Розширяти площі яблуневих садів в Україні або закладати нові сьогодні актуально
Розширяти площі яблуневих садів в Україні або закладати нові сьогодні актуально, якщо садити експортно орієнтовані сорти й застосовувати такі самі технології
Внутрішній ринок уже практично перенасичений яблуками власного виробництва, і ця тенденція навряд чи зміниться найближчими роками. Висока ціна на яблука в сезонах 2019/20 та 2020/21 сформувалася завдяки поганим врожаям, спричиненим несприятливими погодними умовами. Ми пам’ятаємо, що у 2018-му виробництво яблук було на 10%–15% вище, ніж потрібно ринку України, і це обвалило ціну в рази — до 3–4 грн/кг. Це явно дало зрозуміти — за сприятливих погодних умов можливе перевиробництво.
Тим не менше, ми бачимо: останні два роки господарства садили нові насадження яблуні. Але якщо нас чекають роки, подібні до 2018-го, то можливий плюс 15–20% до наявного врожаю — і куди він дінеться? Тому, коли зараз нарікають на часткові втрати урожаю від несприятливих погодних умов, складається ситуація, що погода яблучній галузі загалом, навпаки, допомагає, хоча окремі виробники можуть мати збитковий провальний сезон.
На мою думку, проблема в іншому: в Україні не так багато вирощують яблук, які можна експортувати на Близький Схід, у Південно-Східну Азію чи Європу. Річ не в тому, що ніхто системно не працює на експорт — просто не так багато продукції відповідної якості та умов для формування експортних партій вирощеної продукції. Коли в українських господарствах частка експортно орієнтованих сортів буде більшою, ситуація буде більш-менш кращою, зокрема, і на внутрішньому ринку.
Візьмемо для прикладу 5–10 потужних українських господарств, але навіть їм непросто сформувати експортні партії. Припустимо, треба відправити 20 морських контейнерів на Близький Схід протягом місяця. А щоб запакувати 20-тонний контейнер, часто треба пересортувати плодів набагато більше, а то і в рази.
Те саме стосується експортних вимог до розміру плодів. Уявіть собі, що у господарстві на зберігання готові до продажу є яблука різних калібрів: 100, 113, 125 тощо. Господарство отримує замовлення, як правило, на яблуко лише двох-трьох калібрів для експорту. Припустимо, щоб відібрати 30–40 т потрібних трьох калібрів відповідної якості, треба пропустити 100 т яблук через сортувальну лінію. Тоді ж мають бути умови, контракти та розуміння, куди діти решту 70–60 т. Технологія не дозволяє закласти товар назад у сховища на тривале зберігання — слід продати все протягом двох тижнів. Чим більше господарство, чим більше фруктосховище, а також, що дуже важливо, якщо є сучасна велика сортувальна лінія, тим легше формувати окремі партії яблук вибраного калібру. Що ж робити невеликим виробникам? Об’єднуватись в кооперативи! Переймати досвід роботи кооперативів з тієї ж Італії.
В Україні таких кооперативів немає навіть у проєкті. Хоча всі передумови є. Наприклад, в Чернівецькій області є багато фермерів, які самостійно займаються яблуневими садами. У них може не бути власного холодильника, але вони навчилися вирощувати добрий товар. До того ж фермер може швидше переорієнтуватися на експортне яблуко. Для нього простіше, ніж для великого підприємства, прийняти рішення викорчувати дерева неперспективних сортів та посадити нові.
Ще один значний чинник, який стримує від розширення площі під садами: сьогодні всі чекають, коли запрацює ринок землі. Тому неможливо ні з ким домовитися про дострокову оренду за якісь адекватні гроші. Власники паїв не знають, чи виграють вони, навіть із виплатою коштів наперед. Наприклад, у нашій місцевості знайти 20 га вільної землі не в долині, де більша ймовірність весняних приморозків, а в нормальній зоні, не реально.
Можна шукати альтернативи в інших секторах садівництва, де потрібні менші площі. Наприклад, останні роки показали, що можна розширяти кісточкові, такі як черешню, сливу. Але до цього має бути сучасний підхід. Щоб власник був впевнений, що кожен рік він буде отримувати нормальний врожай незалежно від погодних умов, треба вкласти в сучасний кісточковий сад великі інвестиції. На мою думку, в усіх садівників немає іншого виходу, як рухатися до виробництва продукції преміальної якості.