБ», яка і далі сплачувала кошти, що фактично і врятувало наше виробництво. Інші торгові мережі й сьогодні не закрили свої ще довоєнні заборгованості. Впливу на них немає ніякого. Для мене це втрачена суттєва частина обігових коштів. І моє підприємство не виняток. Дрібний виробник сьогодні взагалі ніяк не захищений. У таких умовах знищується дрібне фермерство. У нас постійно останнє слово за торговими мережами. Від держави також ніякої допомоги немає. Ми спостерігали за дивним фінансуванням, коли програмами, які створено для допомоги агробізнесу, могли скористатись одиниці. До того ж це були компанії, яким ця допомога була не конче потрібна. Тож вони отримали безплатні кредити, а ті, кому вони були вкрай необхідні, — залишились у стороні. 

Сьогодні взагалі дуже складна економічна ситуація. Від початку війни всі потрібні для виробництва матеріали, які ми раніше закуповували з відтермінуванням, почали поставляти тільки за передоплатою. Зате відвантаження у торгові мережі ми проводимо, як і раніше, тобто відповідно до чинних довоєнних договорів, — з відтермінуванням платежів. 

— Як довго за таких умов працюватимуть дрібні та середні птахофабрики в Україні? 

— Відсутність обігових коштів у дрібних підприємств, безвідповідальна політика та ігнорування підтримки дрібних сільгоспвиробників призведе до скорочення виробництва нішових продуктів та виробництва харчових продуктів загалом. 

Серйозні наслідки має для виробників паливна криза. Її, на мою особисту думку, було створено штучно. Є певні стратегічні питання у державі, в які приватні компанії не повинні втручатися. Під час війни займатися постачаннями найважливіших речей, стратегічних ресурсів, озброєння, тобто того, від чого залежить безпека, повинна держава. Бо нині ми бачимо, що лихачі створили певні схеми через посередників і на третьому місяці війни їх запустили. Це стосується не тільки палива, а й інших важливих ресурсів. 

Відсутність пального, неможливість його придбати у достатній кількості призвело до зупинення відвантажень продукції. Ті постачання, що ми здійснюємо, відбуваються з такими неймовірними зусиллями і захмарною вартістю логістики, що нема ніякого сенсу це робити. Про польові роботи годі й говорити. 

Від початку паливної кризи в нас також зупинилась оплата за вже поставлену продукцію під час війни. Ритмічна робота господарства, яка була до війни, практично паралізована. Ці проблеми не тільки в нас, таке практично у всіх виробників-постачальників в Україні. На превеликий жаль, прикриваючись бойовими діями, деякі власники торгових мереж розв’язують свої проблеми чужим коштом. Вони не замислюються, що наслідком їхніх дій буде те, що багато людей втратять роботу, бізнес, єдине джерело доходу. 

— Як плануєте працювати далі? Куди сконцентруєте свої основні зусилля? 

— Нині я маю обов’язково зберегти маточне поголів’я перепелів. Поки це основне завдання, оскільки поголів’я ми виводили та утримували понад п’ятнадцять років. 

Намагатимуся вберегти інфраструктуру господарства та виробничу схему, яку вибудували за попереднє довоєнне десятиліття наполегливої праці. Це технології для напільного вирощування молодняку, кліткове обладнання, біогазова установка для швидкого перероблення органічних відходів, спеціалізований цех під забій перепелів. 

Планую також зробити все можливе та неможливе для наближення нашої перемоги в цій абсурдній і такій кривавій війні, щоб потім щасливо зажити в новому майбутньому повоєнному житті.