Лізоцим діє на бактерії й гриби двома механізмами

У лізоцимі розрізняють два механізми дії на бактерії: ферментативний і катіонний. Вони зменшують імовірність повного уникнення патогенними бактеріями антибактеріальної дії лізоциму, пише журнал «Наше птахівництво».

Фермент атакує пептидоглікани (зокрема, муреїн), які входять до складу клітинних стінок бактерій. Особливо багато муреїну в клітинних стінках грампозитивних бактерій ‒ до 50-80%. Лізоцим гідролізує β (1→4) ‒ глікозидний зв’язок між N-ацетилмурановою кислотою та N-ацетилглюкозаміном. Пептидоглікан зв’язується з активним центром ферменту (у формі кишені), розташованим між двома його структурними доменами.

Центр сорбції лізоциму являє собою шість кишень (A, B, C, D, E, F). В А, С та Е може зв’язуватися тільки N-ацетилглюкозамін, а в D, E та F ‒ і N-ацетилглюкозамін, і N-ацетилмуранова кислота. Водночас інгібітором лізоциму є, зокрема, трисахарид N-ацетилглюкозаміну, який зв’язується з каталітично неактивними центрами A, B і C та перешкоджає зв’язуванню субстрату.

Лізоцим так само, як і з бактеріальними клітинами, діє на мікроскопічні гриби двома різними взаємозамінними механізмами: ферментативний гідроліз N-глікозидних зв’язків, які зв’язують полісахариди та структурні глікопептиди клітинної стінки; пошкодження цитоплазматичної мембрани за катіонним механізмом. При цьому катіонна природа лізоциму і його здатність дезінтегрувати та збільшувати проникність клітинної мембрани грибів доповнюють його ензиматично обумовлені протигрибні ефекти, що загалом зближує і захисні механізми з такими самими, що працюють проти бактерій.