Захистити ґрунт і… гаманець
Україна досі лишається серед країн з найбільшими обсягами розораності ґрунтів, утім, українські фермери дедалі частіше замислюються над мінімізацією ґрунтообробітку. З одного боку, до цього спонукає обмеженість фінансових ресурсів, з іншого – тиснуть кліматичні зміни. Не оминають Україну і тенденція щодо екологізації сільгоспвиробництва, і вимоги зменшення викидів парникових газів під час виробництва сільськогосподарської продукції, які набирають обертів у світі.
На сьогодні серед українських аграріїв уже багато прихильників ґрунтозахисних технологій, тож експерти ФАО та Асоціації «Дунайська соя» провели опитування фермерів, які найближче підійшли до їх впровадження. Ми, зокрема, запитали, які технології для них найбільш прийнятні, і з’ясували, що в більшості випадків українські фермери впроваджують мінімальний ґрунтообробіток та застосовують комбіновані підходи.
Як показало опитування, у зоні Лісостепу найбільше (77%) фермерів застосовують mini-till, на другому місці – оранка (15%) і на третьому – no-till (8%). У зоні Степу також переважає mini-till (54%), далі йде оранка (24%), no-till (15%) і найменше – strip-till (7%).
На питання, яку частку своїх земель сільгосппідприємства відводять під ґрунтозахисні практики, понад 46% фермерів у Лісостеповій та Степовій зоні відповіли, що використовують ґрунтозахисні технології більш ніж на 70% свої територій; ще 25% опитаних застосовують їх на 50-70% свої площ.
Тобто більшість опитаних фермерів застосовують ґрунтозахисні технології на більшості своїх площ, та все ж залишають невеликий відсоток для інших технологій, застосовуючи змішаний, гнучкий підхід, що диверсифікує ризики. І це, як на мене, найбільш раціонально.
Також цікаві відповіді ми отримали на запитання щодо сівозміни. Виявилося, коли фермери починають впроваджувати ґрунтозахисні технології, вони розширюють сівозміну. Так, чотири культури у Лісостепу вирощують 17% опитаних, у Степу – 36%; понад 4 культури у Лісостепу вирощують – 72%, у Степу – 51%. При цьому у Степу 51% господарств мають у сівозміні бобові, а в зоні Лісостепу цей показник становить 88,9%. На жаль, фермери Степової зони не завжди мають від того економічний зиск, але усе ж таки розуміють, що ці культури необхідні в сівозміні.
Опитування фермерів Асоціацією «Дунайська соя», проведені серед фермерів, які вирощують сою, засвідчили, що вирощування даної культури супроводжується полицевим обробітком у 72% респондентів, мінімальним – у 28%. Попередники під сою у 36% опитаних – це зернові (пшениця, ячмінь), у 24% – кукурудза, 8% – соя, 7% – соняшник. Покривні культури після сої висівають 12% опитаних, хоча з точки зору економічної ефективності і збереження біологічного азоту висів покривних культур після бобових є найбільш раціональним.
Звісно, перехід на ґрунтозахисних технології – справа не одного року, це, власне, і є головним стримуючим чинником для багатьох сільгосппідприємств. Адже, наприклад, у перші роки застосування no-till урожайність, порівняно з оранкою, може знизитись. Утім, всі, хто проходить шлях «стабілізації» технології, надалі отримує більш здоровий і родючий ґрунт, і, відповідно, вищу врожайність, а також скорочення викидів вуглецю, зменшення ризику водної та вітрової ерозії, і, що важливо, – меншу залежність від зовнішніх ринкових чинників, як-от ціни на пальне і мінеральні добрива. Тож із ґрунтозахисними технологіями ми не лише захищаємо ґрунт, а й оптимізуємо витрати на вирощування сільгоспкультур.