Як правильно конкурувати на ринку і на що орієнтуватися садівникам

Конкурувати якістю

Володимир Воєводін — про те, що відбувалося в садівництві протягом року, як правильно конкурувати на ринку і на що орієнтуватися садівникам.

«Сезон видався складним через складні погодні умови». Цю фразу можна сміливо використовувати як шаблон у підсумковому матеріалі мало не щороку. Дві тисячі двадцять перший не став винятком. Кожен сегмент галузі через дощ, спеку або мороз в той чи інший період року мав проблеми або з якістю врожаю, як черешня, або за хорошого врожаю — з ціною, як яблука. Хоча садівники вже майже навчилися вирощувати інтенсивні сади, але незбалансований український ринок, нерозвинена інфраструктура та недостатній досвід у багатьох напрямах поки не дозволяють виробникам долати без втрат головний об’єктивний чинник — клімат. Про те, що відбувалося в садівництві протягом року, як правильно конкурувати на ринку і на що орієнтуватися садівникам у майбутньому, ми говорили з експертом компанії BASF, ексголовою Державного комітету України із земельних ресурсів, Володимиром Воєводіним. 

— Пане Володимире, що цьогоріч найбільше вплинуло на ринок плодово-ягідних та чи були позитивні зміни у розвитку садівництва? 

— Чинників було багато, і вони були неоднозначні. Причому в кісточкових були свої — пов’язані більше з погодними умовами, на грушах позначилися зимові та весняні умови, на яблуках — літні. Суб’єктивних чинників особливо не було, якщо не враховувати, у кого які сорти насаджені та як хто за садами доглядав. Однак навіть ці обставини позначилися меншою мірою, тому що визначальною була погода. Садівники більш-менш вже навчилися працювати, і можуть ризики зменшувати до мінімуму. 

Візьмемо ситуацію з кісточковими, особливо щодо черешні, персика, абрикоси. Зважаючи на те, що морози в Україні пішли досить пізно, і вони були після цвітіння цих культур, мало зав’язалося плодів. Крім того, зав’язь була пошкоджена всередині, постраждала насіннєва камера. Через це було велике опадання плодів, зокрема в черешні та абрикоси. У персика також, але там була трохи інша історія: він здебільшого росте на Півдні, і дав відносно добрі якість і урожай. Щодо черешні. Та, яка вціліла після опадання внаслідок погодних умов — затяжні дощі з високою інтенсивністю опадів, 30 мм і більше, — була потріскана, особливо ранніх і середніх сортів. У результаті на ринку склалася двояка ситуація: на прилавках одночасно була черешня і по 30 грн, і по 150 грн. Але ту, що по 30 грн, мало хто брав, бо розтріскування спричиняло швидке гниття. Крім того, експортні можливості значно скоротилися. Дехто з експортерів опікся: поки везли черешню до іншої країни, ще навіть до перетину кордону, вона спарилася,  бо була потріскана. Не могли довести її навіть з Мелітополя до Києва. Що призвело до цього? Насамперед вибір сортів та погодно-кліматичні умови. Не можна сказати, що є якісь ідеальні сорти, які не розтріскуються. Вони всі схильні до цього тією чи іншою мірою. Якщо йде інтенсивне зволоження в період дозрівання, урожай дуже важко зберегти якісним. Що в цій ситуації треба було робити? На 100% зберегти від розтріскування не вдасться, але можна, щонайменше, збалансовано підкормити через полив, щоб черешня різко не набирала вагу, не розширювала свої клітини, тобто щоб вони вже були розширені. Коли йдуть інтенсивні дощі, треба обробляти фунгіцидами. За розтріскування утворюється ранка, в якій розвиваються грибні хвороби, і треба запобігти їхньому розповсюдженню. Під час збирання урожаю слід відбирати пошкоджену черешню. Краще втратити частину врожаю, але продати решту дорожче. Висновок один: щоб не повторювалася така ситуація у наступних сезонах, по-перше, потрібна різноманітність сортів в одному господарстві (ранні, середні, пізні), по-друге, щоб вони були з більш-менш твердою шкіркою, і по-третє, готувати їх до продажу — обробляти фунгіцидом перед збиранням. Компанія BASF рекомендує Сігнум (1,0 кг/га). Препарат працює як проти клястероспоріозу, так і проти моніліозу та гнилей. 

