За своєю стратегією

 Один з одіозних гравців українського агроринку якось сказав, що ріпак — це така затратна й ризикована в усіх процесах культура, що вирощувати її немає сенсу. Утім, досвід «Контінентал Фармерз Груп» доводить цілковито протилежне. Під олійною у цієї потужної компанії понад 35 тис. гектарів ріллі, і навіть у нинішніх турбулентних реаліях агровиробники впевнено тримають першість у виробництві ріпаку в Україні. Про нюанси й виклики розмовляємо з начальником управління виробництва «Контінентал Фармерз Груп» Степаном Андрушком. 

— У виробництві цієї культури, звісно, є свої особливості — залежно від зон. Утім, у нас зона достатнього зволоження, тож переваг ми бачимо більше, ніж недоліків, — зауважує мій співрозмовник, наголошуючи, що ріпак — це передусім ранні гроші для аграрія. Ця олійна хоч і є дорогою у вирощуванні, має чи не найвищу рентабельність. Власне, ми в Компанії і надалі працюватимемо на ріпакових фронтах за своєю стратегією. 

— У яких областях вирощуєте ріпак? 

— В усіх п’яти областях, де присутня Компанія. Найбільше — на Львівщині й Тернопільщині. Ураховуючи наші потужності, особливо наявність попередників і насиченість сівозміни, для «Контінентал Фармерз Груп» збалансований обсяг ріпаку — від 30 до 40 тис. гектарів. І надалі ми працюватимемо з цією культурою за напрацьованою технологією. Я б не сказав, що вона дуже складна — виклик полягає в тому, щоб зробити все, як заплановано, враховуючи погодні умови, які щороку інші. 

— Що маєте на увазі? 

— Коли нарощуєш урожайність, — від 3,5–4 т і вище, — тоді значну роль відіграють дрібні деталі в технології. Надзвичайно важливо попасти у фазу, отримати дружні сходи, відрегулювати ріст, захистити посіви від бур’янів, шкідників. 

— Чи дуже трансформувалася технологія виробництва ріпаку в контексті кліматичних змін? 

— Змінилося багато, особливо за останні п’ять років. Наразі не зовсім кардинально, але загалом технологія змінилася. Західні області України традиційно вважають регіоном, де вологи достатньо. Утім, останніми роками — особливо у 2017–2018-му — отримати сходи, працюючи за класичною технологією ґрунтообробітку, було проблематично. Отож ми вже кілька років працюємо над трансформацією системи землеробства. Поступово оновлюємо свій технічний парк. Зокрема, вже застосовуємо в полі комплексні агрегати, що за один прохід забезпечують і обробіток ґрунту, і сівбу, і локальне внесення добрив (безпосередньо в зону висіву). Тобто за комбайном одразу йде сівалка, що має і диски, і лапи, і посівний агрегат. Оскільки насіння одразу потрапляє у вологу землю й отримує комфортні стартові умови для розвитку, маємо згодом дружні якісні сходи. І це, до слова, уже 50% успіху. 

— Як досліджуєте ефективність застосовуваних новацій? 

— Маємо два дослідницькі полігони (у Тернопільській і Львівській областях), де досліджуємо нові технології, порівнюємо з тими, за якими вже працюємо, вибираємо найкращі елементи й упроваджуємо їх. 

По ріпаку — окрім живлення, способів унесення міндобрив, ЗЗР — ми зосередилися на дослідженні оптимальної густоти висіву й термінів сівби. Бо якщо колись сіяли 500 тис. насінин на один гектар і навіть тим не переймалися, то тепер не бачимо доцільності сіяти так густо. Тож починаємо з 350 і закінчуємо максимум 420 тис./га схожих насінин — залежно від типу сівалки. Як показує практика, рослина озимого ріпаку дуже добре все це компенсує, навіть маємо пробний посів із густотою 150 тис./га із шириною міжряддя 70 см. І поки що суттєвої різниці не бачимо. Далі дивитимемося по результатах. 

— Яка оптимальна собівартість виробництва ріпаку в поточному сезоні, на вашу думку? На скільки вона може змінитися в прийдешньому? 

— Теоретично я можу припустити, що собівартість — 370 дол. за 1 т врожаю. У наступному сезоні — важко сказати. Всім відомо, що зросла собівартість логістики на всіх етапах, бо ціна пального пішла догори. Крім того, десь на 30–50% зросли в ціні добрива і ЗЗР. 

