Завершення війни спричинить бум розвитку біометанової галузі в Україні
Біометанові заводи – перспективна ніша для агровиробників, особливо тих, хто має тваринницький напрямок. Адже за біометан, вироблений з гноївки, платять найвищу премію. Тож наразі вигідно інвестувати у молочну ферму й водночас вкласти кошти у будівництво біометанового заводу. Такий комплекс забезпечить рентабельність на рівні 25%.
Натомість паливо з зерна та силосу покупці в ЄС не братимуть, хоч і вартість його значно нижча. Біометан з такої сировини доцільно переробляти на електроенергію й реалізувати її всередині України.
Наразі в Україні працюють п’ять біометанових заводів. За декілька тижнів мають запустити в роботу шостий, а сьомий почне функціонувати за кілька місяців. Інші проєкти готуються до запуску за рік-два.
Сільгосптоваровиробники активно цікавляться виробництвом біометану та біогазу. До нас постійно звертаються аграрії за техніко-економічними обґрунтуваннями біометанових заводів, тож за останні два роки тільки ми зробили щонайменше 15 ТЕО для агросектору. Наразі близько 8 з них вже у процесі проєктування та будівництва.
Наразі інвестиції у найменший завод, що вироблятиме 3 млн куб. м біометану на рік, становлять близько 6 млн євро. Тож у цю галузь вже вкладено щонайменше 200 млн євро.
В Україні споживачі купують біометан виключно за вартістю природного газу, що є нижче собівартості ресурсу. Якщо ж продавати паливо на європейському ринку середня окупність становить 3-4 роки із нормою рентабельності в 25-30%. Щоправда, навіть проекспортовані обсяги європейці купували за нижчими цінами, ніж фіксуються на ринку ЄС.
Наразі експорт біометану пригальмувався: європейська сторона перевіряє, чи відповідає наше біопаливо вимогам директиви RED II й наразі надіслала зауваження Україні попри те, що на законодавчому рівні ми все зробили. Тож наразі багато залежить від того, як сприйматиме ЄС відповіді офіційного Києва.
Річ у тім, що європейське законодавство не дуже готове до імпорту біометану з третіх країн. Зокрема, у Німеччині є пряма заборона щодо імпорту такого ресурсу за виключенням продукції, безпосередньо доставленої на територію країни. Це унеможливлює експорт біометану через ГТС й дозволяє постачання виключно bio-LNG, який перевозять у цистернах. Тож зріджений біометан німці радо купують й паралельно готують законопроєкт, який дозволяє і експорт трубопровідного біометану з країн Енергетичного співтовариства, членом якого є Україна. Також експорт з третіх країн можливий, якщо біометан зареєстровано в Union Database for Biofuels (UDB) – централізованому єдиному реєстрі для біопалива, що дозволяє відстежувати його походження, сертифікацію та сталість. Щоправда, наразі цей реєстр не запущено в роботу для відновлюваних газів.
Тож поки існує невизначеність щодо експорту, українські біометанові заводи вироблятимуть з палива електроенергію й продаватимуть її у мережу. Наразі ціни на неї високі, тож для виробників це вигідно. Натомість влітку вартість електроенергії впаде внаслідок високої конкуренції із сонячною генерацією. Скільки часу знадобиться європейським інституціям на упорядкування експорту українського біометану на глибокодефіцитний ринок ЄС, наразі невідомо: може пів року, а може й рік. Звісно, якщо за цей період Україна стане членом Євросоюзу, усі ці питання автоматично врегулюються. Щоправда, це занадто оптимістичний сценарій.
Завершення війни спричинить бум розвитку біометанової галузі в Україні. Наразі за кількістю біометанових заводів ми обігнали багато європейських країн, зокрема, Угорщину, Словаччину та Польщу. Загальна потужність українських підприємств становить 52 млн куб. м на рік: два проєкти, які скоро запустять, додадуть ще близько 60 млн куб. м. на рік. За умов завершення війни обсяги виробництва біометану в Україні щорічно зростатимуть, тож цілком ймовірно досягти зафіксованої в урядовій стратегії до 2030 року амбітної мети в 1 млрд куб. м за умов безперешкодного експорту до країн Європейського Союзу.