— Одним із суттєвих чинників впливу на плодово-ягідний ринок експерти називають низьку купівельну спроможність населення. Чи згодні ви з цим? 

— Не можу сказати, що купівельна спроможність в Україні низька, зважаючи, що черешню по 30–40 грн ніхто не брав, а брали по 150 грн, і навіть по 250 грн. Також не дуже беруть і яблуко по 8 грн. Тому з цим тезисом я б посперечався. Сьогодні споживачеві насамперед потрібна якість — гниль ніхто їсти не буде. Тут ще важливо, щоб був надлишок продукції. Коли раніше черешня була високої якості, її експортували та достатньо залишалось і в Україні. Коли яблук обмежена кількість, їх купляють навіть за тією ціною, яка була у минулому році. По 30–40 грн у роздрібних мережах якісні яблука розкуповували, а по 8–10 грн — ні. 

— Для зерняткових рік пройшов краще, ніж для черешні, але теж були свої нюанси. Які саме? 

— Зараз ситуація в садівництві для яблук не досить сприятлива — пішов надлишок на ринку. При цьому спека й дощі нікуди не ділися, але садівники навчилися з ними боротися. Торік у цвітіння та після нього до стадії «грецький горіх» були сильні дощі, парша пішла, а обробляли з проміжками у 7–10 днів. Цьогоріч це робили через кожні 3–4 дні, і ситуація склалася відносно нормально. 

Цвітіння відбулося доволі вдало, хоча скидання плодів було багато внаслідок пошкодження у період квітування. У зав’язі виникли чорні точки. Але, хоча і багато зав’язей дерева скинули внаслідок того, що десь їх не прорідили, а пізніше, у період дозрівання, до збирання були великі дощі, яблуко стало великого розміру. Не просто 65 плюс, а були й 85 плюс, а це понад 20% оптимального яблука. І що характерно, цього року не треба було по два-три рази збирати такі сорти, як Голден Делішес, Фуджі, — спочатку великі, потім менші та ще менші. Вони практично всі були оптимального розміру. Садівники змогли краще побороти паршу в порівнянні з минулим роком, хоча умови цвітіння та після цвітіння були ідентичні тогорічним до стадії «грецький горіх». Вони вже обробляли фунгіцидом з проміжками у три-чотири дні. Торік у компанії BASF були перебої з постачаннями Делана, це теж вплинуло на можливість боротися з паршею. В останньому сезоні такої ситуації вже не було. Крім того, в 2021 році компанія поставила на ринок інноваційний препарат Серкадіс Плюс, який добре бореться з основними хворобами на яблуні. Всі ці та інші чинники призвели до того, що урожай витягнули. Ба більше, через надлишок ціна впала до 8–10–15 грн. 

— Особливо складались обставини і для тих, хто вирощує груші… 

— Щодо груші ситуація була доволі критична — багато померзло, особливо у центральній Україні та на Півдні. І можна було очікувати, що груші буде недостатньо. Але господарства Чернівецької області вийшли із ситуації. Вони наповнили ринок, і ціна на грушу була прийнятна для реалізації. 

— Яка ситуація з вирощуванням яблук в Україні у географічному розрізі? Зі змінами клімату чи будуть змінюватися лідери, якими зараз є Вінницька, Чернівецька, Хмельницька, Тернопільська, Полтавська області? 

— Вінницька область як і раніше займає лідерські позиції. Господарства там мають і високоінтенсивні сади, і сучасне холодильне обладнання. Це компанії «Аграна Фрут Лука», «Обрій» та інші. Їхні сади мають добрий потенціал, щоб бути в тренді й далі. Утім, у лідерів теж бувають проблеми. Наприклад, у Чернівецькій області дуже багато малих господарств, які не мають можливості будувати холодильники. Тут треба брати приклад із Польщі, де такі фермери об’єднуються у кооперативи. Вийти з 5–10 га та урожаєм 100–200 т на ринок і щось своє диктувати ти не зможеш, не кажучи про експорт. І зараз велику заявку на лідерство подає інша область — Дніпропетровська, де вже є високоінтенсивні сучасні сади. Вона вже конкурує з Тернопільською областю, де є одне з найпотужніших господарств в країні — «Гадз». Ця компанія багато вклала у зберігання та перероблення, і найближчими роками диктуватиме цінову політику й інші тренди. Тому Тернопільська область виходить приблизно на третє місце після Вінницької та Хмельницької, а до неї вже підтягується Дніпропетровська, де також вже є сучасні холодильники і висока якість плодів. Ці п’ять областей разом з Чернівецькою становлять кістяк садівництва України і залишаться ним у найближчі роки. 