— Що можете сказати про оптимальний вибір насіннєвого матеріалу? 

— Ми для себе побачили, що ціна гібрида не є ознакою найвищої якості. Крім того, в рамках агрохолдингу на таких, як у нас, обсягах доцільно віддавати перевагу гібридам, що є більш пластичними до всіх погодних умов і підходять нам за термінами сівби й збиранням. Оскільки посівна ріпаку в нас триває близько 20 днів, то ми обираємо гібриди з повільним розвитком на початок посівної та швидким на завершення, щоб рослини зайшли в оптимальній фазі в зиму. Також гібриди мають бути різних термінів достигання, щоб період збирання був пролонгований. Це мінімізує природні  втрати (осипання). От, наприклад, ми нині добираємо насіннєвий матеріал на посівну, не маючи результатів урожайності посіяних гібридів минулого року, тому вибір робимо на основі аналітики попередніх років. І саме такі дані підтверджують, що хороші пластичні гібриди варто вибирати, бо вони за будь-яких умов дають дуже хороший результат. А є гібриди з потенціалом 4+, що дуже вимогливі до технології — вони потребують більших витрат і максимального дотримання всіх агротехнологічних вимог. Тому питання передусім у тому, чи ми йдемо на 4+, чи, може, доцільніше обійтися трошки дешевшим насінням, яке буде стабільно давати 3,5 тонни. 

— Така стратегія себе виправдовує? 

— Нехай там як, за великих обсягів далеко не завжди є змога попасти повністю в усі фази на всіх полях та ще й одночасно. Крім того, в умовах системного підходу до агровиробництва треба враховувати всі можливі нюанси. Приміром, навантаження на обприскувач, сівалки, комбайни, ґрунтові відмінності кожного поля. Ми для себе побачили, що найефективнішими є гібриди, які умовно можна назвати «пластичними». Проте пластичними вони є суто для наших виробничих і погодних умов. Немає одного рецепта для всіх господарств. 

Добираючи насіннєвий матеріал, ми передусім зважаємо на потенціал полів, який формуємо на основі історичних даних, аналітики за останні шість років. Якщо поле малопродуктивне, то, відповідно, великий урожай на ньому ми не плануємо. Тож даємо трошки дешевше насіння (сортове), дешевші ЗЗР — і загалом виходимо в плюс. 

— Чула таку думку, що коригування термінів сівби, обробок і внесень — це ще далеко не все, щоб отримати результат? 

— Так. Урожайність озимого ріпаку закладається під час збирання попередника. Якщо ми неякісно зберемо, розподілимо солому і її подрібнимо, то відсоток якісної сівби ріпаку значно знижується. 

Уявіть собі, що пройшов комбайн — і не розподілив солому на всю ширину жатки, а тільки на половину, утворюється подушка. З отією подушкою соломи треба щось зробити. Спалити? Не можна! Переорати? Ми тільки втратимо вологу й приховаємо від ока та витратимо пальне, а коли ріпак доросте до переораних залишків, йому буде не зовсім комфортно розвиватися далі. Отож ідеальне рішення — рівномірно розподілити солому по всій площі поля й належним чином подрібнити. І вже тільки потому дбаємо про закриття вологи, провокацію падалиці, комплексний висів й отримання сходів. 

— А які зовнішні ризики можуть спровокувати зростання собівартості виробництва? 

— Починаючи з осені, якщо вже отримано дружні сходи, але ґрунтові гербіциди не спрацювали чи вони не контролюють якісь специфічні бур’яни, їх потрібно підчищати вже по сходах культури. Якщо осінь тепла й волога, то можливі додаткові витрати на регуляцію росту агрокультури. Зазвичай достатньо двох унесень за осінь. Утім, що інтенсивніший ріст, то потрібні більші норми, щоб ріпак не став «капустою».

