Мелітопольські і німецькі сорти черешні легко відрізняються у сліпому тесті

Деякі дбайливці про добробут садівників радять українцям схему вирощування черешні, яку інакше як «сурогатним садівництвом» не назвеш. Вони пропонують закупити у Європі геть усе для саду, починаючи із саджанців західних сортів (розвиваючи таким чином зовсім не українську економіку), бо європейцям нібито українські сорти не смакують.

Дуже хотілося б, щоби такі твердження не були спробою видати бажане за реальне, а спиралися на факти. Проведені на науково-практичних заходах дегустації та власний досвід мого спілкування з пересічними громадянами Чехії, Словенії, Німеччини, Франції, Іспанії спростовують такі твердження. Саме за гармонійний, вишуканий смак українська черешня і подобається європейцям. Відмінні смакові якості — візитівка мелітопольської черешні. Дегустатори в сліпому тестуванні легко розрізняють мелітопольські й, наприклад, німецькі сорти саме за характером смаку. А зважаючи на нашу бідність = більшу екологічність технологій вирощування, черешня разом із медом, чи не єдині продовольчі товари, які німці згодні купувати в Україні в необмеженій кількості.

Але до плодів ще потрібно дожити, а от витратитися (і якнайбільше!) пропонують просто зараз. Причому за взірець радять технології Нідерландів, Швейцарії та Німеччини, ґрунтово-кліматичні умови яких (не кажучи вже про економічні) ні разу не подібні до українських, особливо у південній зоні. І ніхто з таких радників не скаже, що у Європі українців аж ніяк не чекають. Той ринок жорстко захищають від будь-якої експансії вже наявні на ньому «гравці».

У найкращому разі продукцію закуплять за безцінь, бо забракне будь-яких формальних довідок, а черешня — товар живий, чекати не буде. Європейські канали збуту — складні для наших виробників, і підтримка та навіть юридичний супровід були б доцільними саме на цьому етапі. Допомогти вигідно продати продукцію у європейських країнах може сертифікація на відповідність вимогам GLOBALG.A.P, але для її успішного проходження на стадії підготовки технологічної документації слід залучати досвідчених фахівців-науковців.

Тому, може, все ж таки «по-українськи» було б не роззиратися з благоговінням на захід, бездумно копіюючи часто експериментальні, не апробовані (хай і іноземні!), технології, а узагальнити чималий, майже віковий досвід сучасного промислового садівництва, вибрати й впроваджувати найцінніше.