— Сьогодні виробники вважають головною темою не брак технологій, а збут та перероблення яблук. Мовляв, магазини хочуть заробити на товарі більше, ніж сам виробник. Ви з цим згодні? 

— Це завжди було. Для того, щоб магазини й торгівля не заробляли більше, ніж садівники, останнім треба об’єднуватись у кооперативи або асоціації, щоб контролювати ситуацію. Якщо ж склалася ціна на яблука 10 грн/кг, а один виробник демпінгує і продає по 8 грн/кг, а інший каже: «Я по 6 грн/кг продам», то звичайно, на цьому торгівля зароблятиме більше виробника, особливо коли великий обсяг продукції. Тому потрібні довгострокові відносини з ритейлерами, великими мережами. І найосновніше — не демпінгувати один перед одним. 

— Проте із супермаркетами працюють далеко не всі, та й з кооперацією у нас не складається… 

— Так, менталітет ще не дозволяє. Але нічого не зрушиться, якщо не буде кооперації хоча б на рівні асоціації і не домовляться про те, які сорти за якою ціною продавати, щоб було економічно вигідно. У нас, коли рік менш вдалий, як 2020-й, ціна була високою і всі були задоволені. А коли надлишок продукції, то в цей час кожний сам за себе. У такі періоди треба гуртуватися, щоб тримати ціни, а не демпінгувати, тому що це приводить до того, що втрачають усі. 

— Зміни клімату спричиняють проблеми з використанням ЗЗР, доглядом, підштовхують господарства шукати нові схеми, засоби. У яких напрямах їм треба рухатися? 

— Зміни клімату з року в рік тривають доволі активно. І якщо раніше персик та абрикосу не могли промислово вирощувати в Центральній зоні, то зараз вирощують. Тут головне шукати ніші та продукцію, які стають доступними, актуальними. Наприклад, голландці та бельгійці почали менше садити яблуні, а більше груші, тому що ринок яблука вже доволі високий і сильний, і вони пішли в іншу, мало зайняту нішу. Хоча в Україні я б такого не радив робити, бо вирощування груші потребує великих затрат, наприклад  для боротьби з медяницею, бактеріозами. Так, ервінія найбільше шкоди спричиняє за різких перепадів температур у зимових умовах, а у вищеназваних країнах Європи таких перепадів немає. А наші садівники позавозили саджанці з цих теплолюбних країн (Німеччина, Нідерланди, Італія) і попали на бактеріози. Багато садів не родять, багато розкорчували. Тому треба визначитися, де і які саджанці та сорти ми беремо. Тому груша — це не той шлях, у якому Україна має перспективу. Наша перспектива — брати високоінтенсивні сорти яблуні, де є високий ринок, і над ними працювати, а ринок зараз любить червонозабарвлені сорти. 

Черешня. Її треба навчитися вирощувати, особливо, що стосується формування, обробітку під час дозрівання і збирання. Черешня, як і лохина, ще тривалий час даватиме добрий прибуток на ринку. Також стабільно прибутковою залишиться суниця — там сорти міняються доволі інтенсивно. Для південних районів і Закарпаття в пріоритеті рання суниця, вона завжди в ціні. Ніша для Центрального регіону (Вінницька, Київська, Черкаська області) — середні й пізні сорти. За ранніми сортами їм не слід гнатися, тому що вони будуть неконкурентоспроможними із Закарпатською, Одеською та Херсонською областями. 

Територія вирощування персика розширюється на Північ та Захід. Вирощування персика може бути прибутковим у Чернівецькій та Вінницькій областях. 