За появи шкідників у кожне обприскування доведеться додавати інсектицид. Відповідні додаткові витрати ймовірні як восени, так і навесні, коли є ризик ураження, зокрема, прихованохоботником. Так само й хвороби. Весною ми традиційно плануємо два внесення фунгіцидів. Але якщо потенціал поля хороший, тобто фон поля добрий і ріпак на вигляд як на хорошу врожайність, але раптом починають іти дощі — хвороби інтенсивно розвиваються вже після цвітіння по стручках. Тоді застосовуємо третій фунгіцид, щоб цей стручок захистити від альтернаріозу, який призводить до передчасного розтріскування стручків. Загалом усі ці агрозаходи не підвищують урожайність, а зберігають її. 

— Озимі цього року виправдали ваші сподівання? 

— Поки що сказати складно. У квітні-травні був засушливий період. Загалом, якщо порівняти з минулим роком, то в нас випало на 80% опадів менше. Тим часом опади у травні для зернових і для ріпаку дуже потрібні. В іншому разі азотні добрива не до кінця рослини використовують, і відбувається абортація стручків. 

Наразі поки що тільки в окремих (південних) регіонах ми бачимо, що буде зниження врожайності. А в Тернопільській, Львівській областях прогнози досить-таки оптимістичні (по ріпаку – 3,4 т/га). Якщо й далі йтимуть дощі, сподіваємося збалансувати результат завдяки масі тисячі.  

— А що дає змогу оптимізувати без шкоди для результату? 

— Передусім величезне значення має ґрунтообробіток. Звісно, в довгостроковій перспективі. Невеликим господарствам у нинішніх умовах доводиться працювати з тим парком техніки, що в нього є. Не може ж воно одномоментно всі плуги продати й купити дисколапові агрегати чи комбіновані посівні комплекси. Це капіталовкладення, які треба розкладати на кілька років. 

Якщо говорити про «вже і зараз», то оптимізувати можна на міндобривах. Точно ми не можемо говорити про зменшення азоту, бо його в ґрунті дуже мало. Тож якщо зменшуємо норму внесення — падає врожайність. А ось загальну норму фосфорно-калійних добрив ми можемо зменшити навіть на 30%, якщо не розкидатимемо по полю, а вноситимемо під час висіву. Якщо брати по запасах цих елементів у ґрунті, то у великій частині ґрунтів України вони або середні, або високозабезпечені. Крім того, можемо застосовувати дешевші ЗЗР. Ситуація на ринку така, що прогнозовано не буде повного спектра і в достатній кількості — ми для себе бачимо, що виникне дефіцит і доведеться брати те, що є. 

— Кажуть, що за проблемами завжди ховаються можливості. Як щодо перспектив біологічних засобів у виробничому процесі? 

— Ми сьогодні досліджуємо біологічні засоби. Як показує наш практичний досвід у стабільні часи, ціна біологічних препаратів була десь на рівні з пестицидами. У промислових масштабах ми застосовуємо деструктори стерні, інсектициди та біологічний фунгіцид для захисту від збудників білої гнилі й інших хвороб. А також біодобриво ґрунтове для мобілізації фосфору та калію з нерозчинних сполук, фіксації азоту і підвищення ефективності підживлення мінеральними добривами. 

Біопрепарати — це все ж таки живі організми. Тому мають значення перепади температур, вологість повітря. Якщо хімічні препарати менше на це реагують, то біологія хоче цих ідеальних умов. І якщо ми говоримо про масове застосування, то їх потрібно точно адаптувати під внесення у несприятливих для них умовах. Однак переконаний, що за цими продуктами майбутнє. 

— А як ви бачите подальший розвиток агротехнологій у контексті сталого виробництва, скажімо, того ж ріпаку? 

— Припускаю, що надалі розвиток ітиме у напрямі максимального ефективного використання вже наявних ресурсів. Навіть елементарне підживлення добривами. Колись можна було кинути 300 кг NPK і не хвилюватися. Тепер уже думаємо, як би його в рядок покласти або у два рівні. Ресурси (і фосфорні, й калійні) на планеті не нескінченні. Тож треба, щоб використання того чи того ресурсу було максимально ефективним. 

— Які виклики ви вважаєте для себе найпріоритетнішими? 

— Особисто для себе — як втримати баланс між логікою агрономії та економікою. Ми шукаємо баланс, щоб й урожайність зберегти, і затрати лишити бодай на тогорічному рівні. Це, напевне, головне. Що ж до ріпакових фронтів, то треба бути сміливим до експериментів. Ріпак можна і слід сіяти обов’язково. 

— Дякую за цікаву розмову!