Ціна на абрикосу, якщо нормальний продукт, у цьому сезоні була 80–100 грн/кг. Уже нема таких суворих зим, тому можна ризикувати та вирощувати абрикосу промислово. З нею треба навчитися працювати: формувати обрізування, вирощувати чисті плоди великого розміру і можна також конкурувати в себе на ринку. 

Ще згадаю смородину. У свій час її багато корчували, і зараз цього продукту не вистачає на ринку. Малина була і буде вигідною, особливо зараз, коли є заморожування. Але треба мати нормальний вал її. Якщо маємо низьку врожайність, то там не буде низької собівартості. Вишня — переважно для заморожування, не на свіжий ринок. Слива актуальна круглої форми та великих розмірів і лише деяких сортів, але не угорка, якої дуже багато і вона в ціні падає. Ще можна розвивати такі нішеві продукти, як журавлина, актинідія, жимолость, однак їх дуже мало й вони можуть підійти для маленьких фермерів. 

При цьому, щоб ви не обрали, — важлива якість. Якщо її не буде в кінцевому результаті, що можна досягти формуванням оптимальної кількості плодів на дереві чи на кущі, розміром та чистотою від шкідників та хвороб, ми нічого на ринку не завоюємо. 

— А чи вистачає у садівників досвіду та джерел знань для досягнення якості у всіх процесах? Наприклад, про формування абрикоси дуже мало інформації. 

— Згоден, дуже мало. Яблука потроху навчилися вирощувати, або садити суницю та лохину. А з черешнею багато проблем — знань мало, про абрикосу і грушу ще менше. Персик — фіфті-фіфті: на Півдні ще можуть виробити якісно, а в Центральному регіоні мало хто. 

— І це попри багатий мелітопольський досвід? 

— Потрібні вже інші підходи, високоінтенсивна технологія. Не треба садити навіть 6 . 6, коли є 4 . 2. Слід робити обрізування, підгинання, це дуже великий обсяг роботи. І обрізують кісточкові влітку, у серпні, а не лише взимку порізали — і воно пішло на дрова, а потім знову вирощуємо дрова. Тому потрібна сорто-підщепна комбінація і обрізування — специфічні для кожної культури, не такі, як традиційно були. У цьому наш менталітет не перебудований, і є багато проблем. 

— На які кісточкові культури та їхні сорти ви б радили сьогодні орієнтуватись українським виробникам, які бажають постачати на експорт? 

— Завжди буде в тренді черешня, особливо середніх і пізніх сортів, таких як Крупноплідна, Регіна, Тамара. Вони матимуть успіх за кордоном. Треба вирощувати черешню за інтенсивною технологією, забути про рідконасаджені (6 . 6, 8 . 8), йти шляхом ущільнення, саджати на вегетативних підщепах колтах, гізелах, робити правильне формування, обрізування. У цьому плані українським садівникам варто більше вчитись. Якщо інтенсивну технологію щодо яблуні вони вже засвоїли, то щодо черешні до цього тільки підходять, а там велике поле діяльності. Тому саме сьогодні найбільш економічно в Україні з-поміж плодово-ягідних культур вирощувати персик. За співвідношенням ціни затрат та ціни реалізації він найефективніший. На другому місці — лохина, яка має попит в експорті. Але на лохині треба спочатку вкласти багато коштів. Ціна на неї тримається високою вже декілька років, а надалі буде залежати від того, скільки її насадять.  

— Як ставитеся до біопрепаратів та взагалі до екологічного підходу в захисті рослин? 

— Усі зараз хочуть їсти плоди, менше оброблені хімічними препаратами. Але, на жаль, поки що немає біопрепаратів, якими можна спокійно захистити плоди. Є завдання Євросоюзу до 2030 року — 25% продукції вирощувати на біопрепаратах. Нині багато вчених, зокрема й компанії BASF, розробляють такі технології та препарати. Однак надійних серед них поки що нема. Якщо є якийсь вдалий препарат, він може бути застосований, щоб зменшити хімічне навантаження, але без хімічних препаратів ми не зможемо обійтися. Бо, якщо в плодах за використання винятково біопрепаратів будуть залишки токсинів хвороб та шкідників, це буде значно гірше, ніж мінімально допустимі залишки хімічних препаратів. А ще гірше — застосування дженериків, в яких немає чистоти продукту, є важкі метали, сторонні домішки з тривалим розпадом. 

— Виробництво винограду у 2021 році становило 84% від минулого року та 61,5% — від 2019-го. Зрозуміло, що є об’єктивна причина — торішня посуха. Але є й інші суттєві чинники? 

— Це почалося ще кілька років тому, коли впала ціна винограду, тому що через державну економічну політику багато готової виноробної продукції, часто фальсифікованої, того ж коньячного спирту, почали завозити з-за кордону. Український виноград не переробляли на коньячний спирт, і ціна впала до 4 грн/кг. Відтоді господарства почали економити, використовуючи генеричну продукцію. У перший рік, коли тільки почали обробляти та була хороша погода, начебто «пронесло». Але коли щорічно використовувати дженерики, з року в рік зменшується закладання врожаю винограду на наступний рік. Ті господарства, які використовували фірмові препарати, мали 8–10 т/га винограду нормальної якості, а інші — 2 т/га низької якості, а ціна винограду вже була доволі високою. Тому вони наступили на власні граблі. Я їх не звинувачую в тому, що господарства почали переходити на низькоякісні продукти — вони були вимушені через те, що виноробні заводи почали закупати виноград по 2–4 грн/кг. Усе це закінчилося для багатьох тим, що почали втрачати урожай, корчувати виноградники. Я цього року спостерігав картину, коли виноград, пошкоджений оїдіумом та мілдью, збирають і відправляють на перероблення. То яке з нього буде вино?! Питання риторичне. Я кажу виноробним заводам: якщо ви не укладатимете довгострокові контракти з виноградарями, а ті не вироблятимуть якісний виноград — якісного українського вина не буде. 

— Що сьогодні заважає розвиватися промисловому горіхівництву? Адже серед експортних постачань свіжих плодів переважну частку становлять саме горіхи — 64%, зерняткові — лише 26%. І це горіхи переважно з домогосподарств? 

— У цього сектору період становлення. Для того, щоб горіхівництво розвивалося, треба, знову ж таки, знайти сорто-підщепну комбінацію. Наші садівники позавозили каліфорнійських та іспанських сортів. Поки що суворих зим не було, і галузь розвивається. Але не так, як мені б хотілося. Тому що у нас як завжди: кинули клич «Агов!» — і всі пішли садити, не думаючи про сорто-підщепну комбінацію, про запилювач, який дуже важливий для горіха. Попри те, що самозапильних горіхів дуже мало, а тих, у яких цвітуть одночасно і жіночі, і чоловічі квітки, — ще менше, кинулися на Чандлер. Так він для Каліфорнії добрий, але Україна — не Каліфорнія. Багато хто думає: посадив горіх, нічим його можна не обробляти і він родитиме. Неправильно! Треба обробляти. І у компанії BASF є для цього препарат Сігнум, який доволі вдало працює проти марсонії, проти всіх видів плямистості. А якщо з нею не боротися, підуть бактеріози, а наслідок цього — сорт можна викорчовувати. 

— Чи треба та як саме конкурувати з горіхом домогосподарств, який дуже добре поглинають зовнішні ринки? 

— Якістю, принципово іншим видом оброблення, тим же лущеним «метеликом», виходити на зовнішні ринки, конкурувати високою врожайністю. Хоча горіх «з посадки» — не конкурент для них, там інша ціна й цінова політика. 

— В українському садівництві загалом сприятливе середовище для конкуренції? Чому таке різномаїття і велика кількість господарств не дають внутрішньому ринку якісного розвитку? 

— Бо садівники, особливо ті, що вирощують яблука, конкурують між собою в ціні, а не в якості та врожайності. А принцип простий: сьогодні ти демпінгуєш — завтра будеш менше отримувати. Буде якісна продукція — буде і ціна. Нема в Україні збуту — йди на зовнішні ринки та стабільно туди постачай. А якщо будеш хитатися туди-сюди, ніколи не буде доброго фінансового становища.